«Горю вогнем у вашу темноту...»

...Зал довго аплодував їй стоячи і не збирався відпускати. На сцену несли і несли квіти — розкішні троянди, вишукані орхідеї, осінні хризантеми і навіть весняні тюльпани. Дарували від щирого серця — у залі панувала дивовижна атмосфера, яку до сердечного щему шкода було порушити, хотілося ще хоч на кілька хвилин продовжити зачарування співом, мелодіями, поезією, українським словом.

Цього року традиційний благодійний концерт Ольга Богомолець присвятила пам’яті відомої української правозахисниці Надії Світличної, яка до того ж була її хрещеною матір’ю. Як завжди — у залі ніде яблуку впасти. Серед гостей було чимало відомих людей — політиків, учених, бізнесменів, але, як кажуть, без краваток.

Цього разу Ольга Богомолець виконувала пісні в дуеті з відомим бардом Ігорем Жуком — і концертна програма, і новий альбом мають назву «Нас двоє». Чим беруть за душу їхні пісні? Відразу й не скажеш. Певно, над цим повинні думати і сперечатися мистецтвознавці і критики, бо комусь понад усе сподобався переспів на біблійні теми, а хтось зачудовано слухав «Колискову» та «Осінній день». Мене ж збентежили пісні на слова Ліни Костенко, які звучали цього осіннього вечора дуже щиро, пророче й сумно. Слухаєш про далекий Руан, а думки снують довкола наших реалій. Саме напередодні всі розмови точилися довкола Голодомору — Верховна Рада не здолала цієї висоти з першої спроби. Як там у пісні: «Руан, Руан, шкода тебе, Руан...»

Таке сприйняття творчості Ольги Богомолець не від того, що ми занадто політизовані, а скоріше від того, що концерти її незвичні. І річ не лише в тому, що кошти йдуть на благодійні цілі — найчастіше їх передають на лікування дітей із судинними пухлинами і вадами розвитку шкіри. І не від того ці концерти залишають у душі слід, що на сцену виходить не просто співачка, лауреат фестивалів, а доктор медичних наук, успішна бізнес-леді, щаслива мати чотирьох дітей. Скоріше за все пісні випромінюють високу енергетику тому, що випромінює її до людей сама Ольга Богомолець, яка високо цінує і намагається продовжувати традиції шляхетного роду Богомольців.

Останнім часом багато мовиться про еліту. І, судячи з усього, багато хто себе до неї відносить. Але запрошення на Віденський бал, погодьтеся, аж ніяк не достатньо для того, щоб справді стати елітою. Для цього треба щось інше, дорожче за діаманти. Мабуть, те, що народжується тільки тоді, коли людина не просто шанує «роботящий рід з діда-прадіда», а й відчуває себе наче «народу гілочка тернова» і, знаючи кілька мов, пише вірші і співає українською.

Щойно в залі відлунали оплески, а глядачі вже запитували — коли ж буде наступний концерт? І чому вони бувають так рідко — лише раз на рік?..