ФУТБОЛ НА ГУДЗОНІ У НЬЮ-ЙОРКУ ВІДБУВСЯ I МЕМОРІАЛ ВАЛЕРІЯ ЛОБАНОВСЬКОГО

Якихось 11 годин зайняв переліт із Києва до фінансової столиці світу.
У міжнародному аеропорту JFK мене й мого колегу з прес-служби київського «Динамо» Олексія Семененка вже чекали.
Ще 30 хвилин було витрачено на переїзд по хайвею в Бруклін, де нас поселили в невеличкій, але затишній студії біля самісінької затоки. А вже наступного дня на стадіоні бруклінської «Греді скул» відбулося відкриття I Меморіалу Валерія Лобановського.

Організатором турніру виступила «Асоціація ветеранів спорту», заснована переважно вихідцями з України. Її очолює відомий у світі спорту Рафаїл Городецький. Саме йому
та його однодумцям Едуарду Лучину, бізнесменові Тоні Айзенбергу, доктору Григорієві Штендеру пощастило втілити
в життя ідею, виношувану впродовж не одного року. Треба сказати, що «піонери» асоціації виявилися людьми наполегливими і, зрештою, «достукалися»
до місцевих градоначальників.
Із повним розумінням до духовних потреб недавніх емігрантів поставилася бруклінська легіслатура й особливо один із її депутатів — Білл Колтон. Цей рвучкий, не по роках енергійний чоловік, наділений американською діловою ментальністю, швидко зрозумів: нерозумно втрачати голоси виборців, коли ними буквально переповнена вируюча авеню Брайтон-Біч, на якій, до речі, практично не звучить англійська мова. Тут розмовляють російською, часто з одеським, київським чи, на крайній випадок, кишинівським акцентом. Жаль, що тонкий знавець повадок «нових американців» Ісаак Бабель, який стверджував, що Господь помилився, поселивши євреїв у Росії, не дожив до їх переселення в Новий Світ. Тем для написання «Брайтонівських оповідань» — хоч греблю гати.

Відкриття турніру мало не зірвалося з дуже прозаїчної причини: «Греді скул» переважно відвідують діти місцевих хасидів. Оскільки змагання проводилися в суботу, у день, коли хасиди моляться в численних синагогах, то виявилося, що нікому видати ворота для європейського футболу. Однак вихід знайшли, і головний суддя змагань, відомий у минулому київський арбітр Володимир Грінберг, вчасно за-просив учасників до боротьби за трофей. А трохи раніше глядачам представили почесних гостей — олімпійських чемпіонів Оксану Баюл, Любов Рудовську, Ігоря Склярова, Віктора Петренка. Останній навіть вийшов на поле у складі однієї з команд. Усього ж їх приїхало в Бруклін чотири: «Російські зірки» (Нью-Йорк), «Динамо» (Лос-Анджелес), «Зеніт» (Чикаго) і «Філадельфія».

Змагання відбулися за олім-пійською системою — переможені вибувають. Про напруженість поєдинків свідчать його результати: фіналісти — «Російські зірки» і «Динамо» — пробилися в завершальну стадію лише завдяки вмілому пробиттю 11-метрових ударів. Основний час в обох матчах завершився внічию.

Якщо у когось склалася думка, що турнір мав, так би мовити, опереткове забарвлення, то вона хибна. Цього дня кілька сотень глядачів, які зібралися на трибунах шкільного стадіону, спостерігали не лише вольову, а й майстерну гру. Втім, це й не дивно, адже кольори учасників захищали екс-динамівець із Москви Ігор Скляров, екс-капі-тан одеського «Чорноморця» Василь Іщак, його одноклубник Юрій Смотрич, екс-форвард київського «Динамо» Олександр Хапсаліс. Василь Іщак, приміром, приїхав у Нью-Йорк із Торонто разом зі своїм сином Євгеном. Дуже близькі родичі успішно захищали кольори «Російських зірок», а Василева дружина, вона ж — мама Євгена — заслужена артистка СРСР Тетяна Степанова, яка нині навчає азів російської балетної школи канадських дітей, періодично телефонувала зна-йомим, так би мовити, тримаючи руку на пульсі турніру.

Фінал пройшов яскраво,
в іскрометній боротьбі і завершився перемогою динамівців
із Лос-Анджелеса — 2:0. Наставник нью-йоркських майстрів шкіряного м’яча, старійшина українського тренерського цеху екс-одесит Михайло (Мотя) Черкаський дуже жалкував із цього приводу і тонко зауважив:

— В Одесі ми цих «фраєрів» не випустили б...

Але, як то кажуть, після бійки кулаками і ногами не розмахують...

Нагородження проводили почесний голова оргкомітету турніру Віктор Каневський, Рафаїл Городецький і «зірка» місцевої російськомовної журналістики, оптиміст і практично безугавний веселун Едуард Лучин.

Ввечері того ж дня в брайтонівському ресторані «Пушкін» відбувся банкет, присвячений завершенню I Меморіалу Валерія Лобановського. До речі,
як запевняли його організатори, практично відразу ж він отримав статус «щорічного». Просто не вірилося, що люди, котрі зібралися в ресторані і чиє життя проходить за жорстким діловим графіком, викроїли час, щоб віддатися своєму головному духовному захопленню — футболу. Про Лобановського говорили з теплотою, однак у словах проступав біль передчасної втрати. Лобановського любили як людину і поважали як видатного тренера сучасності. Багато цікавого було почуто з вуст багаторічного друга і партнера Валерія Васильовича — Віктора Ізраїлевича Каневського, від Олександра
Хапсаліса, Василя Іщака, журналістів, які знали київського мудреця досить близько.

Організатори турніру підготували сюрприз: на екрані монітора було показано фільм, у якому буквально по крупинках зібрані кадри з професійної біографії Васильовича. На жаль, із незалежних від нього причин, не зміг вчасно прибути до Нью-Йорка Віталій Кличко, який не потребує рекомендацій. Він з’явився
в офісі Асоціації ветеранів наступного дня, сказавши, що творчий шлях Лобановського у професійному спорті став для нього і його брата Володимира зразком непохитності, вольового налаштування на перемогу в поєдинку із най-іменитішим суперником.

Окрім спортивної, організатори турніру підготували для гостей і культурну програму. Вона полягала в проведенні екскурсії у фінансові нетрі Нью-Йорка — острів Манхеттен, куплений кілька століть тому в інді-анців першими переселенцями за якихось 50 доларів. Гадаю, охочим придбати Манхеттен сьогодні він обійдеться трохи дорожче. Манхеттен затягує, заворожує і поглинає кожного, хто потрапив у цей дрімучий ліс хмарочосів. Правда, двох, мабуть, найвідоміших — «близнюків» — уже немає. Після теракту 11 вересня 2001 року місце, де вони стояли, обнесене загорожею, пофарбованою в зелений колір. По її периметру безліч букетів квітів — данина пам’я-ті безвинним жертвам тероризму. Весь Манхеттен перебуває під невсипущим контролем поліції і, як мені здалося, чималої кількості місцевих «бійців невидимого фронту». Як то кажуть, буття визначає свідомість. А може, й навпаки...

Автор висловлює вдячність Професійній футбольній лізі
України й особисто народному депутатові Равілю Сафіулліну за допомогу в підготовці цього матеріалу.