ГАЛЕРЕЯ ІЛЮЗІЙ

Кажуть, що однією з причин появи на світ романів Бориса Акуніна стало неприйняття письменником жіночих романів у яскравих обкладинках, що їх із захопленням читала його дружина. «Ну й гидота ця ваша заливна риба!», — нібито сказав Акунін із приводу жіночих романів і придумав антитезу: елітарні детективи з романтичною підкладкою. Та питання залишилося: якщо «заливна риба» жіночого чтива все ж таки — гидота, то чому її продовжують «споживати» навіть найбільш освічені та інтелектуальні представниці прекрасної статі? У чому секрет успіху жіночих романів — начебто банальних і примітивних? Напевно, у тій ілюзорній картині світу, якою вони потішають слабкі жіночі серця...

Жіночі романи — це галерея ілюзій. Світ складний і заплутаний, причому розв’язання одних проблем відразу породжує інші. У жіночих романах усе просто, і проблема лише одна: героїні спочатку трапився не той чоловік, але щойно вона це усвідомила, все хутенько налагодилося. Потрібні чоловіки вишикувалися в чергу і стали спокійно чекати, доки героїня вибере найнеобхіднішого з них. А коли вибір відбувся, роман, природно, закінчився. Справді, про що ж іще писати?

Однак простір роману потребує заповнення, а текст має рясніти приємними жіночому серцю деталями. На думку редакторів популярних серій жіночих романів, у дамському чтиві неодмінно мають бути: докладні описи гардеробу головної героїні, інтер’єру її квартири (краще вілли!), інтер’єру тих будинків, куди вона заходила з візитами (незалежно від тривалості візиту), а також кав’ярень, ресторанів та магазинів, які вона бодай один раз ощасливила своєю присутністю. Відтак усюди, куди ступила нога героїні, ніби вивішуються меморіальні дошки. Ситуація — як у Джерома К.Джерома («У цьому шиночку Гарріс випив пінту пива, а з цього Гарріса виштовхали туманного лондонського вечора»), із тієї лише різницею, що автору знаменитих «Трьох у човні, не рахуючи собаки» не спало на думку описувати всі злачні місця, у яких Гарріс пиячив.

«Читачки люблять розлогі описи», — мотивують свою позицію редакторки жіночих романів. Справді, прекрасна половина людства вбачає у дамському чтиві щось середнє між журналом мод, путівником по стильних ресторанах, слізливим серіалом і кухонною книгою. Все це в жіночих романах є, і тому описи інтер’єрів та мод ніби перетягують текст і латають діри в сюжеті. Прочитавши такий роман, читачка заодно може дізнатися, що модно носити в цьому сезоні, як обставити свої апартаменти, яке стильне місце відвідати і якого чоловіка вибрати. Усі її проблеми вирішуються в межах одного тексту: більше, здається, і читати нічого непотрібно. Хіба що жіночі журнали...

Звісно, інтелектуальні читачки розуміють: жіночий роман — не панацея і не бюро мудрих порад. Але їм, стомленим складністю і строкатістю навколишнього світу, хочеться хоча б недовго поблукати галереєю ілюзій, до якої закликає дамське чтиво. Вони готові мислити глобально і читати не Поліну Дашкову з Дариною Донцовою, а Пелевіна з Аксьоновим, але як хочеться інколи, стомившись від інтелектуальної розмови, зазирнути під якусь барвисту обкладинку чи подивитися серіал. Потайки, щоб ніхто не побачив і не присоромив...

Один із секретів успіху жіночих романів — дамське сюсюкання, яким переповнені їхні сторінки. Всі ці «мужні вигини його долоні», «неприкрита мужність» (якщо прикрита, то — простирадлом) і «відверта жіночність», поруч з еротичним шурхотом спіднього та пропозиціями зайнятися сексом у музеї, театрі чи, в найгіршому разі, в ліфті викликають у читачок бурхливе захоплення. Я, щоправда, довго не розуміла, що таке «мужні вигини його долоні», поки один знайомий, стиснувши руку в кулак, не сказав: «Ось що це означає!». Він, щоправда, виявився єдиним, хто зміг розшифрувати таку загадкову фразу. Напевно, тому, що був психоаналітиком...

Втім, не думаю, що читачки довго роздумують над такими фразами. Вони просто відчувають стосовно них безглузде захоплення. Чим більше в романі сюсюкання, тим краще він продається. Пам’ятаєте, як у «Горі з розуму» Молчалін спокушав покоївку Лізу «занятными вещицами», у тому числі й «жемчужинками, растертыми в белила»... Він же сказав не «вещь», а «вещица», не «жемчужина», а «жемчужинка», і мав, звісно, рацію. Суфікси сюсюкання впливають на читачок безвідмовно, як і примітивні фрази з пласким натяком на еротику. І не тому, що читачки дурні (боронь Боже!), а тому, що навіть найрозумнішим із них подобається чути: «Мусик, ну где же гусик? Ты совсем не любишь своего маленького мужика!».

Є в жіночих романах ще одна цікава особливість — це сила-силенна подорожей з еротичною підкладкою. Приміром, палка жителька півночі приїжджає в Об’єднані Арабські Емірати — і тут на неї накидається сексуально стурбований гід-араб, який потім виявляється місцевим багачем із величезним процвітаючим гаремом. Або романтично налаштована слов’янка вирішує зустріти Новий рік у Фінляндії, але під час відвідин села Санта-Клауса, розміщеного за Полярним колом, на неї накидається темпераментний фін — без гарему, та з вражаючим рахунком у банку. Складається враження, що чоловіки всього світу — від ОАЕ до Фінляндії — те й роблять, що підстерігають у засідці велелюбних туристок. Ще одна ілюзія з тієї галереї, куди запрошують читачок автори жіночих романів. Дурниця, звісно, але приємно. І тому приємно, що дурниця.

Звісно, у галереї ілюзій шедеврів не знайдеш. Картини там примітивні і непрофесійні. За великим рахунком — тим, який пред’являє висока література, — гидота в яскравій обкладинці. Та чи завжди ми готові до делікатесів? Як з’ясовується, рідко. Акунін, звісно, написав «Фандоріна» і «Пелагію», але ще не факт, що після цього його дружина перестала читати жіночі романи. Напевно, читає потайки. Як і ми з вами.