Гарячий естонський хлопець. Без лапок

У червні 2011 року до Одеси прилетів літак чартерного рейсу. З Естонії. Замовив цей чартер юнак, успішний естонський PR-консультант Мєейліс Кубітц.

- Ну й що, - скажете ви, - подумаєш!

А от і не «подумаєш!..»

З’ясувалося, що цей молодий чоловік так закохався в Одесу, що відразу вирішив поділитися цією любов’ю з друзями. Тоді до Південної Пальміри прилетіло ледь не сто естонців - діячів культури, бізнесменів, журналістів. І Одеса прийняла гостей із притаманною їй щирістю, радістю, теплотою. А цього року в червні делегація з Одеси відвідала Таллінн. Багато вже написано й сказано про сам проект «Таллінн їде в Одесу» і «Одеса їде в Таллінн», про прекрасні концерти, зустрічі, виставки та презентації в рамках програми. Це й великий сольний вечір Михайла Жванецького, президента Всесвітнього клубу одеситів у концертному залі Nokia, і фантастичний концерт маестро Раймонда Паулса за участі Анне Вескі на острові Сааремаа. Це й унікальний музичний спектакль Ірини Апексімової «Одеситка», і виступ найкращого, визнаного в Європі, виконавця Рахманінова Олексія Ботвинова, і виставка художника Юрія Горбачова, одесита з Нью-Йорка, і дегустація чудових бессарабських вин, і концерт-презентація книжок серії «Новий одеський гумор» з участю Романа Карцева та Бориса Бурди і багато іншого.

А ініціатором і організатором усіх цих дивовижних дружніх акцій, акцій-вчинків якраз і є замовник торішнього чартеру до Одеси Мєейліс Кубітц. З того, що я бачила, при чому була присутня, у чому брала участь, мені стало ясно, що Мєейліс - людина незвичайна, людина слова, щира, щедра, енергійна, винахідлива, яка має гострий розум, сильну інтуїцію та незмірне почуття гумору.

Не здивуюся, якщо рано чи пізно світ заговорить про нього як про керівника, політика, а скоріш за все - як про блискучого аналітика нового покоління. І мені закортіло довідатися, хто ж він насправді - цей гарячий естонський хлопець, людина феноменальної енергії та несподіваних учинків, справжній Мєейліс Кубітц.

Усі три години шляху з Таллінна до Курессаре - центру острова Сааремаа - я намагалася це з’ясувати. Чудова російська мова, хоча й характерний чарівний акцент, точна думка, виразна самоіронія, швидка мова, - я не встигала записувати.

- Чим ви займаєтеся, Мєейлісе?

- Оце якраз везу своїх гостей з Одеси на острів Сааремаа, де я народився і де сьогодні проходитиме концерт маестро Раймонда Паулса за участі Анне Вескі. Це буде історичний вечір - вони вперше виступлять разом.

- А в час, що залишився від проекту «Одеса їде в Таллінн»?

- Я консультант. Ми з моїми колегами працюємо з фірмами, створюємо їм імідж, як у вас кажуть, «розкручуємо». 17 з половиною років тому я створив власне PR-агентство. Спочатку офіс наш був у підвалі, у хрущовці. Там, де зберігалися лижі, мотлох. Одна людина відремонтувала й здала нам свій підвал за 60 євро на місяць. І коли я стояв у цьому нашому першому офісі, то бачив через віконце дітей, котів, коліна бабусь. Вони вдень не працювали, крутилися зі своїм сміттям, мокрою білизною та собачками. Це була моя перша картинка в Таллінні лютого 1995 року, мій перший погляд на світ у ролі PR-консультанта. Ми тоді починали не з нуля, ми починали з мінуса.

- PR-агентство. І містична якась, таємнича посада - консультант. А що ви закінчили? Де ви цього вчилися?

- Я закінчив середню школу. Потім технічну школу, юридичне відділення. Отже, в мене немає вищої освіти. Один клієнт сформулював мій статус так: він працює з нами, бо ми по-іншому думаємо. PR - це така нова у світі наука, якій теорія, зазвичай, потрібна, але для професійного PR-консультанта професійна освіта важлива лише на 20 відсотків, а інші 80 відсотків - особисті якості. Тобто або ти підходиш для цієї роботи, або не підходиш. Є в тебе необхідні здібності та риси характеру чи ні. Ти, наприклад, не можеш стати успішним юристом, не маючи освіти, не знаючи основ тощо. А в нашій роботі головне - особисті, індивідуальні риси, творчий підхід і вміння спілкуватися. Я дуже багато інвестував у подорожі та спілкування із серйозними, успішними людьми, які бувають рідко доступні: на конференціях, семінарах. А я зустрічався з ними просто так, що називається у відкритому доступі. У мене була можливість потрапити до них. У мене була унікальна можливість вчитися в них, спілкуватися, бачити й слухати, як вони поводяться, як працюють. І потім ще мені за це платили. У мене була така щаслива можливість. Це були перші шість-сім років роботи. Величезної роботи! І ринок це помітив.

Першу відпустку мав через шість років. Вирішив з’їздити, як і Маріо П’юзо, слідами «Хрещеного батька» на Сицилію. Хотів подивитися, де і як цей великий дон Корлеоне жив. Адже й книжка унікальна, і фільм не псував книжки, а, навпаки, додав барв. Ви запитаєте, до чого я це? А ні до чого! Просто на шостий рік моєї роботи я зміг дозволити собі таку поїздку. До цього ні часу, ні грошей не було.

- Ви інтроверт? Стомлюєтеся від регулярного спілкування, від стількох людей навколо вас?

- Стомлююся, звісно. Від спілкування ми всі стомлюємося. Просто хтось стомлюється раніше. Якщо ж це спілкування закінчується якимось хорошим результатом і для замовника, і для нас - це найкраще, що може бути.

- Ваше ім’я часто пов’язують з політикою. Яке ваше ставлення до політики, яка в цьому ваша роль?

- Політика мене дуже цікавить, але туди мене зовсім не тягне. У мене надто рано відкрилися очі, і я, як кажуть, втратив свою політичну незайманість уже років п’ятнадцять тому. Я ставлюся до цієї справи надто пристрасно, мене це приваблює, беру активну участь у житті країни як громадянин, у мене є позиція, але це не означає, що я виражатиму свою точку зору в демонстраціях або якимись революційними шляхами. Я пишу про це, але пишу рідко, коли вже всередині горить, тільки тоді, коли хочу, щоб це почули. Але йти в політику - ні. Я не настільки високо ціную політичну систему, щоб стати її частиною і витрачати на це час. Це, звісно, не означає, що в естонській політиці немає людей гідних, що вони не мають ідеалів. Але загалом сучасна західна демократична система, за всіх її гарних гасел, досить цинічна, і мене туди зовсім не тягне.

- Що вас розчаровує в житті, у роботі, у спілкуванні з різними людьми?

- Мені вже 38. Є таке поняття, як репутація. Я намагаюся співробітничати і дружити з гідними людьми. Імовірність зустрітися з негідниками невисока, бо ми ходимо різними вулицями. Все-таки досвід позначається. І потім є попередня внутрішня цензура. Естонія - дуже маленька країна.

- Ви самі готували цей Одеський проект. Ви практично все робите самі. І найчастіше, наскільки я знаю, використовуєте такий ресурс, як особисті добрі стосунки, дружба. Чи підводили вас тут?

- Я не можу вимагати й чекати від усіх людей такого самого завзяття й натхнення. І вони не повинні бігати, якщо вони можуть ходити. Але для мене й для моїх друзів цей проект має велике значення. З різних причин. Так, є випадки, коли ми довірялися й нас підводили. Але й це - досвід. Якийсь досвід обмежується втратою грошей, є серйозні розчарування в людях. Ось дивіться - Одеський проект як проект «народної дипломатії» зовсім бездохідний, але я переконаний, що він дає кожному учасникові в сотні разів більше, ніж грошовий прибуток. Що казати, дехто пробував використовувати наш проект в корисливих цілях, щоб мати зиск. Звичайно, це засмучує. А взагалі доброта, як на мене, - питання темпераменту. І потім - погане запам’ятовується сильніше. Доброти має бути набагато більше, щоб компенсувалася поведінка цих... ну які, як у вас кажуть, «собі на умі».

А взагалі-то я, мабуть, недостатньо професійний, щоб виділити для себе, що важливо, що ні. Просто я беру все близько до серця.

- Мєейлісе, у мене склалося враження, що хоч би якими питаннями ви займалися в Одеському проекті, усе робите професійно. У чому причина? Здоровий глузд? Гарний смак?

- Людей, які щиро можуть сказати, що вони свою роботу люблять, на земній кулі не так багато. Мені в цьому сенсі пощастило: я йду на роботу з радістю. Не те щоб увесь час веселий, але я розумію це середовище і люблю. І ще поталанило, що ті душевні акції, в яких ми всі разом беремо участь, напряму пов’язані з моєю роботою - зв’язок із громадськістю, робота з цільовою аудиторією, привернення уваги до певних подій. Тут, звісно, я не маю конкретного клієнта. Але це прямо пов’язано. Звичайно, якби я був слюсарем, банкіром чи ITшником, я все одно цим займався б (тобто акціями «народної дипломатії»), але мені було б важче все організувати. А так, маючи можливості й доступ до людей, інструменти роботи та грамотний персонал, мені було легко вкладати в це й душу.

