Герман Титов: першопрохідник і «орач» космічної цілини

11 вересня 2005 року космонавту Германові Титову виповнилося б 70 років… Він був дублером Юрія Гагаріна і першим, хто в космічному просторі провів понад добу (6-7 серпня 1961 року), довівши, що людина може жити й працювати в космосі. В історії пілотованої космонавтики Г.Титов відомий і як наймолодший льотчик-космонавт.

Про перші космічні досягнення Герман Титов написав кілька книг: «Перший космонавт планети», «700 тисяч кілометрів у космосі», «Сімнадцять космічних зорь», «Блакитна моя планета» та інші. У 1970 році, не побажавши бути «весільним генералом», пішов із лав космонавтів і взявся за створення і розвиток космічних засобів військового призначення.

Відомо: у перший загін космонавтів відбирали найкращих льотчиків реактивної авіації. З трьох тисяч кандидатів відібрали усього двадцять осіб. Улітку 1960 року з цієї групи виділили ще шістьох (Валентина Варламова, Юрія Гагаріна, Анатолій Карташова, Андріяна Ніколаєва, Павла Поповича, Германа Титова) і прискореними темпами почали готувати їх до першого польоту. Поспішали в Радянському Союзі, поспішали й американці: усім хотілося бути першими в космосі.

Підготовку до польоту в космічний простір тримали в таємниці: випускалися цілком секретні постанови, приймалися особливо важливі рішення. Лише після розпаду СРСР стали відомі деякі подробиці перегонів за космічні пріоритети. Цих даних немає ні в історії космонавтики, ні в космічних енциклопедіях, ні у спогадах перших землян, котрі зробили крок у небо. Старт першого радянського космонавта намічався на грудень 1960 року.

Забезпеченням польоту займалася група головних конструкторів на чолі з Сергієм Корольовим, її підтримували найвищі чини оборонних відомств, серед яких були Дмитро Устинов, головком ракетних військ маршал артилерії Митрофан Недєлін, ряд міністрів СРСР - разом вони і вийшли з пропозицією про політ людини в космічний простір.

11 жовтня 1960 року вийшла спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «…прийняти пропозицію… про підготовку і запуск космічного корабля (об’єкт Восток - 3А) із людиною в грудні 1960 року, вважаючи їх завданням особливого значення…»...

На цей час уже стартувало кілька «сімок» (ракета Р-7), але не всі пуски були вдалими. Лише 19 серпня 1960 року уперше вдалося повернути з космосу живими собак Білку і Стрілку. Льотчики, які готувалися до польоту в космос, зрозуміли: наближається й їхній старт, але за серпневим успіхом пішла черга невдалих пусків. Через тринадцять днів після підписання постанови про політ людини в космос, 24 жовтня 1960 року, на майданчику №41 ракетного полігона трапилася страшна катастрофа. Під час підготовки до першого пуску міжконтинентальної ракети Янгеля Р-16 на старті стався вибух ракети - жахлива пожежа забрала життя 92 ракетників. Загинув і головком ракетних військ головний маршал артилерії Митрофан Недєлін. Ракета, що вибухнула, не призначалася для космічних польотів, вона створювалася як бойова зброя стратегічного призначення, але відлуння страшної трагедії відсунуло і терміни першого космічного польоту. Попри все нетерпіння Хрущов уже не зважився наказати Корольову запустити в космос людину в зазначені ним терміни. Катастрофа з ракетою Янгеля остудила запал невгамовного партійного вождя, але, як виявилося, ненадовго…

У грудні Корольов відновив випробування космічної «сімки»: провели два пуски й обидва - невдало… Лише з настанням 1961 року в Корольова й Янгеля минула доба жахливого невезіння. 2 лютого успішно стартувала янгелівська стратегічна ракета Р-16, а 9 березня, після 115-хвилинного польоту, із космосу повернувся живим собака Чорнушка. 25 березня провели контрольний політ уже з Зірочкою і знову - успіх! У президії Академії наук СРСР відбулася прес-конференція для вітчизняних і закордонних ЗМІ. Усі з замилуванням і ентузіазмом знімали Чорнушку і Зірочку, не звертаючи уваги на Гагаріна, Титова й інших майбутніх космонавтів, які сиділи у залі. До першого старту людини в космос залишалося півмісяця, але про це знали одиниці...

Усе, що відбувалося далі, пов’язане з першим польотом людини в космічний простір, починаючи від засідання держкомісії і до гагарінського «Поїхали!», яке вже стало хрестоматійним, описано і показано до найменших подробиць тисячі разів.

