Гроші ходять за дитиною, або Про деякі гарантії дитячого благополуччя

Останнім часом увагу українського суспільства дедалі більше привертають питання дитинст­ва. Аналізуючи численні звернення в Мінсім’ї громадян, журналістів, партнерів і службовців різних відомств, можу твердити, що характер питань не формальний, а інтерес не пустий. Переко­наний, що велику роль у зростанні цього інтересу відіграла зміна дер­жавної політики у сфері забезпечення прав дитини. В основі цієї політики — створення умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав дітей-сиріт. Її головний економічний принцип — «гроші ходять за дитиною», про який, безумовно, багато хто чув. Суть його (а точніше — особливості розробки й застосування в Україні) мені б і хотілося викласти більш докладно.

Принцип money follows the person добре відомий і визнаний як ефективний на Заході, де він покладений в основу соціальної політики, зокрема в царині медичного обслуговування. У цілому він належить до стратегії викорис­тання коштів, за якої підтримується індивідуальний вибір клієнтом того, які послуги він одержуватиме й хто їх йому надаватиме. Стосовно нашого завдання — дер­жавного утримання дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківської опіки, відповідно до статті 52 Конституції України — він означає, що дитина з таким статусом має одержати від держави певні, однакові кошти на свій розвиток і утримання, хоч би де б вона виховувалася.

Якщо раніш альтернативи інтернатам не було, і держава неухильно їх фінансувала, то нині Україна стала на шлях розвитку сімейних форм виховання. Оскільки радикально змінюються умови утримання дітей-сиріт, то слід змінювати і шлях проходження грошей від держави до них.

Безсумнівно, пріоритетним для дитини є прийом у родину на правах рідної, тому тепер зусилля міністерства спрямовані на розробку законодавчої підтримки сімей, що усиновляють дітей. Особливо активного розвитку законодавчої бази ми очікуємо нинішнього, 2008 року, оголошеного указом президента України Роком підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Плануються (і ми переконані, будуть ухвалені) принципово важливі для підтримки таких сімей закони.

У квітні в першому читанні вже ухвалений внесений главою держави принципово важливий для підтримки таких сімей закон, який передбачає надання сім`ї, що всиновила дитину, одноразової грошової допомоги в такому ж розмірі, що і при її народженні. В законі також закладено норму про надання оплачуваної відпустки одному з батьків, адже адаптація як дитини, так и батьків — це дуже відповідальний момент для сім`ї. Ще одне нововведення — надання щомісячної допомоги на всиновлену дитину до досягнення нею повноліття. За нашими підрахунками, після затвердження закону в цілому щорічно до трьох тисяч дітей зможуть виховуватися в родинах, набувши всіх прав сина чи доньки. Підкреслю — йдеться про підтримку сімей, які всиновили дитину-сироту, і цей крок є принциповим у проведенні послідовної і, головне, відповідальної соціальної політики в нашій країні.

Нині збільшується кількість прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ), з яких, до речі, також можна всиновлювати вихованців. Тільки торік у ДБСТ і прийомні сім’ї було влаштовано більше дітей, ніж за перші 13 років незалежності. 2007 року в 66 нових ДБСТ на виховання прийняли 498 дітей, а в 873 прийомних сім’ях знайшли родинний затишок 1409 дітей. До 2004 року в ДБСТ і прийомні сім’ї була влаштована всього одна тисяча дітей. Системні зміни стали можливими завдяки впровадженню 2005 року основних правил фінансування за принципом «гроші ходять за дитиною». Сума в розмірі двох прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку перераховується з державного бюджету на персональний рахунок дитини, незалежно від того, де вона виховується. Тим самим скасовані відмінності у рівні фінансування потреб дітей (як це мало місце при фінансуванні з місцевих бюджетів), і пішла в минуле важка практика, коли сім’ї, що прийняли дітей, ростили їх виключно на власні кошти. Висловлюємо щиру вдячність тим першим батькам-вихователям, прийомним батькам, котрі, попри такі обставини, взяли на себе турботу з виховання дітей.