- Ну добре, це все робота. А як відпочиваєте?

- Багато подорожую.

- А що головне в цих подорожах? «Что ищет он в краю далеком?»

- Для мене подорож - це насамперед можливість виходу в інший інформаційний простір. Нові люди, новий досвід, нові традиції. Замки, палаци, музеї, природа - це все дуже цікаво, але не для цього я сідаю в літак.

Торік я 90 днів провів не у своїй країні. Це я не пишаюся і не скаржуся. Просто це мені було необхідно. А тепер я спробую бути більше вдома, в Естонії. Пам’ятаю, чотири-п’ять років тому мені стало зовсім зле. Я дуже втомився від своєї роботи. Як у вас кажуть, усе дістало. І в таких випадках є два варіанти виходу з ситуації - або ти корумпуєш…

- «Корумпуєш»?

- Це не означає, що ти обов’язково починаєш брати чи давати хабарі, ні. Це означає, що ти стаєш людиною системи. Твоя критика буде вже не по суті, а формальною. Тобто ти приймаєш якісь правила: вирішуєш, що тобі корисно сказати, а де корисно промовчати. Зрозуміло, що в моїй роботі, яка пов’язана з бізнесом та інтересами моїх клієнтів, я й зараз не можу дозволити собі казати завжди те, що думаю. Якщо ти професійний консультант, ти повинен себе контролювати, це входить у правила та етику твоєї роботи. Навіть якщо душа вимагає якоїсь різкої заяви, я завжди пам’ятаю, що в мене в офісі 20 людей, яким треба платити зарплату. Але все одно, найважливіше - це особистий суверенітет. А щоб стати суверенним, щоб виражати себе вільно, потрібні дві речі. Перше - економічна основа. Якщо після твоєї заяви всі клієнти підуть геть, ти повинен мати можливість прожити цей час далі. А друге - це твій соціальний статус. Твоя позиція має бути настільки міцною, упевненою, щоб тебе почали розуміти, сприймати й, що головне, підтримувати.

- Або «корумпуєш», або?..

- Починаєш, наприклад, пити. Іноді тобі здається, що на тебе впав увесь світовий біль. Це біда творчих особистостей. У цьому сенсі мені легше - робота дисциплінує.

- Про благодійність.

- Я не люблю цього слова. Хоча звучить красиво. Але воно себе девальвувало у процесі бурхливого зростання ринкової економіки. І стало пріоритетом певної групи людей, у яких є фінансові можливості. Адже ми можемо й без грошей багато чого зробити одне для одного. І якщо комусь я допомагав при наших можливостях, це все одно було емоційне рішення. Я відчував, що необхідно терміново щось робити. Тобто не можна не зробити. І це не входило в якісь мої піар-плани тощо. Хоча, оскільки я людина емоційна, то взагалі-то мав бути обережним із цим.

- Адже ви й безнадійно хворим допомагаєте?..

- Це імпульсивні пориви. Коли я бачу, що саме я можу допомогти, я це роблю.

- Про віру.

- Я вірю в людські цінності й пробую жити згідно з ними.

- Про щастя.

- Щастя, коли вранці хочеться йти на роботу, а ввечері - додому. А ще дочка. Їй десять років. Вона навчається у французькому ліцеї, у неї «п’ятірки». У тому, що вона добре вчиться, заслуга її мами. Мама - суддя, тому в житті моєї дитини є порядок. Дочка моя багато читає. Сама шукає нові книжки. У чотири роки в дитячому садку вона була боязкою, нерішучою. Ми засмучувалися, що її можуть скривдити. Але в неї добре серце й почуття гумору. Доброта означає, що вона може захищати інших, а з допомогою почуття гумору легко вирішує всі проблеми. Тому в її дитячому колективі в неї високий авторитет. Я дуже гордий. Вона скромна, спокійна, самокритична, вимоглива до себе.

- Кумири.

- У дитинстві - футболісти, рок-музиканти. Сьогодні спілкуюся тільки з людьми, з якими хочу спілкуватися, з іншими - тільки по роботі, тобто за гроші. І ще мені пощастило - багато з тих, з ким я спілкуюся із задоволенням, по-справжньому, - мої клієнти. З багатьма стосунки дружні. Деякі з них залишили величезний слід у моєму житті.

