ГОЛОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ

Якби у середині вісімдесятих, коли я стала щасливою володаркою стьобаного пальто, хтось би обмовився про стьобану вечірню сукню із болоньї, їй-Богу б, не зрозуміла. А коли побачила таку на показі Олександра Гапчука під назвою «Осінні коди» у рамках недавнього, сьомого тижня українського pret-a-porter, або ж «Сезонів моди», зауважила, що це не лише стильно, але й вишукано. Вже втретє беручи участь у «Сезонах моди», Олександр Гапчук повсякчас доводить, що практично з будь-якої тканини можна зробити шедевр. Болоньова тканина для екстремальних умов, утеплена й простьобана, стала відправною точкою не лише для суконь, комбінезонів, косинок, а й для елегантних ділових чоловічих костюмів. Врешті-решт, на «Сезонах» Гапчук чи не єдиний з дизайнерів, який дбає про чоловічу стильність у більш-менш масовому масштабі.

Завсідників «Сезонів моди» важко чим-небудь здивувати. Пересічного споживача здивувати легше, а от переконати купити значно важче. Тому що між ним і дизайнером стоїть нездоланний бар’єр у вигляді ціни. Точніше, різниці між ціною на виріб ексклюзивний, авторський і тиражований у певній кількості примірників. Очевидно, у двадцять першому столітті суперечка, що є мода – мистецтво чи промисловість, досягне свого піку. В ідеалі вони мають іти пліч-о-пліч. Насправді ж в основній масі українські дизайнери страшенно далекі від промисловості. Але у Олександра Гапчука у цьому плані все склалося нормально — київський Будинок побуту «Столичний», у парі з яким він і вийшов на «Сезони», забезпечує виробничу базу — тиражує колекційні речі невеликими партіями і продає у нещодавно відкритому магазині.

Цього разу з цікавістю взялася за фабричну колекцію львів’янка Оксана Караванська. З колекцією пальто, розробленою нею, київська фабрика «Юність» вперше вийшла на подіум «Сезонів». І, слід відзначити, успішно.

Однак тут є свої «але». Співіснування на «Сезонах» дизайнерів і виробничників все більше здається еклектичним. У них різні завдання і різна публіка. І хоча знавців нині однаково вражав як хенд- мейд у авторській колекції Оксани Караванської, так і фабричний пошив «України» (як постійний учасник «Сезонів» вона продемонструвала значний стрибок у розвитку), є сенс знайомити з промисловими колекціями більш широку публіку.

— Ви на власному досвіді переконалися, що значить велике виробництво. Але коли дизайнер дивиться на людину і «танцює» від неї, масовий пошив певною мірою уніфікує. Отже, все-таки під- хід має бути індивідуальним? — запитала я Оксану Караванську.

— Я взагалі-то за масовий пошив невеликими партіями. І моя мрія – власні невеличкі серійні виробництва.

— Жінки в Україні складають більшість населення. Якщо моделі тиражуватимуть невеликими партіями, чи вистачить у нас потужностей, щоб одягти всіх?

— Невеликі партії — якщо говорити, скажімо, про Київ, якщо про країну в цілому — можуть бути вже більші.

— Чи є у нас передумови для створення одягу haute couture?

— Вся моя робота спрямована на те, аби довести, що чистий кутюр абсолютно нікому не потрібний. Я завжди роблю мікс – прет-а-порте з кутюр – мені здається, що за цим майбутнє. За тих технологій і можливостей, котрі з’явилися, може йти мова про один екземпляр як про оригінальність, і не більше. Тому чистий haute couture, коли всі шовчики робляться вручну, і тільки один-два дозволяється прострочити на машинці, нині просто абсурд. Вже навіть у Парижі дозволили вісім швів на речі haute couture робити машинних.

— Охарактеризуйте майбутнє «Сезонів моди»: яким чином вони формують моду в Україні, наскільки це цікаво для мас?

— Мені здається, що з кожними сезонами все більше людей цікавляться українською модою. І зараз вже не соромно зізнатися, що ти одягаєшся в українського дизайнера. Це стало модним. Так що, я думаю, за українськими модельєрами майбутнє…

— У вас за плечима великий досвід показів. З чого починається чергова колекція?

— Я набираю величезну кількість тканин, складаю їх у якихось співвідношеннях, а тоді вже починаються пошуки форми. Причому буває так, що річ уже покроєна, на 90 відсотків пошита, її одягають на манекенницю і… всі тамують подих — коли ж я візьму ножиці і почну різати: чи зараз, чи коли вже все буде готове? І всі конструктори і швачки тоді тікають... Але основу конструкції ми робимо зразу, тобто я спочатку придумую якісь нові конструкційні штучки, а потім вже форму.