Справедливості заради хотілося б уточнити окремі моменти тих історичних подій. Доводилося не раз чути, що Титов міг полетіти першим, але він став дублером лише тому, що його ім’я не сподобалося «комуністу №1» Хрущову. Кажуть, Микита Сергійович виклав свою оригінальну теорію, відповідно до якої перший космонавт мав бути символом країни, уособленням епохи, а Титов мав ім’я сумнівного героя «Пікової дами». «Чи зрозуміє нас народ, що ми не зуміли знайти хлопця з російським ім’ям?» - запитував Хрущов. Ніхто не спростував, але й не підтвердив достовірність хрущовського вердикту, а ті, хто зі службового обов’язку спілкувався з партійним вождем і знав істину, свято берегли таємниці кремлівських кабінетів.

Наш легендарний кінооператор Володимир Суворов (він знімав випробування перших радянських атомних бомб, старт Гагаріна, Титова й інших космонавтів) розповідав мені, як проходило засідання держкомісії напередодні першого старту. «Зверни увагу на кадри, де Гагарін дякує за довіру до нього і доповідає про повну готовність до польоту, а Титов сидить, опустивши голову, - коментує непросту ситуацію кінооператор. - Можна зрозуміти Германа: він у повному обсязі пройшов підготовку до польоту, як і «основний» космонавт, але той через два дні полетить у космос, а дублер - залишиться на Землі… Ситуація не для слабкодухих. Бути дублером, виявляється, психологічно важче. І після усього вір авторам, які, захлинаючись, неодноразово описували радість Титова за свого друга, котрого затвердили пілотом першого «Востока»…

Сам Гагарін після тріумфального польоту розповів про свого дублера, ім’я якого ще було засекреченим: «… разом зі мною в кімнаті - космонавт-два. Вже кілька днів ми жили за одним розкладом і в усьому були схожі на братів-близнюків. Та ми й були братами: нас кровно пов’язувала одна велика мета, якій ми відтепер присвятили свої життя… Він був тренований так само, як і я, і, напевно, здатний на більше. Можливо, його не послали в перший політ, приберігаючи для другого, складнішого…»

Усі розуміли: другий політ справді має бути складнішим і тривалішим. Медики висловилися за три витки, літати довше - ризиковано… Військові і космонавти підтримали лікарів. На тривитковому польоті наполягали і балістики - інакше корабель доведеться саджати за межами європейської частини країни. Їх підтримав віце-президент Академії наук СРСР Мстислав Келдиш: необхідно буде швидко переобчислити нову траєкторію польоту, але в країні немає жодної швидкодіючої ЕОМ…«Що думає про тривалість польоту перший космонавт?» «Я за три витки!» - Гагарін підтримав медичних світил і керівництво загону космонавтів. «А яка думка претендента на політ?» «Летіти треба на добу!» - без дипломатичних вивертів відповів Титов.

Виникла дуже цікава ситуація: ідею Корольова про політ на добу фактично підтримав один Титов. Остаточне рішення залишалося за Державним комітетом Радміну СРСР з оборонної техніки.

Корольов доповів про переваги добового польоту, що дозволяв здійснити посадку в степових районах Заволжжя, тобто там, де у квітні приземлився Гагарін. «Усе відпрацьовано, не потрібна передислокація пошукових груп. А головне, з’являється унікальна можливість протягом доби спостерігати людський організм в умовах невагомості», -зазначив головний конструктор і підкреслив: «Якщо буде необхідно терміново повернути корабель на Землю, це можна зробити у будь-який момент - на трасі польоту в усіх океанах чергують кораблі космічного зв’язку».

Головою державної комісії із запуску «Востока-2» із людиною на борту призначили Леоніда Смирнова, колишнього директора ракетного заводу №586 у Дніпропетровську, із березня 1961 року - заступника голови Держкомітету з оборонної техніки Костянтина Руднєва. Корольов зрозумів: призначаючи Смирнова головою держкомісії, оборонне відомство готувалося до зміни керівництва. По суті, на той час Смирнов був «дублером», як Титов у Гагаріна: його «зліт» цілком залежав від «зльоту» Руднєва - іде на підвищення голова держкомітету, його місце займає Смирнов.

Розпочавши виконувати обов’язки голови держкомісії, Смирнов розгорнув бурхливу діяльність і наполіг, щоб політ Титова відбувся в першій половині серпня.

Терміново відкликали з відпусток спеціалістів і військових випробувачів, готувалася техніка, готувалися космонавти. Ракетники звикли до великих свят підносити Батьківщині «космічні подарунки», але до свят було ще далеко, ніяких ювілейних офіціозів не передбачалося. Спека стояла нестерпна, та робота кипіла…

Те, що підготовка до польоту відбувалася в режимі найсуворішої таємності, нікого не дивувало - ракетники звикли, що все секретилося. Непокоїло інше: чим викликаний такий поспіх? Мовчав Смирнов, мовчав і Корольов…

Підготовка космонавта-2 до польоту практично повторювала гагарінський ритуал, тільки тепер основним пілотом корабля вже був Герман Титов, а його дублером - Андріян Ніколаєв. Багатьох дивувала відсутність на стартовому майданчику першого космонавта планети - ніким не попереджений про дату старту (вміли ми зберігати таємниці!), Гагарін вирушив у чергове турне по земній кулі, цього разу - по Америці…

Буквально напередодні пуску «Востока -2» вибухнула одна з експериментальних ракет С.Корольова. Вона помітно відрізнялася від ракети Р-7, на якій мав летіти Титов, і призначалася не для космічних польотів. Але сам факт вибуху напередодні старту був неприємним і ніби попереджав - ракетна техніка не терпить метушні… Встановлені держкомісією терміни тиснули. Титов і його дублер Ніколаєв поводилися так, ніби нічого не сталося. Через багато років я запитав Германа Степановича, що це було - мужність, самовладання, сміливість? Титов чесно признавався: «Я був абсолютно упевнений, що в нас нічого подібного не трапиться».

Уранці 6 серпня 1961 року командир «Востока-2» за всією формою доповів голові держкомісії Леонідові Смирнову про готовність виконати програму польоту й дістав згоду на старт. Незабаром весь світ почув голос диктора Левітана: «...пілотується громадянином Радянського Союзу льотчиком-космонавтом майором товаришем Титовим Германом Степановичем».

Мить старту «Востока-2» стала головною подією життя космонавта-2. Герман Титов пробув у космічному просторі одну добу, одну годину й одинадцять хвилин. Ці «одиниці» дали людству масу нової інформації, про яку воно раніше не мало жодного уявлення. У розмовах і виступах про політ «Востока-2» свої враження Герман Титов викладав так образно й емоційно, що здавалося, ніби й ти був поруч із ним у космосі.

Титов першим із землян здійснив 17 обертів навколо Землі і побачив 17 космічних зорь, уперше пообідав і повечеряв у невагомості і навіть поспав. Він став першим космічним фотокінооператором. Я бачив ці знімки і кінокадри - вони справді зняті майстерно! Дуже сильне враження справили кольорові фотографії горизонту. Чітко видно не пряму лінію, до якої ми всі звикли, - дугу! На тій висоті, що літав Титов (близько 244 км), він не міг побачити всю земну кулю, але те, що Земля кругла - видно точно. Його знімки і кінокадри облетіли весь світ і за нинішніми поняттями він міг стати мільйонером, але не став: на той час у нас у країні цікавилися не авторськими правами і гонорарами, а ідеологією.

Видатний льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу, відомий письменник Марк Галлай, на мій погляд, найкраще розповів про першопрохідців космосу. До речі, він був і одним із тих, хто пропонував Титова пілотом «Востока-1». Побувавши на засіданні держкомісії, де космонавт-2 доповідав про політ, Галлай залишив цікаві спогади:

«...Титов помітив багато такого, що якось відразу наблизило нас до живої обстановки на борту корабля, що летить у космосі. Розповідав, наприклад, як відкрив тюбик із соком агрусу: «Раптом вискочила крапля соку. І зависла у мене перед обличчям!.. Упіймав її кришечкою…» Або про те, що під час обертання корабля Місяць пройшов в ілюмінаторі як у фільмі «Веселые ребята». Пам’ятаєте, там ще пісеньку співають: «Черные стрелки проходят циферблат…» А про жмути зовнішньої теплоізоляційної обшивки, які зривалися на спуску у верхніх шарах атмосфери, сказав так: «Як сніг у новорічну ніч…» І далі Галлай пише: «…Не піддавшись природно виниклій навколо нього переможно радісній атмосфері, без перебільшення, світового масштабу, на фоні котрої навряд чи дуже вже хотілося вимовляти якесь «але». Це дуже непроста річ - не піддатися атмосфері! Особливо атмосфері парадній. Титов - не піддався… Цю його моральну перемогу над самим собою я схильний розцінювати принаймні не нижче, ніж саму готовність сісти в космічний корабель і летіти в ньому в космос».

Отут можна вірити кожному слову Галлая, котрий у першому загоні космонавтів був інструктором-методистом з пілотування космічних кораблів і знав космонавтів не з книг, фільмів і спогадів.

На засіданні держкомісії Титов щиро розповів усе про свій політ: на самопочуття космонавта впливала невагомість, спостерігався дискомфорт, були проблеми з харчуванням, їсти не хотілося, а після їди - знудило… Доктор медичних наук Іван Касьян зазначав: «...лише після сну в космонавта-2 зникли неприємні відчуття, утома». Перед фінішем польоту все нормалізувалося, це зафіксували і психологи, які після кожного витка за тембром голосу намагалися оцінити, що відбувалося насправді за бадьорими доповідями Титова «В мене усе в порядку!»

Вже після польоту довго ходили чутки, що космонавт-2 дістав підвищену дозу радіації і почувається погано. Та саме тоді, відпочиваючи в Криму, Титов був цілком щасливий, виявляв увагу до симпатичних дівчат. Це був найкращий показник стану його здоров’я, що не потребує коментарів.

Неприємність чатувала там, де її зовсім не чекали: після гальмування і входу в щільні шари атмосфери корабель космонавта на парашуті почав спускатися... на залізницю, якою рухався поїзд. Безглуздішу ситуацію придумати важко: пролетіти 700 тисяч кілометрів у космосі - і на Землі врізатися в поїзд. На щастя, корабель космонавта-2 приземлився за п’ятдесят метрів від залізниці, на зораному полі...

Гагарін, дізнавшись про політ Титова, перервав свій візит на американський континент і, доклавши неймовірних зусиль, повернувся до Москви. Столиця раділа, захоплювалась, аплодувала космонавту-2. Тисяча москвичів вітали нового героя космосу на всьому шляху від аеропорту Внуково до Красної площі, де відбувся грандіозний мітинг. За вищим розрядом улаштували прийом у Великому Кремлівському палаці. Титов сяяв, і здавалося, що на планеті немає щасливіших людей, ніж він, його батьки і його родина. Але це тільки здавалося: найщасливішим був Микита Хрущов, котрий вважав себе головним організатором і натхненником перемог у космосі, а космічні тріумфи - насамперед, результатом своїх титанічних зусиль.

Скориставшись сприятливою обставиною - весь світ захоплювався польотом другого радянського космонавта, - 13 серпня 1961 року в Берліні рекордними темпами побудували гігантську бетонну стіну (особлива гордість Хрущова!), котра простояла як символ нашої ганьби понад 28 років… От чому Хрущов так квапився із другим космічним стартом - ним він намагався відвернути увагу від абсурдного розв’язання берлінського питання.

Прояснилася історія і з датою старту «Востока-2» 6 серпня 1961 року - вона обрана не випадково: день у день за шістнадцять років до польоту Титова, американці скинули атомну бомбу на Хіросіму. Через два дні атомного бомбардування зазнало і місто Нагасакі. От так зловісно розпочалась атомна ера…

Якою буде ера космічна? Судячи з польотів Гагаріна і Титова, нічого подібного в космосі не мало бути. Космос почали освоювати й американські астронавти - з’явилися нові сенсаційні успіхи, а разом із ними і перші втрати…

Світ був шокований: загинув Юрій Гагарін - він розбився на реактивному літаку в 34 роки, не доживши зовсім трохи до того, коли людство, приземлившись на Місяці, здійснило новий величезний стрибок у дослідженні космосу. Готувався до нових польотів і Герман Титов, але після загибелі Гагаріна вийшла єзуїтська вказівка - заборонити Титову усі польоти. Прикрили також випробування «Спіралі» - ракетоплана, на зразок нинішнього американського «шатла», випробуваннями якого займався Титов. По суті, космонавт-2 залишився без роботи. Йому пропонували різні керівні посади в загоні космонавтів, Зоряному містечку, але «весільним генералом» Титов так і не став. Після закінчення військово-повітряної академії імені М.Жуковського (інженерний факультет - 1968 р.), Військової академії Генерального штабу (1972 р.) працював у Центрі з управління космічними апаратами військового призначення ГУКОЗ - Головне управління космічних засобів. Незабаром його призначили заступником, а потім і першим заступником начальника ГУКОЗ із дослідно-конструкторських і науково-дослідних робіт. Саме з цього моменту в Титова починається тісний зв’язок із Дніпровським ракетно-космічним центром, де створювалися найпотужніші тоді міжконтинентальні ракети стратегічного призначення, першокласні космічні носії і космічні апарати військового призначення - так звані «супутники-розвідники»…

Після перших суто наукових і дослідницьких польотів космос почав перетворюватися на арену протистояння двох світових супердержав. До «зоряних воєн» справа не дійшла, але холодна війна перенеслася й у космос: уся планета опинилася під наглядом космічної розвідки. Кожна зі сторін хотіла мати найкращу техніку, отримувати оперативну й достовірну інформацію, завжди бути готовою до непередбачених подій.

На той час у місті на Дніпрі продовжували створювати нове покоління розвідувальних космічних апаратів, серед яких особлива увага приділялася «Цілині-2». Цей апарат помітно вирізнявся високими тактико-технічними й експлуатаційними характеристиками, готувався для запуску на «Зеніті», розробка якого наближалася до завершення. Перед розробниками постало питання про голову Держкомісії з випробування об’єкта та нового космічного носія. Вибір припав на Германа Титова - дипломованого інженера, умілого керівника, блискучого випробувача, гранично чесної і сміливої людини.

У Титова була «перша любов» - «фірма Корольова», відома як «мама» всіх космонавтів, а тут - незнайоме, практично невідоме надзакрите конструкторське бюро, яке раніше не мало жодних зв’язків із космонавтами. Умовляли Титова з дальнім прицілом: «Зеніт» створювався як космічний носій майбутнього з цілком автоматизованим стартом (у світі нічого подібного ще ніхто не робив!), і на зміну трудівниці «сімці» - для майбутніх пілотованих польотів. У цьому плані льотчик-космонавт Титов був найбільш вдалою кандидатурою.

Рішенням ВПК (Військово-промислової комісії) головою Держкомісії з льотних випробувань ракетно-космічного комплексу «Зеніт» призначили генерал-лейтенанта Германа Титова - першого заступника начальника космічних засобів Міністерства оборони СРСР.

Введення в дію стартового комплексу «Зеніт» затримувалося приблизно на півтора року, і перші космічні апарати «Цілина-2» (голова держкомісії Г.Титов) довелося виводити «Протонами». Титов виявив неймовірну наполегливість, щоб стартовий комплекс «Зеніту» (дві пускові установки) здали в експлуатацію без зауважень. На засіданні держкомісії 11 квітня старт призначили на 12 квітня - День космонавтики, але з технічних причин пуск не відбувся. Свій перший політ «Зеніт» здійснив наступного дня - 13 квітня 1985 року.

Розповідає Герой України, лауреат Ленінської премії, заступник генерального конструктора «Морського старту» - директор програми (1996 - 2003 рр.), у вісімдесяті роки - головний конструктор ракетно-космічного напряму Володимир Команов:

- Під час першого пуску «Зеніту» сталося неймовірне: команда на відділення корисного вантажу практично збіглась у часі з аварійним припиненням польоту. Різниця в якихось тисячних частках мілісекунди, але вона нас і підвела: ми вирішили, що на орбіту вивели корисний вантаж (ваговий еквівалент космічного апарату). Обіймаємося. Цілуємося. Доповідаємо скрізь про успішний пуск. Незабаром одержуємо запит командування військ ППО: «На нерозрахованій орбіті спостерігаємо якісь невпізнані об’єкти. Просимо роз’яснень». За протиповітряною обороною пішов запит МЗС: «Цікавляться американці, що за фрагменти з’явилися на орбіті?»

Голова держкомісії Титов дає телеметристам добу: «Розберіться і доповісте». Наступного дня усе з’ясовується. Титов бере слово і всі речі називає своїми іменами, а наприкінці говорить: «Настав час, коли нас суворо запитають про витрачені державні кошти. Багато хто може опинитися в місцях не таких далеких, наприклад, у Магадані, включаючи й мене як голову держкомісії». Зал завмер, а Титов продовжував: «Тільки врахуйте, сидіти будемо по-різному: я - як почесний громадянин Магадана…» Незважаючи на весь трагізм ситуації, зал вибухнув реготом. Умів Герман Степанович розряджати обстановку!

