Фурункули Революції Гідності: тітушки, тушки і галайки

У минулому Україна знала і великі злети, і зазнавала важких випробувань.

Славна минувшина покраяна ранами від чужинців, зажерливих і безжальних, які намагалися зусібіч урвати для себе бодай шмат нашої землі. Цьому, на жаль, нерідко сприяли власні перевертні, яничарське завзяття яких зболювало неньку Україну. Та Україна була, є і буде, бо таким є дух українського народу, з його незламним потягом до волі й щастя. Блискучим підтвердженням цього стала й Національна Революція Гідності.

Але на тлі цієї грандіозної події виникли або знову далися взнаки нові-старі національні болячки. Умовно назвемо їхсоціальними фурункулами. У медицині фурункули, або чиряки, суть гнійне запалення. Соціальні фурункули руйнують здорову суспільну реальність з тенденцією стати загрозою для життєдіяльності всього соціуму. Чи не найбільшими гнояками є так звані тітушки, тушки і галайки. Сукупно всі ці соціальні болячки роз'їдають і омертвляють усі захоплені ними сфери життя суспільства.

У новітній час феномен тітушок виник і формувався з цілком конкретною метою - як противага Майдану. Вже тоді були визначені й апробовані стратегія і тактика поведінки цього антиукраїнського руху: з одного боку, бути постійною потенційною загрозою для суспільства на всіх його рівнях, а з іншого - безпосередньо брати участь у дезорганізації та придушенні народних ініціатив, вчиненні різноманітного безладу в роботі установ і підприємств, залякуванні й усуненні (включно з ліквідацією) громадських лідерів.

Невичерпне багатство української мови одразу дозволило напрочуд виразно ідентифікувати (за випадковим збігом із прізвищем одного з учасників погрому) сутність таких "поганих людей" узагалі: це вони, це саме "ті тушки", тобто виродки - навіть не особи. Спортивного вигляду, ховають обличчя, агресивні, згуртовані, лупцюють людей чим хочуть і де хочуть. Мов хмара гайвороння чи орда кочовиків, вони сіють загрозу й страх, віщують нещастя і чинять зло. Мовби на людину хоче напасти зграя оскаженілих собак.

Академічний Словник української мови наводить три смислові варіанти терміна "зграя": 1) група птахів, тварин, риб і т. ін., які тримаються разом; 2) юрба людей, об'єднаних спільною дією, спільним заняттям; 3) група людей, які займаються ганебною діяльністю; банда. Тітушки створюють зграї двох останніх типів, які легко можуть трансформуватися одна в одну.

Існуючи як певна спільнота, члени якої мають дещо спільне (спортсмени-силовики, люмпенізована молодь, клуби за інтересами, фахові об'єднання тощо), зграї одразу стають грізною силою, коли в них з'являється цілепокладання, тобто мета діяльності, причому протизаконної. Так започатковується перетворення юрби в банду.

Чинниками формування злочинної зграї є насамперед власні агресивні нахили її членів, визначення об'єкта насильства, матеріальний інтерес та примус, тобто примушування до розбою. Членів юрби купують, залякують, підігрівають образом ворога і спрямовують на виконання тієї чи іншої ганебної дії на користь замовника. При цьому самі організатори зграї тітушок, як правило, не є замовниками лиходійства, але обов'язково мають спільні корисливі й ідейні інтереси у здійсненні задуманого. На практиці це виглядає як отримання зграєю тітушок та її зверхником матеріальної вигоди за надану послугу, а замовником -очікуваного результату.

Саме від мети використання, тобто бажаного результату для замовника, можемо розрізнити функціональну спеціалізацію (напрямки діяльності) зграй тітушок.

Найнебезпечніші й найбільш організовані з них - штурмовики. Назва напрошується за аналогією з загонами націонал-соціалістів 20-30-х рр. ХХ ст. у Німеччині, які здобули ганебну славу єврейськими погромами та нищенням культурної спадщини людства.

Тітушки-штурмовики - члени легальних громадських або політичних організацій та об'єднань, які насправді є напіввійськовими збройними формуваннями. Їхнє зовнішнє прикриття або забарвлення, що їх легітимує, може бути найрізноманітнішим: від якогось "казачества" (донського, луганського, кримського, слобідського тощо) та спілок ветеранів якої-небудь відомої воєнної авантюри (наприклад афганської) аж до благодійних фондів, опікунських рад, волонтерських громад і релігійних союзів, дуже подібних до горезвісних чорносотенців на початку ХХ ст. Справжня ж мета їхнього існування завжди одна: дестабілізація внутрішньополітичної ситуації в Україні із застосуванням сили. Достатньо згадати в цьому зв'язку діяльність "казачьих" дружин в АРК або в Донбасі, масові захоплення українських храмів т. зв. релігійними активістами Московського патріархату або терористичну акцію в Одесі навесні
2014-го.

До загонів штурмовиків характером і напрямком своїх дій наближаються тітушки-погромники. Вони спеціалізуються на виведенні з ладу, пошкодженні й руйнуванні службових офісів, представництв, установ, відділень банків, салонів, магазинів та інших об'єктів. Для учасників таких погромів вельми привабливим є мародерство й розкрадання вцілілого майна або товару. Зазвичай такі акції проводяться паралельно з певною важливою суспільною подією або датою для якомога більшої їх дискредитації та вчинення безладу.

Тітушки-блокадники виконують своєрідну паралізуючу функцію щодо установ (підприємств). Не чинячи вочевидь насильницьких дій щодо об'єкта впливу, вони перешкоджають його повноцінній діяльності аж до повного її припинення (зупинення). При цьому члени угруповання можуть здійснювати як зовнішню блокаду, унеможливлюючи будь-які комунікативні зв'язки, так і перебувати всередині установи, чинячи всілякі перепони її нормальній роботі. Блокування роботи рад, судів, прокуратури, адміністративних булівель тощо стало, на жаль, звичним явищем.

Досить мобільними й організованими є рейдерські загони тітушок - так би мовити, "вдосконалені" рекетирські групи бурхливих років кінця ХХ ст., але відрізняються від них досить істотно, причому в бік посилення організованості, масштабності, чисельності й жорстокості. Мало яке з міст України може похвалитися відсутністю рейдерських атак організованих нападників із сумними, як правило, наслідками для попереднього власника об'єкта.

Тітушки є знаряддям, інструментом певних корумпованих і злочинних сил для забезпечення корисливого інтересу останніх. Це стосується насамперед олігархічного бізнесу та корумпованих представників (структур) органів влади. Не менше, а останнім часом і набагато більше, послугами тітушок користуються антиукраїнські сили, провідники яких мають осідок як в Україні, так і за її межами. Тітушки - це потужна імперська п'ята колона, яка не гребує ніякими засобами для придушення та нищення українства.

Загалом, тітушки - це світоглядний і поведінковий релікт, спадок тривалого колоніального становища України. Нагадаємо послідовний історичний квест: "Московське царство - Російська імперія - Совєтський Союз - Російська Федерація". Це були і є суспільства східного ієрархічного типу, які культивували, а остання й нині культивує покору та беззастережне виконання волі вождя. Тому для України тітушки є своєрідною зброєю масового знищення, імплементованою в неї імперією для насильства над людьми і для руйнування суспільства.

Тушки - термін повсякденності, використовується для означення тіла вбитої тварини, дичини невеликого розміру (курки, кролика тощо). Він є похідним від іменника "туша", що, крім оббілованого й патраного тіла забитої тварини, означає ще й велике гладке тіло людини. Так от: в українському парламенті м'ясницько-різницьке слово "тушка" стало політичним поняттям.

Тушки - феномен адаптивно-аморальний, де інстинкти особистої жадоби й корисливості мають зверхність над усіма іншими життєвими принципами. Тушки - це зречення взятих на себе зобов'язань, зрада довіри громадян, колег і товаришів, зрада української справи. Міра такої зради виражається лише запропонованою ціною; це той випадок, коли "забитий кролик" навіть гадки не має, на чию пательню чи в чий казан він потрапить для тушкування, бо рубікон перейдено. Втім, часто-густо подібне єство вже починає виразно смердіти, і всі навколо розступаються і біжать геть подалі - затхле й гниле не потрібне користувачеві тушки.

Найперший і найголовніший складник вчинку - вибору тушки - нажива, збагачення. Причому роблять це зовсім не через злидні й скруту; навпаки, у переважній більшості це цілком заможні, навіть багаті люди. Рухає ними плюшкінська жадоба накопичення, примноження, укрупнення свого багатства. Тобто людині могло здатися, що їй геть бракує сил та енергії, і що їх запас дуже швидко вичерпається, тому необхідно діяти як хом'як, напихаючи за щоки якомога більше харчу, хай хоч рот лусне... Такий збирач грошей (майна) може почуватися впевненим у своєму світі лише тоді, коли він ним, цим світом, володіє, розпоряджається, керує, бо інші відносини зі світом - чесність, порядність, щирість, любов - йому невідомі.

У діях тушки міститься також прихований садомазохізм, причому він поширюється як на "однодумців", так і на нове кодло тимчасових "друзів". На перших - тому що йому глибоко начхати на їхній труд, працю, переконання тощо, і вельми втішно спостерігати їхні страждання при продажі самого себе. Для купців, які купили тушку мов товар і які через це глибоко зневажають тушку, в неї завжди припасена глибоко прихована думка зробити з ними в аналогічній ситуації щось подібне і тим самим дошкулити. І хоча публічно тушку запевняють про її виключне значення як "золотого голосу", насправді її зневажають зусібіч, що ще більше змушує тушку насолоджуватися бідами тих, хто їй довіряв і довіряє. Загнана у підсвідомість нікчемність тушки вимагає зовнішньої компенсації приниженням або зрадою інших людей.

Садомазохізм тушки має ще один вимір - бюрократичний. Відповідно до кодифікованих принципів ієрархічного під(над)порядкування, місце на службовій драбині (досягнутий щабель) визначає векторальний характер поведінки тушки: беззастережна покора й улесливість - перед вищими щаблями, самодурство й свавілля - щодо нижчих. І те приниження, яке бюрократ відчуває при спілкуванні з вищими посадовцями, він повною мірою компенсує, збиткуючись над підлеглими. У цьому суть вертикального "флюгерства" тушки: зміна поведінки при зміні власної рольової функції.

Тушки є величиною статистичною і стохастичною і, по суті справи, безособистісною. В умовах, коли "тушкування" людини неможливе, тобто коли на неї немає попиту, вона живе життям звичайнісінького індивіда: працює, відпочиває, веде громадську роботу. Але, потрапивши у сприятливе середовище, така людина, одразу або поступово, стає товаром. У такому контексті питання про моральні принципи поведінки відступають на задній план, як і взяті на себе службові (посадові) зобов'язання. Мораль і обов'язок стають непотрібними, навіть ворожими, оскільки можуть завадити корисливій меті. Всесильною стає ринкова формула фінансового успіху - "товар-гроші-товар". Причому додана вартість, на глибоке переконання тушок, повинна зростати. Насправді ж, як свідчить жорстока дійсність, після використання тушок вони стають непотрібними як одноразовий посуд.

Але особливо небезпечними є соціальні болячки третього ґатунку, а саме - галайки. Для початку, щоб зрозуміти етимологію самого поняття, звернемося до авторитетних лексикографів.

