ГРУДЕНЬ. 2002

Поділитися
Довго думав, чи варто мені звично підбивати підсумки цього неймовірно непростого і не дуже оптимістичного року, пов’язаного для багатьох людей з не найкращими емоційними переживаннями.....

Довго думав, чи варто мені звично підбивати підсумки цього неймовірно непростого і не дуже оптимістичного року, пов’язаного для багатьох людей з не найкращими емоційними переживаннями... Якось навіть зрадів тому, що жанр щоденників дозволяє обійти підсумки і прогнози і залишитися не стільки наодинці із світом, скільки наодинці із самим собою — можливо, це і є наодинці із світом.

Я вирішив просто зупинитися на найважливішому для себе враженні цього року. Тим більш, що це враження також новорічне, тільки пов’язане із святкуванням єврейського Нового року. Я вже писав у одному із своїх записів у вересні, що у маленькому польському містечку Новий Сонч я несподівано побачив те, що й не сподівався побачити — єднання культур і цивілізацій десь там, у висоті... Це неочікуване переживання залишилося зі мною надовго. І десь ближче до католицького Різдва я також несподівано для себе написав вірша, який і хочу зробити заключною нотою мого осмислення 2002 року. Тим більш, що вірш цей — різдвяний, новорічний, присвячений Богородиці...

БОГОРОДИЦА В СИНАГОГЕ

Богородица в синагоге

Потрясенно отводит очи.

На иконы в молитвенном доме

Очевидно, смотреть не хочет.

Но приходится.

Это Польша.

Мир, очищенный от евреев.

Новогоднее поздравленье.

Без хлопушек.

Подобно Богу

Я нашел себе синагогу.

Я один.

Все давно растаяли.

Растворились.

Сожглись.

Уехали.

Только мы

сошлись с Богородицей

Одинаково изумленные.

Я икон в синагогах не видывал

А она-то как потрясена,

На мужской молясь половине

И оставшись совсем одна

В этом маленьком городке

В этом трижды

потерянном мире

Богородица тихо молится

О своем убиенном сыне.

Богородица ждет мессию.

Новолуние.

Новый Год.

Без хлопушек.

Подобно Богу

Я нашел себе синагогу,

Но не смог отыскать народ.

Може, на цьому було б варто поставити крапку, однак я все ж таки журналіст, а не поет і тому хотів би продовжити свою думку — продовжити у формі новорічного побажання. Кожному з нас варто відшукати народ, той, перед яким ми маємо бути відповідальними. Іноді навіть живеш серед нього — і не помічаєш. А коли всі ми живемо, як в пустелі — оптимізму не додається. А ми ж заслуговуємо на те, щоб бути щасливими і прожити осмислене життя. Хоча б наступного року...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі