Гагарін — Гленн

1941-й і 1961-й. Нам не потрібно пояснювати, що означають ці дати. Вогненний вал війни, що змітає все на своєму шляху, попелища й руїни, кров і смерть. І тим більш дивовижно, що не минуло й двадцяти років, як не Америка, на яку не впало жодної бомби, а напівзруйнована, напівголодна й знекровлена Країна Рад першою запустила людину в космос!

Пам’ятаю, заняття в школі скасували, всі висипали на вулицю, і невдовзі стихійна хода - в країні, де все було жорстко регламентовано і стихійності не допускалося навіть у самодіяльності! - перепинила дорожній рух. Щасливі й горді за свою велику батьківщину, ми співали й кричали «ура!» - був славний день 12 квітня 1961 року. Космічна казка стала реальністю!

Здається, час тоді пресувався щільніше, ніж зараз. Протягом десятиліття в наше життя ввійшли реактивні літаки й ядерні бомби, телевізори й пральні машини, холодильники й ЕОМ, магнітофони і транзистори, панельні будинки і гігантські наклади книжок. І - ракети.

Вони розсунули межі звичного світу, надали йому нового прискорення. Корольов поспішав. Своїм супутником він зачепив самолюбство Америки, показав, що вперше в історії її територія стала досяжною для удару - і втяг дві великі країни в ракетну гонку. Він знав ціну собі, але й Америка - це Америка! Тепер академіка турбувала інформація про те, що 28 квітня 1961 року США збираються відправити людину в космос. Він ризикнув (а ризик, як згадують ветерани космонавтики, був великий) - і переміг! Причому не за очками, а нокаутом - суборбітальні польоти, які не забарилися, Шеппарда і Гріссома не були повноцінними, і лише Джон Гленн трохи підсолодив американцям пілюлю: 20 лютого 1962 року він тричі облетів земну кулю, ставши національним героєм США.

Їхні скафандри стоять поруч в аерокосмічному музеї Вашингтона. Вони схожі, як і будь-які пристрої, призначені для вирішення однакових завдань, але самі Гленн і Гагарін були дуже різними людьми. Різного віку, різного досвіду, різного - що вже тут приховувати - масштабу, і до того ж представляли вони полярні політичні системи. Та що там політичні, політика віддзеркалює глибинні властивості народу, соціуму і держави - ментальні! Два різні космоси! Настільки несхожими були суспільства, які зростили цих героїв. Не дивно, що й доля їхня склалася по-різному.

Почнемо з того, що Гагарін був молодший за Гленна на тринадцять років. І якщо зі збройних сил обидва пішли в званні полковника (один - у запас, а інший - у свій останній політ), - то в космос нікому не відомий
27-річний Юрій вирушав старшим лейтенантом радянських ВПС. Досвідчений же льотчик-випробувач Джон Гершель-молодший був найстаршим у першій сімці астронавтів, і на орбіту вперше вийшов у 41 рік, у званні підполковника корпусу морської піхоти. Ключове слово тут - уперше...

Слід зазначити, що Гагарін не зміг би в США потрапити в знамениту сімку, а Гленн не пройшов би радянський відбір – через різницю у вимогах до даних кандидатів в астронавти і космонавти. Бо, крім практично однакових вимог (американці шукали пілотів реактивних винищувачів не старших за 40 років, не вищих за 180 см, бездоганно здорових, а радянські фахівці - льотчиків-винищувачів віком до 35 років, зростом не більше 175 см, вагою до 75 кг і з відмінним здоров’ям), були й розходження. У США вважали, що астронавтом може стати лише людина, яка має ступінь бакалавра в техніці або еквівалентну освіту, а також навчання в школі льотчиків-випробувачів і льотний досвід не менше 1500 годин! І якщо індустріальний технікум, який закінчив Гагарін, разом з військово-авіаційним училищем у принципі можна вважати рівноцінним бакалаврату, то до моменту подачі заяви з проханням зарахувати його до групи космонавтів він налітав усього 265 годин, був до того ж не випробувачем, а звичайним льотчиком-винищувачем, і тому в астронавти не годився. Ну а Гленн-молодший за радянськими мірками був застарий, щоб стати космонавтом…

Гагарін. Не великий секрет, що спочатку Корольову потрібні були лише «живі манекени», «піддослідні кролики», від яких у польоті мало що залежить, від котрих навіть код доступу до логічного ключа вмикання гальмування приховують. І лише потім обов’язковою вимогою до кандидатів стала наявність вищої освіти. Що різко ускладнило відбір! Так, 19 квітня 1962 р. М.Каманін, начальник Центру підготовки космонавтів, писав у своєму щоденнику: «Набір космонавтів іде туго. Охочих... скільки завгодно, але людей з абсолютним здоров’ям, із закінченою вищою освітою, які мають льотну й парашутну практику, - малувато. Попри труднощі, відступати від наміченого плану - набору космонавтів тільки з вищою освітою - ми не будемо».

Гленн. Власне кажучи, своїх Гленнів у нас практично не було - і бути не могло. Не забувайте, в якій країні жили наші батьки - голод і злидні, ліквідація безграмотності й каторжна праця, репресії й війни. Цьому поколінню радянських хлопчаків (1920-1924 р. народження) дісталася найлихіша доля. Майже всі вони склали свої юні голови на полях боїв і в німецьких таборах, а небагатьох уцілілих батько народів заслав у табори колимські, щоб навіки забули про Європу. Так що не до навчання їм було, не до вищої освіти.

Утім, Гленн теж воював, і на його рахунку десятки бойових вильотів. Патріот своєї країни, 1941 року він покинув матфак коледжу і пішов добровольцем у морську авіацію. Але Америка не Росія, перемогу за будь-яку ціну вона розуміла інакше, і платила будь-яку ціну, аби зберегти своїх солдатів. Тому її втрати (а бойові дії велися по всій земній кулі - на двох океанах, у Європі, Африці і на островах!) виявилися незмірно меншими за радянські. Гленн, до речі, воював і в Кореї, де на річці Ялу збив три МіГи. Там друзі дали йому прізвисько «магнітна дупа» - за надзвичайну властивість буквально притягати снаряди ворожої ППО. Двічі його літак повертався на базу, маючи понад 250 пробоїн! Потім він працював льотчиком-випробувачем і паралельно закінчив університет Меріленду.

Продовжимо паралельний життєпис у дусі Плутарха. У Москві (майору вже!) Гагаріну влаштували урочисту зустріч, він став символом країни, його усмішка скорила весь світ, але... випробування мідними трубами виявилося найважчим. Каманін пише «25 вересня... оглянули завод «Массандра» і скуштували понад 12 різноманітних вин. За Гагаріна пили вино витримки з 1934 року, за Титова - з 1935-го, за мене - з 1908-го. Обідом «диригували» перший секретар Ялтинського міськкому партії... і його перший заступник... Обидва неабияк люблять випити. У цій і інших зустрічах вони споювали Германа і Юрія».

Так, Гагарін став символом країни, але й країна накладала на своїх синів невитравний відбиток. Як відомо, до 1962 року отримали кваліфікацію «космонавт ВПС» 17 осіб. Чотирьох з них потім відрахували з загону за «порушення режиму»...

От і Гагарін після однієї з «пригод» не зміг бути присутнім на XXII з’їзді, викликавши гнів Хрущова! Адже з’їзд ухвалив третю програму КПРС і проголосив, що «нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі»! «Партія урочисто обіцяє, що на основі глибоких наукових розрахунків і наукового передбачення до 1980 року всі радянські люди матимуть безплатне відомче харчування... у всіх містах діятиме безплатний транспорт, широко практикуватиметься безплатний відпочинок у будинках відпочинку та лікування на курортах і в санаторіях. У Радянському Союзі буде досягнуто найвищого рівня життя порівняно з будь-якою країною капіталізму». Гагарін до комунізму не дожив. Та й нам із вами навряд чи вдасться...

Безконечні зустрічі й поїздки забирали тепер чимало часу в Юрія. Зазвичай вони супроводжувалися застіллями: друзі й родичі, міністри й маршали, письменники й художники - усі хотіли випити з Гагаріним! І хоча він навіть у таких умовах зумів закінчити Військово-повітряну інженерну академію, таки набрав зайву вагу, перестав систематично займатися спортом, і тільки підготовка до нового космічного польоту змусила його зрештою опанувати себе. На жаль, доля стежила за ним невідступно і якщо до часу берегла улюбленця в моменти його ризикованих ескапад (таких як перехід до іншої квартири по карнизу п’ятого поверху...), то в 1966 році за програмою «Союз» його було призначено дублером Володимира Комарова. Той загинув у першому ж польоті на новому кораблі - в «Союза» не вийшов основний парашут. І якби, скажімо, Комаров застудився перед стартом, Гагарін урізався б у землю вже 24 квітня 1967 року.

У результаті він не дожив навіть до віку, в якому Гленна прийняли до загону астронавтів. Полковник, до речі, пробув там недовго, і вже 1964 р. покинув загін: він не хотів бути весільним генералом. Керівництво ж країни і НАСА, боячись втратити національного героя, не допускало його до участі у програмах Gemini та Apollo. Гленн зайнявся бізнесом, а в 1974 р. його обрали в сенат від штату Огайо.

Повірте, для цього недостатньо бути першим астронавтом! Потрібні також інші чесноти - і чималі. Гленн залишався сенатором чверть століття, причому сенатором активним, він ініціював закони і навіть висувався кандидатом у президенти, але вразив світ не цим, а своїм феноменальним другим польотом у космос. Коли 29 грудня 1998 році «Дискавері» піднявся в небо (нещодавно цей найзаслуженіший космічний корабель у світі завершив свою кар’єру, повернувшись з орбіти востаннє), Новий рік у складі його інтернаціонального екіпажу зустрічав і 77-річний сенатор Джон Гленн. Він провів у космосі майже дев’ять днів, і після повернення був удруге удостоєний знаменитого і грандіозного нью-йоркського параду «паперових стрічок», коли десятки тонн конфеті, серпантину і просто аркушів паперу летять з усіх вікон і білою заметіллю замітають «Каньйон героїв» - нижній Бродвей. Феєричне видовище!

Так, дуже символічно відзначаємо ми цього року не тільки піввіковий ювілей пілотованих космічних польотів, великий гагарінський ювілей, а й 90-річчя Джона Гленна. Скромно відзначаємо. Закінчуються польоти «шатлів» - і в найближчі роки пілотована космонавтика зведеться до монотонних польотів старовинних «Союзів» на стареньку МКС. Символіка ще й у тому, що, крім 1941-го і 1961-го, ми пам’ятаємо також рік 1991-й. Двадцять років тому розпався Радянський Союз. І дуже характерно й показово, що ані він, який сурмив, що головне його надбання - люди, ані нова Росія, яка лопається від нафтодоларів, а проте космонавтика якої перебуває у звичному вже спаді, не народили героїв такого масштабу, як Гленн. Я аж ніяк не применшую подвигу Гагаріна, але все ж важко утриматися від зітхання, порівнюючи його життя з життям Гленна. Воістину, два світи - дві долі.

P.S. Стверджують, що скафандр Гагаріна, виставлений у вашингтонському музеї, тренувальний, а не польотний. Можливо. Хоча Каманін 15 березня 1961 року записав: «Капітан Попович, а за ним і інші космонавти висловили єдине зауваження на адресу головного конструктора Алексєєва С.М., котрий не виконав своєї обіцянки. Замість шести індивідуальних скафандрів він зробив тільки три: для Гагаріна, Титова і Нелюбова. Багато тренувань і парашутних стрибків у скафандрах зірвано через їх відсутність. Інших претензій у космонавтів не було».

Та от посвідчення космонавта №1 і партквиток Гагаріна, які я бачив поруч зі скафандром під час відвідування Вашингтона, а також логарифмічна лінійка Сергія Корольова - справжні. І хоча сайт музею ім. Гагаріна в Зоряному містечку повідомляє, що ці документи виставлено в його експозиції, знімки посвідчення та партквитка зі штампом смітсоніанського музею можна знайти на сайті //www.nasm.si.edu/exhibitions/gal114/SpaceRace/sec300/sec313.htm пишуть: «Lent by the Museum of the Yuri Gagarin Cosmonauts Training Center, Star City, Russia». Позичені, виходить, у гагарінського музею. Нічого не скажеш, щедра Росія! Але дивно це все, і треба буде все ж таки ще раз до Вашингтона з’їздити...

Так, досить багато предметів, пов’язаних з радянсько-російською космонавтикою, виставляється нині на західних аукціонах. Ось і до ювілею 12 квітня приурочено один з них, в офісі Сотбіс на Манхеттені. Там з молотка піде... спускний апарат «Івана Івановича», попередника Гагаріна! Сам легендарний манекен, який успішно вийшов на орбіту наприкінці березня 1961 р. і проклав Юрію шлях у безсмертя, давно прикрашає експозицію того ж таки вашингтонського музею.

Що ж, непогано, якщо документи Гагаріна після тривалого перебування на чужині повернулися на батьківщину. Їм, звичайно, не зрівнятися в цінності з яйцями Фаберже, які давно викупив і подарував Росії Віктор Вексельберг, відомий куратор іннограда Сколково (і наш земляк, родом з Дрогобича), але документи ці таки мають певний стосунок до історії радянської науки і техніки.