ГЕЙ, ГУК, ДЕ КОЗАКИ ЙДУТЬ…

Напередодні Третього Всесвітнього форуму українців (16—23 серпня) доречно згадати тих наших одноплемінників, які в далеких краях своїм талантом і працею підносять авторитет України у світовій спільноті. Серед них — лікар з Відня професор Ігор Гук. На форумі він планує виголосити доповідь від імені українців Австрії.

Уперше це ім’я потрапило мені на очі у книзі «Зарубіжне українство». «Гук Ігор — хірург. Лікування суміжних (близьких до хворих) органів від можливого проникнення метастаз, зокрема після операцій з приводу раку. Віденський університет (Австрія)», — сповіщали скупі рядки довідника. Тож коли мені випала нагода особисто поспілкуватися з Ігорем Івановичем, я не могла не скористатися нею.

Високий, стрункий, елегантний, точний і економний у рухах, педантичний і акуратний, уважний і небагатослівний. На перший погляд нагадує бездоганний годинниковий механізм. Звичайно, саме так у моїй уяві й повинен виглядати лікар-хірург. Проте, як з’ясувалось, це лише «зовнішній антураж», за яким криється тонка й поетична натура. Втім, очевидно, одне одному не суперечить…

Хоча народився Ігор Гук 1952 року в польському місті Гданську, коріння його — у Галичині. У Львові колись мешкали дідусь і бабуся, тато і сьогодні живе в Перемишлі. Історію України пан Ігор знає не лише з книжок: мама, батько, рідний дядько й інші родичі були активними бійцями УПА. Бабуся лише 1968 року повернулася з радянського ГУЛАГу.

Освіту Ігор здобув грунтовну: слідами діда-аптекаря студіював медицину у Віденському університеті, обравши фахом хірургію. Отримавши у 1976 р. університетський диплом, не зупинився — стажувався в університетах Г’юстона, Чикаго, Кембріджа, Гайдельберга, закінчив численні спецкурси. З 1976 р. працює у Хірургічній клініці Віденського університету (з 1997 — професор) та у Віденській хірургічній школі.

Він дуже добре пам’ятає свою першу операцію: ординарний апендицит, з нього починають усі, — але як хвилювався! З тої пори спливло 35 років. Термін солідний і трохи навіть ювілейний. Тепер на рахунку професора більше 3,5 тисяч операцій, причому 500 з них — пересадки нирок і печінки.

Не полишає пан Гук і наукової діяльності. За плечима — докторська дисертація. Вже понад 10 років він працює над дослідженням на тему «Окиси азоту в кардіо-судинній системі». Має численні публікації у престижних журналах (зокрема, в «Nature Medicine» та «Circulation»). А весь свій досвід передає студентам: читає лекції, консультує.

Ще один важливий аспект життя Ігоря Гука — громадська діяльність. Він є відповідальним секретарем Українського лікарського товариства (УЛТ) Австрії. Ще у 1990-му році підготував першу наукову конференцію українських хірургів, про яку тоді сповістив ТАРС. Відтоді Ігор Гук — частий гість в Україні. Об’їздив її, що називається, вздовж і впоперек — від Львова до Конотопа, від Харкова до Одеси: готує симпозіуми, опікується стипендіатами, бере участь у конференціях тощо. Недарма ж він — почесний професор Львівського медуніверситету, дійсний член Української академії вищої освіти.

Саме завдяки зусиллям Ігоря Гука 29 жовтня 1993 р. у Віденському університеті відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Іванові Франку з нагоди 100-річчя його студій у цьому закладі. Тоді Ігор Іванович публічно читав Франкові вірші.

І це зовсім не випадково. Як зізнався мені пан Ігор, найбільша його пристрасть (поза медициною) — література. Він дуже любить поезії Івана Франка та Ліни Костенко і просто закоханий у творчість Миколи Гоголя. «Коли я буваю в Римі, — розповідає він, — то обов’язково заходжу до кав’ярні Ель Греко, яку полюбляв відвідувати Гоголь. Сідаю перед його портретом, і ми балакаємо. Тоді всі його історії ніби оживають, всі герої проходять перед моїми очима, і я переймаюсь їх болями і радощами». Якось під час перебування Ігоря Гука в Україні висока посадова особа пообіцяла виконати будь-яке його бажання. «Побувати в хатині Гоголя», — не задумуючись, зажадав він. І воно здійснилося!

В юності Ігор і сам писав вірші, але зізнався, що відколи поїхав до університету, втратив відчуття української мови.

Його робочий день розпочинається рівно о 7.00. 30—45 хвилин триває так звана конференція (по-нашому — планірка). Далі — операція, відвідування хворих, лекції, експерименти в лабораторії… і так годин до 19—20. Кожного дня. Рік за роком. Але він не нарікає. Головне, каже, що Україна вже 10 років є незалежною державою. І що з кожним роком зростає в ній коло його друзів.

«Гей, гук, мати, гук, де козаки йдуть…» — спливає в моїй пам’яті старовинна історична пісня козацької доби. Впевнена, серед того походу був і котрийсь із предків Ігоря Гука. Бо кохається він у славній козацькій минувшині України. І не менш славно служить їй у сьогоденні. Невдовзі батьківщина вітатиме його із золотим ювілеєм.