Та поширення принципу «гроші ходять за дитиною» в інтернат­них установах потребує нових бюджетних підходів. Адже левова частка коштів, що виділяє дер­жава на інтернати (до 80%), припадає на самі установи (сюди входить зарплата персоналу, витрати на відрядження, ремонт приміщень, комунальні послуги) й лише 20% — на потреби дитини. Утримання дитини в інтернаті за діючим механізмом нині обходиться втричі (!) дорожче, ніж якби був задіяний принцип «гроші ходять за дитиною». Причому сума ця щорічно збільшується. Коли 2007 року на утримання інтернатів було витрачено 97 млн. грн., то на 2008-й запропоновано 142 мільйони. Отже, бачимо, витрати на утримання інтернатів зросли на 42%, і при цьому дитина в інтернаті фактично не одержує послуг на зазначену суму, не кажучи вже про інші «принади» інтернатної системи як такої.

Між тим, маючи призначені державою гроші, дитина могла б претендувати на виховання в сім’ї. 14 тисяч гривень на рік на дитину (похідні від двох прожиткових мінімумів на місяць) плюс 35% від цієї суми для оплати послуг батьків-вихователів або прийомних батьків не тільки дають економію бюджетних коштів держави, вони дозволяють дитині швидше знайти родину, в якій вона зростатиме; дитячий садок, у якому вона гратиметься з однолітками; школу, в якій навчатиметься.

Що ж нині потрібно зробити, щоб діти, котрі ще не охоплені запропонованим механізмом фінан­сування, але котрі мають на це пра­во, стали одержувачами коштів?

Найпершою умовою призначення виплат є встановлення статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківської опіки. Другою — гроші має призначати той орган державної влади, на території якого проживали або перебували біологічні батьки дитини на момент їхньої смерті або ж виникнення обставин, які призвели до позбавлення дитини батьківської опіки. Мовою закону, що регулює організаційно-правові умови соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, це називається «місце походження дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківської опіки». Якщо ж батьки невідомі, й місце їхнього проживання, відповідно, теж, то місцем походження дитини-сироти визначається місцевість, де дитину знайшли або де розташована медична установа, в якій її лишили. І держадміністрація того району, де встановлене походження дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківської опіки (а саме глава цієї адміністрації), відповідає за те, як і куди ця дитина буде влаштована, які догляд і виховання їй забезпечено. У разі порушення її прав адміністрація може перевести дитину (звісно ж, з її згоди) в іншу родину або установу. Третя умова — адміністраціям треба буде вирішити питання про відкриття рахунку кожному з таких дітей, відомості про яких містяться в Єдиному банку даних. (Інформація про кількість дітей у цьому банку стане основою для замовлення більш точної суми коштів із держбюджету.) І лише тоді гроші підуть за дитиною, і ходитимуть, хоч би де вона перебувала, доти, доки їй не виповниться 18 років або ж її раніше не всиновлять.

На цьому етапі державним органам треба буде розв’язати останню проблему: розробити механізм «гроші ходять за дитиною» стосовно тих ситуацій, коли дитина вже перебуває в інтернатній установі. Адже на практиці досить складно поділити кошти, виділені державою, на установу й власне два прожиткових мінімуми на дитину. Нині Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту разом із Мініс­терством фінансів і Міністерством праці й соціальної політики розробляє алгоритм, щоб позначити порядок зарахування й, відповідно, вилучення коштів дитини з бюджету інтернатної установи для випадків, коли дитина переводиться в сімейну форму виховання. Саме на цьому забуксував 2006 року експеримент з фінансування дітей-сиріт за принципом «гроші ходять за дитиною» у Київській області. Через різні обставини його дію, на жаль, не вдалося поширити на дітей в інтернатних установах. Загалом успішний для цієї форми утримання дітей механізм не дав результатів.

Остаточне відпрацювання в нинішньому році принципу «гроші ходять за дитиною», прийняття відповідного законодавства й впровадження його в бюджетний процес із наступного року по всій країні дозволять, за нашими оцінками, щорічно влаштовувати в сімейні форми виховання близько чотирьох тисяч дітей. Завдяки запровадженню нового принципу фінансування, 2009 рік має всі під­стави стати новим ефективним ета­пом реформування системи інтернатних установ і динамічного виходу в сім’ї дітей, котрі мають персональні гарантії від держави.