Відносно новизни ідей мене завжди вражав Ісія Міякі. В нього не просто ідеї, а те, що можна назвати модою майбутнього, підхід не конструктивний, а пластичний. Він оперує не лінією, конструкцією, виточкою, – він оперує формами, абсолютно новими тканинами, сам їх робить і формує ці тканини у неймовірні речі.

— Ви живете у Львові, але ось уже втретє показуєте свої колекції у Києві на «Сезонах моди». Кому адресовано вашу останню колекцію, яку зустріли бурхливими оплесками, — львів’янці чи киянці?

— Скоріше за все киянці, тому що львів’янка є консервативнішою. Моя колекція, я думаю, достатньо провокаційна. Коли жінка одягається саме у тому варіанті, котрий я запропонувала на подіумі, вона має дотримуватись певних правил поведінки. Але якщо забрати якісь деталі, залишитися в одному костюмі, застібнути один гудзик вище – можна спокійно йти на роботу. Я хотіла сказати своєю колекцією те, що жінка може змінюватися залежно від свого настрою і від тих аксесуарів, які вона використовує. Головним у показі були аксесуари, і тим, що моделі, закінчуючи дефіле, відкидали їх убік, підкреслювалася їхня велика роль у нинішній моді.

— Тобто, модельєр, одягаючи клієнтку, враховує кожну дрібницю...

— Так, ми навіть уже дійшли до нижньої білизни.

— Які «послаблення» сьогодні має костюм ділової жінки?

— Класичний костюм був основою цього показу. Я просто запропонувала діловій жінці трошки пофантазувати з блузою, з деталями, із защіпами. Чому ділова жінка в стилі має бути подібна до ділового мужчини? Це ж нонсенс. Жінка завжди жінка, навіть на ділових зустрічах. Для чого це приховувати?

— Які тканини ви використали? Раніше в основному надавали перевагу екологічно чистим.

— Цього разу був експеримент по змішуванню двох тканин. Екологічно чисті натуральні вовняні тканини накладалися на капрон і з’єднувалися докупи. Або вовна покривалася зверху водонепроникною плівкою. Тобто це була спроба знайти якісь нові тканини.

— Чого, як ви гадаєте, не вистачає нашим жінкам?

— Якщо ти зовсім не маєш відчуття стилю, можеш звернутися до фахівця. Але якщо відчуваєш, що маєш гарний смак, можна трошки поекспериментувати над кольорами, або блузку, яка має пасувати до класичної спідниці, одягти під джинси чи навпаки. Як би ти не був вбраний, якщо приховав якісь нюанси, вдало підібрав і скомпонував кольори, ти вже є стильним. Якщо ти стильний – ти вже є модним.

— А що, на ваш погляд, абсолютно нестильно?

— Особливо мені не подобається американський стиль. Якщо ми до цього прийдемо, буде дуже шкода.

…Шістнадцять колекцій було показано у столичній галереї «Лавра». Чим вони запам’яталися? Зручність, спортивність і вишуканість змішали нинішні «Сезони» у дивовижний коктейль. Вже звичними стали трансформери чи два або навіть три в одному (коли легким порухом руки плащ перетворюється на куртку і спідницю), запозичення елементів жіночої моди для чоловіків. Поєднання того, що традиційно вважалося непоєднуваним, — шифон і шкіра, шифон і вовна, шовк і пальтова тканина у «одному флаконі» — часом досягало дивовижного ефекту. (Втім, мали місце й червоні колготи, які розставляли деякі акценти у колекціях, а, часом, і перебирали на себе увагу тоді, коли у автора відчувався явний брак ідей.) Шокуюче прозорі, відкриті сукні й розкішні шуби змушували подумки калькулювати їхню ціну й думати про практичність. Але хітом сезону стало… оголене тіло. Що ж робити, коли у формах поки що відкриттів не передбачається? А форми жіночого тіла завжди загадкові і здатні загострювати на собі увагу публіки навіть при неприкритій відсутності нових ідей. Адже чи вкриєш їх дорогоцінною тканиною, чи шкірою пітона, чи прикрасиш екзотичним пір’ям — красу ніщо не зіпсує. А фінансові жертви — це вже з області здорового глузду і можливостей.

…Що не кажи, сьогодні кишеня — модний елемент одягу. Можна сказати — головний елемент. Звичайно, якщо вона не порожня.