Гомер і землі Північного Причорномор’я?

Досить відомим є факт, що про землі Північного Причорномор’я згадується в епічних поемах Гомера. Незважаючи на те, що вони мають фрагментарний характер, все-таки засвідчують інтерес славнозвісного давньогрецького поета до цих земель. І хоч як би це фантастично звучало, але не виключено, що Гомер походив саме звідси. Принаймні деякі опосередковані дані дають нам підстави так твердити.

Ще у стародавній Греції велися дискусії щодо місця народження поета. За честь вважатися його батьківщиною змагалися Хіос, Смірна, Саламін, Колофон, Родос, Аргос, Афіни тощо.

І все ж є певні підстави пов’язувати Гомера та його епічні твори, передусім «Іліаду», із територією Північного Причорномор’я. Як відомо, головним героєм «Іліади» виступає Ахілл, культ якого мав поширення саме на цих землях.

Так, у гімні лесбоського поета Алкея (кінець VІІ — початок VІ ст. до н.е.) Ахілл іменується «владикою скіфської землі». Святилище на честь цього героя знаходилося на острові Левка (нині острів Зміїний в Чорному морі, який належить Україні).

У стародавніх греків існував міф про виникнення цього острова. У ньому розповідається, що на прохання Фетіди Зевс звелів Посейдону підняти з дна морського чистий, нічим не заплямований острів спеціально для того, щоб поселити на ньому Ахілла з дружиною Єленою. Саме він є єдиним володарем острова й ніхто зі смертних не мав права поселитися на ньому.

Культ Ахілла існував на Тендровській косі (поблизу Ольвії). На честь цього божественного героя тут відбувалися свята, спортивні (кінні) змагання, знаходився тут також Ахіллів храм та олтар. Писемні джерела свідчать, що ім’я Ахілла було нерозривно пов’язане з Ольвією та її околицею до кінця їхнього існування. Саме в останній період історії Ольвії Ахілл стає верховним божеством цього полісу.

Другий, не менш важливий момент, який дає можливість вважати, що Гомер родом із Північного Причорномор’я, — надзвичайна популярність поета в цьому регіоні. Навіть коли слава Гомера в материнській Греції зменшилась, у Північному Причорномор’ї, зокрема в Ольвії, вона залишалася надзвичайно високою. Про це свідчить Діон із Пруси (Хрізостом) у своїй «Борисфенітській промові». Він, зокрема, описує своє спілкування з одним із ольвополітів Каллістратом. «Знаючи, — пише він, — що Каллістрат — шанувальник Гомера, я відразу заговорив про нього. Майже всі борисфеніти захоплено читають цього поета, напевно тому, що вони і тепер ще войовничі, а може бути, в результаті любові до Ахілла: вони надзвичайно шанують його... і, окрім Гомера, ні про кого іншого не хочуть і слухати. Хоча вони грецькою говорять не зовсім уже чисто завдяки тому, що живуть серед варварів, але все-таки «Іліаду» майже всі знають на пам’ять. Я жартома сказав Каллістрату: «Як ти гадаєш, Каллістрате, який поет кращий, Гомер чи Фокілід?» — «Та я не знаю й імені іншого поета, — з усмішкою відповів Каллістрат, — та й, напевно, і ніхто з присутніх: ми не визнаємо нікого іншого за поета, окрім Гомера, зате його знає майже кожен». І справді, їхні поети згадують лише про Гомера у своїх віршах...» У «Борисфенітській промові» Діона Хрізостома зустрічаємо й інші свідчення на користь того, що в Ольвії авторитет Гомера був надзвичайно високий.

Закономірно виникає питання, чому саме в Північному Причорномор’ї зберігалися такі сильні гомерівські традиції? Невже через периферійність цього регіону? А, можливо, тут певну роль відіграла історична пам’ять, яка пов’язувала Гомера з Північним Причорномор’ям?

Нарешті, третій момент, який опосередковано підтверджує нашу гіпотезу. За традицією, Гомер вважається сліпим поетом-піснярем. Саме так його представляють у давньогрецьких джерелах. Однак у стародавній Греції ми не зустрічаємо, окрім Гомера, відомих незрячих поетів-співців. Як правило, відсутній такий феномен і в інших європейських культурах. Щоправда, за свідченням Діона Хрізостома, сліпі поети-співці були саме в Ольвії.

І все ж серед європейських народів є один, у якого сліпі поети-піснярі займали помітне місце в культурі. Це — українці. У них аж до початку XX ст. зберігався досить специфічний інститут кобзарів. Останні, як і Гомер, були мандрівними незрячими співаками, які не лише виконували чужі пісні, а нерідко й самі їх творили чи принаймні доповнювали. Як Гомер став символом давньогрецької поезії, так і узагальнений образ кобзаря сприймався українцями як символ поетичної творчості. Недаремно Тарас Шевченко свою знамениту збірку поезій назвав «Кобзарем». Чи випадковим є такий збіг? Очевидно, що ні. І взагалі було б цікаво, якби літературознавці провели порівняльний аналіз гомерівських поем та українських дум. Наскільки нам відомо, такого порівняльного аналізу ніхто не робив. А шкода!

Чи походив Гомер з Північного Причорномор’я, чи був пов’язаний із цим регіоном, але безсумнівним є те, що на цій землі творчість цього поета добре знали, шанували. У Північному Причорномор’ї склалася достатньо сильна гомерівська традиція, яка проіснувала багато віків.