ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І БЕЗПЕКА РОЗВИТКУ

Нещодавно вийшла друком великомасштабна праця українських вчених «Глобалізація і безпека розвитку» (автори О.Г.Білорус та інші, Київ, 2001, 733 с.). Автор цих рядків, виходячи з національних інтересів України, зараховував себе до стійких «антиглобалістів». Названа монографія і недавні планетарні події змусили мене дещо по-іншому глянути на глобалізацію та її наслідки.

Публікація монографії «Глобалізація і безпека розвитку» з вступним словом президента НАНУ академіка Б.Є.Патона — подія. І не лише наукова.

Керівникові авторського колективу (основному автору) і науковому редактору цієї масштабної праці, відомому вченому і громадському діячеві члену-кореспонденту НАН України Олегу Білорусу вдалося згуртувати великий і дуже представницький колектив однодумців. Різні за фахом науковці (економісти, історики, політологи, управлінці, представники технічних спеціальностей) зуміли поєднати зусилля у досягненні мети — системно розглянути нагальні проблеми, пов’язані з процесами глобалізації.

Мене особисто ознайомлення з монографією змусило по-новому оцінити деякі, здавалося б, очевидні речі. І найбільш загальний висновок — повна неприйнятність самого поділу на «глобалістів» та «антиглобалістів».

Адже процеси «глобалізації» за своєю природою — об’єктивні. І вони мало рахуються з тим, хто «за» і хто — «проти». Автори пишуть, що «на зламі століть світове співтовариство перейшло до нової ери — «ери глобалізації». І попереджають, що віднині доведеться «грати за новими законами і правилами». Більше того, в нових умовах не вдасться відсидітися за національними кордонами, у своїй «національній хаті» чи на «хуторі», а нові «закони і правила» не можна «скасувати, відкласти, загальмувати».

Розглядаючи процеси світової глобалізації як цілком об’єктивні, автори водночас вказують і на певну їх «рукотворність»: адже і ці процеси, які «невмолимі за своєю природою», і проблеми, ними породжені, мають бути об’єктом світового впливу на них, а ще більше, — потребують провидчого запобігання загрозам та небезпекам, з ними пов’язаним. Недвозначно автори вказують і на головних «режисерів», «диригентів» та «акторів» цих процесів. «Глобальний егоїзм країн-лідерів — одна з найбільших загроз людству». Це призводить і поглиблює глобальну нерівність країн та людей т. зв. золотого мільярда і т. зв. відсталих країн. Ця пересторога стає дедалі актуальнішою з огляду на той факт, що «передові країни-лідери», виходячи зі своїх «абсурдно зрозумілих егоїстичних інтересів», усе ще не зрозуміли, що перемога «над слабкими призведе їх до неминучої і незворотної деградації».

Професор О.Білорус пише про неминучість протистояння і зіткнення двох світів — християнського та ісламського. Після подій 11 вересня у США це пророцтво стало реальністю. Сучасний світ наочно зіштовхнувся з новою, найнебезпечнішою глобальною загрозою — загрозою самознищення. І коріння цієї проблеми — у бідності, злиднях і несправедливості сучасного світу. Підкреслено, що нерозв’язання цих проблем може обернутися фатальним фіналом. Коли невелике коло «провідних країн» поглинає 40—60% ресурсів світу і рік у рік нарощує прірву між багатством та бідністю, очікувати «гарного сценарію зі щасливою кінцівкою» — не доводиться.

Плідна, з наукової точки зору, спроба систематизувати, класифікувати і ранжувати численні проблеми сучасної науки під назвою «глобалістика». У книзі розглядаються більш-менш усталені глобальні проблеми — загальнополітичного і соціально-економічного характеру, природно-економічні, екологічні, інформаційні, технологічні, науково-інтелектуальні і т. зв. «змішаного характеру».

Ранжуючи ці проблеми за пріоритетністю, автори на одне з чільних місць ставлять «глобальну проблему сталого розвитку світу» і пов’язану з нею проблему підвищення рівня суспільної організованості та керованості світовим співтовариством (коротко «проблема глобального управління»).

До другої групи сучасна «глобалістика» зараховує проблеми природно-економічного характеру — енергетичну, продовольчу, екологічну, сировинну, ресурсні, інформаційні, технологічні; проблеми Світового океану.

Третю групу проблем можна об’єднати під назвою «глобальна соціальна бомба», яка підкладена під майбутнє людства. Серед таких «бомб» уповільненої, але невідворотної дії називають демографічну проблему, проблеми боротьби цивілізацій, релігійні, міжнаціональних відносин, демократії, духовності, культури, захисту здоров’я, організованої злочинності, корупції, безробіття і зубожіння людей світу.