Льотно-конструкторські випробування «Зеніту» проходили не так гладко, як хотілося б. На третій льотній машині встановили невеличкий супутник, а відсутню масу до десятьох тонн замінили «піском». Пуск пройшов удало. Ракетники жартували: вперше у світовій практиці на орбіту доставлений «пісок»… Після четвертого пуску виник скандал: чому не розкрився обтічник? Звідки взялась енергетика, щоб на орбіту витягти другий ступінь?

Голова держкомісії швидко розгадав «ребус»: дніпровці хитрували - новий носій має величезні резерви. Останні пуски підтвердили: «Зеніт» успішно виводить корисні вантажі вагою 14 тонн і більше.

З кожним пуском зростав авторитет голови держкомісії. Титов виявляв справжні бійцівські якості, коли відстоював передові позиції. Він швидко схоплював суть проблеми, розбирався в тонкощах найскладнішої техніки, на рівних розмовляв із розробниками і випробувачами, головними і генеральними, академіками і генералами.

Надалі «Зеніт» літав, як кажуть, «гладесенько-рівнесенько». Після десятого пуску «Зеніту» розробники разом із головою держкомісії звернулися до уряду з пропозицією щодо дострокового завершення льотно-конструкторських випробувань і введення «Зеніту» в дію. Були зекономлені величезні кошти, країна одержала носій XXI століття. За видатний внесок у створення «Зеніту» - ракетно-космічного комплексу світового рівня - Герман Титов став лауреатом Ленінської премії (1988 р.) Якщо не помиляюся, він єдиний із першого загону космонавтів, хто визнаний гідним вищої премії країни у сфері науки і техніки.

Після здачі в експлуатацію розвідувального апарата «Цілина-2» і ракетно-космічного комплексу «Зеніт» Герман Титов не втратив зв’язків із містом на Дніпрі та його ракетобудівниками. Прилітаючи на Байконур або в Плесецьк, завжди зустрічався з розробниками бойових і космічних носіїв, супутників-розвідників. Найчастіше ці зустрічі відбувалися в штабі Космічних військ, де протягом 17 років генерал-полковник авіації Герман Титов обіймав ряд високих командних посад, зокрема був першим заступником начальника космічних частин Міністерства оборони СРСР.

Він так і не зміг змиритися з розпадом СРСР -1991 року Титов пішов у відставку, розпочав громадську діяльність. Обирався депутатом Державної думи Російської Федерації першого, другого і третього скликань, із 1999 року став президентом Федерації космонавтики Росії.

Герман Степанович щиро зрадів делегації дніпровських ракетобудівників, котрі привітали його із шістдесятиріччям. Жартував, розпитував про «Морський старт» і перший український супутник «СІЧ-1». Востаннє Герман Титов приїхав до Дніпропетровська у жовтні 1999 року разом із першим «ракетним» міністром часів СРСР Сергієм Афанасьєвим, генеральним директором міжнародної корпорації «Космотрас» Володимиром Андрєєвим, генеральним директором «Рособщемаша» Артуром Усенковим ушанувати пам’ять патріарха вітчизняного ракетобудування, легендарного директора «Південмашу» Олександра Макарова, який помер на 94-му році життя.

Хто міг подумати, що менш ніж через рік поховають і самого Титова… 11 вересня 2000 року йому виповнилося 65 років, а через дев’ять днів Титова не стало: прийшов додому, зайшов до сауни, ліг на полицю і помер… Поховали Германа Степановича на Новодівочому цвинтарі - головному некрополі столиці після Кремлівської стіни, у якій вже нікого не ховають…

Улітку минулого року я отримав листа з підмосковного Краснознам’янська: у штабі космічних військ створили меморіальний кабінет льотчика-космонавта Германа Титова, до 70-річчя готуються видати книгу спогадів про космонавта-2, просять надіслати фотографії. У моєму архіві збереглося багато знімків Германа Титова, більшість із них ніколи не публікувалися. Буду радий, якщо вони вперше з’являться на сторінках «ДТ». Фотографував Германа Степановича я із задоволенням: він був надзвичайно порядною, чесною, відвертою і відкритою людиною, справжнім інтелігентом, котрий любив музику і вірші.

Тягар справжньої світової слави, який випав йому, Титов сприйняв із рідкісною гідністю і спокоєм, залишаючись самим собою навіть у критичних ситуаціях. Це неймовірно важко. Багато з тих, хто прийшов до загону космонавтів після нього, стали двічі Героями, раніше за нього «вибили» собі генеральські зірки, а він, залишаючись першопрохідником, продовжував «орати» космічну цілину.

Таким і запам’ятаємо Германа Титова.