- А ваші батьки, Мєейлісе?

- Звичайно, мама й тільки мама. Не певен, що коли вона пішла 1998 року з життя, вона усвідомила й зрозуміла, що я став порядною людиною. Бо PR-консультант - то щось таке, що не було для неї справжньою професією, вона не розуміла, чим саме я займаюся. Для неї це було щось абстрактне. Їй здавалося, що я не маю професії, оскільки не був ні будівельником, ні виробничником.

А з батьком ми познайомилися, коли мені було вже 23…

- Люди, якими захоплюєтеся.

- Більшість. Їх дуже багато. Мене дуже збуджує успіх. Мені подобаються люди, які досягли чогось самі. Це може бути й підприємницький успіх. Дуже захоплюють самостійні жінки. Не ляльки, не чиїсь дочки чи дружини. У мене величезний пієтет до тих людей, які володіють творчою професією.

- Назвіть три речі, без яких вам було б важко жити.

- Люди. Я дуже швидко знайомлюся з людьми. У літаках, у чергах, у різних місцях.

Три? Не факт, що є ще щось.

(Ми продовжили розмову в останній день нашого візиту в Таллінн.)

- Ви казали, що бувають часи, коли опускаються руки, коли навалюється втома від усього. Чим ви рятуєтеся, крім подорожей?

- Я важко пережив останню осінь і зиму. А осінь і зима - складний час в Естонії, практично весь день темно. Мені допоміг театр. Я знову зрозумів, що це найвище мистецтво - грати на сцені. Свого часу я не встиг на іспити в театральний інститут. Замолоду хотів бути або юристом, або актором. Усі ці творчі професії - музиканти, актори, художники - викликають у мене величезну повагу. Повагу до таланту. Я заворожено дивився, як Фредді Мерк’юрі «тримав» публіку на стадіоні Вемблі. Очима, голосом, пластикою - своїм мистецтвом тримав десятки тисяч людей. Мені здається, якби він зі сцени сказав, що зараз ми підемо на Даунінг-стрит, 10, усі пішли б за ним.

- До речі, яку музику ви слухаєте?

- Мій музичний смак залишився наприкінці 80-х, коли купив свої перші вінілові платівки ДДТ, «Кіно», «Алісу». Тобто я досить музична й досить консервативна людина. У ДДТ я просто закохався. Стежу за кар’єрою Шевчука. А потім виникло гостре бажання познайомитися. І це сталося. Два роки тому ми зустрілися, й мені вдалося з ним поговорити. Величезне враження. Такий найкращий образ сучасної Росії.

- Книжки.

- Я поганий читач. У мене п’ять чи шість книжок, розгорнутих на середині. І взагалі я не та людина, яка може займатися якоюсь однією справою. Потрапляю на іншу хвилю, і займаюся вже іншим. Ось під впливом одеситів багато читав Бабеля. Читаю Довлатова, Булгакова, російську й естонську сучасну літературу.

- Чи вірите ви в знаки? Чи бували в житті якісь містичні події чи збіги?

- Не знаю, може, й були. Я за цим не стежу. От зрозуміло, що цей вечір у Сааремаа, коли був концерт Маестро Раймонда Паулса, - подарунок від вищих сил нам усім. Пам’ятаєте, яка була чудова погода? Душевно!.. А до цього вечора й після нього - дощ, холоднеча.

Я вірю: якщо людина багато працює й старається, то в неї буде щастя. Тож знаю, що маю більше працювати, багато працювати. Я так звик. Коли приїхав сюди, в Таллінн, молодий, без освіти, з маленького містечка з острова Сааремаа, навіть комп’ютера не знав. Мені довелося дуже багато працювати й одночасно вчитися.

***

Такий-от він - Мєейліс Кубітц. Він багато чого вміє, він багатьох знає, він багато чого досяг у цьому житті. Він мудрий, скромний, діловитий і, хоч як дивно, романтичний. У нього приголомшлива інтуїція, він по-сучасному чутливий і гнучкий. Він цінує дане слово й звичайні людські риси - доброту, вміння довіряти, мудрість, порядність, чесність. Дуже дорожить людьми, які його оточують, які йому вірять. Спочатку я назвала його ангелом на договорі. Ні, потім подумала, він - не ангел, він людина, але людина рідкісних чеснот - людина з майбутнього. З тих часів, коли люди робитимуть вчинки не з вигоди чи задля зручності, а за порухом душі.

І ще. Коли ми з Мєейлісом розмовляли, він дуже часто повторював слово «душевно». Набагато частіше, ніж я це процитувала…