Події 11 вересня 2001 р. додали до цієї низки «проблему глобального тероризму». Адже у ЗМІ вже з’явилися такі поняття, як «глобальна боротьба з тероризмом», «глобальна антитерористична коаліція». Складність цієї нової небезпеки і загрози для всього людства полягає в тому, що вона проймає і вищезазначені проблеми — боротьбу цивілізацій, релігій, міжнаціональних відносин, організованої злочинності, корупції тощо. Більше того, говорячи про «глобальну антитерористичну коаліцію», не слід скидати з терезів подекуди мовчазного, а з часом усе більш відвертого «опору» країн і народів, які в силу різних причин та чинників свої дії «терористичними» не вважають. У чеченському конфлікті кожна з ворогуючих сторін звинувачує іншу саме в «тероризмі». Події 11 вересня кваліфіковано як нечуваний в історії людства терористичний акт. Але ісламісти вважають дії проти них американських вояків не чим іншим, як «державним гегемонізмом» і «державним тероризмом». У відповідь вони проголосили «священну війну» — «джихад». Наслідки такого глобального протистояння вкрай непередбачувані і потребують негайної і зваженої реакції світової громадськості. Боротьба цивілізованої частини людства проти тероризму не повинна вилитися у боротьбу культур. Це, знов-таки, глобальна проблема.

Рецензована праця є добротним науковим виданням. У ній послідовно розглянуті школи, концепції та напрями «глобалістики». Перелічується шість головних «шкіл», починаючи з відомого Римського клубу (60-ті роки минулого століття) і до новітніх часів.

Вже у першій концепції Клубу під назвою «Межі зростання» було запропоновано глобальну Програму Нового Гуманізму, суть якої зводилася до необхідності негайної «людської революції» (пам’ятаю приголомшливе враження від книжки А.Печчеї «Людські якості») в ім’я збереження цивілізації.

Друга «школа» умовно може бути названа школою «сталого розвитку» (Л.Браун, Інститут всесвітніх спостережень). Вона відзначалася трохи однобічним екологічним ухилом, що і дало підстави «школі універсального еволюціонізму» (акад. М.Мойсєєв та інші) піддати її критиці як «опаснейшее заблуждение современности». Прибічники останньої запропонували теорію «глобальних рішень і компромісів».

У книзі згадуються школи «мітозу біосфер» (М.Нельсон), «контрольованого глобального розвитку» (акад. Д.Гвішіані) і т. зв. світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн), кожна з яких по-своєму аналізує глобальні проблеми.

Полемізуючи із засновниками цих шкіл та концепцій, автори «глобалізації і безпеки розвитку» підкреслюють свій принциповий підхід — «неможливо вивчати і вирішувати проблеми глобального розвитку, якщо хоч одна глобальна проблема виключена з їх системи».

З проблемами «глобалізації» тісно й органічно пов’язані проблеми «безпеки розвитку». Йдеться не так про саму «безпеку», як про запобігання численним загрозам і небезпекам, які чатують на людство в цілому і на нашу країну зокрема. І найгірша поведінка у «глобалізованому світі» з його дедалі жорстокішими законами — «страусова »: під час небезпеки ховати голову в пісок (можна вдати, що глобалізації взагалі не існує). Такій поведінці має бути протиставлена внутрішня інтеграція суспільства, його консолідація і державна солідаризація. Україна мусить прийняти «нову стратегію безпечного розвитку на основі економічного і соціального консенсусу, що виражає корінні інтереси громадян і об’єднує їх», — доводять автори.

Усе багатство об’ємної монографії (19 розділів, 83 параграфи, передмова та післямова) у короткій рецензії охопити неможливо. Тому приверну увагу читача до післямови — «Неоколоніальна глобалізація чи ефективна глобальна інтеграція?» (зі знаком запитання, який вказує, що «драма життя» ще тільки починається). У цій післямові керівник авторського колективу зазначає: «Головна проблема глобальної інтеграції для України, Росії та інших нових незалежних країн полягає в справедливому вирішенні соціальної долі людини — громадянина цих країн в новому глобальному світі. Найбільша загроза — перетворення мільйонів громадян колишнього СРСР у наймитів глобального світу «золотого мільярда».

Для запобігання цій та іншим загрозам і небезпекам і потрібне «провидче бачення» й аналіз того, що відбувається в нашому дуже непростому світі. Саме в цьому й полягає суспільне і громадське призначення поданої на суд читача книги.