Неперевершений словник Бориса Грінченка дає таку дефініцію: "Галайко - крикун, верезга" (тут "верезга" - російський аналог українського "галайко"). Відповідно, "галайкати" - це кричати, кричати і співати, змішуючи спів із криком, а "галайкуватий" - це крикливий. Не змінює смислового навантаження на відповідний термін і сучасне мовознавство.

Галайки з'явились як бур'ян після дощу скрізь і всюди, на всіх рівнях влади й управління, подаючи себе як справжніх носіїв ідеалів Революції Гідності. Насправді це були і є спритні пристосуванці. Євромайдан виявив і звів на постамент пріоритети національної єдності, свободи і демократії, і галайки-спритники швидко взяли на озброєння ці гасла, щоб увійти в довіру і скористатися з віри й сподівань українського народу. Галайки - галасливі, корисливі й безвідповідальні людці.

Спочатку може здатися, що галайки - цвіт інтелігенції, патріотичних страт населення. Саме так вони себе й презентують - як справжніх подвижників Революції. Але начитаність, уміння володіти словом, революційний романтизм та інші риси майданного оратора зовсім не свідчать про глибокі знання, високі моральні принципи, порядність і здатність до самопожертви.

Самолюбство й егоїзм, приправлені невіглаством та аморальністю, - рушії галайків у їхніх діях. Ситуативно, однак, вони святіші од всіх святих, перші на мітингах та зібраннях, але найпершими вони стають у чергу при розподілі благ, майна, грошей і посад. Галайки напрочуд вдало користуються плодами Революції Гідності. Злютованим хамелеонівським гуртом вони заполонили коридори влади, пролізли в крісла міністрів, депутатів, силовиків, управлінців, пнуться керувати наукою, освітою, культурою, медициною. І скрізь за ними лише гасла та обіцянки, а насправді - крах і руїна.

Особисті амбіції та блага - ось мірило успіху для галайок. А для людей суспільна користь від їхньої діяльності завжди має знак мінус. Власне кажучи, вся громадсько-політична й управлінська робота таких "начальників" зводиться до здавна висміяного "галай, балай - хапай і тікай".

Галайкізм може розглядатися також як одна з форм збоченої свідомості, що коріниться в комплексі непрофесіоналізму, суспільної нереалізованості, навіть сімейної драми. Трагізм неповноцінності й жадоба слави змушують таких індивідів шукати життєвої насолоди чи то в схилянні до агресивних ворожих дій щодо інших людей, чи то вибудовувати своє щастя коштом, зокрема й духовним, найближчого оточення.

При агресії для галайка головним засобом досягнення мети стає насильство, а при публічній мімікрії - ледь не маніакальне хизування своєю винятковістю, патріотичністю й революційністю. Претензії на лідерство вимагають опанування маніпулятивних способів заволодіння увагою натовпу, приборкання юрби. Своїм голослів'ям галайки нав'язують слухачам: сказане - за бажане; проголошене - за істину; утопію - за реальність.

Галайки - небезпечна й потворна мімікрія під патріотизм та українськість, бо ж нерідко пересічний громадянин сприймає цих пустобрехів та базік як справжніх лідерів або навіть провідників нації. Вони хочуть видаватися проповідниками, навіть пророками нації, але насправді є звичайнісінькими агітаторами-пропагандистами, вуличними пройдисвітами, котрі ладні заради красного слівця і батька рідного продати. Справжньому ж проповідникові властиві зовсім інші риси - насамперед глибока внутрішня переконаність у правоті власної справи, безкорисливість і здатність до жертовності заради справи.

Галайки дуже тонко відчувають душевну спорідненість із собі подібними. Згадуємо їх наостанок не тому, що це, мовляв, дрібнота, не варта уваги. Навпаки, ця новітня псевдопатріотична короста таїть у собі велику руйнівну силу й загрозу для всієї нації саме через свою зовнішню привабливість, свіжість, несхожість із "папєрєднікамі" тощо. Наразі, однак, відомо, що будь-яка соціальна революція, крім глибоких внутрішніх змін у суспільстві, виносить на поверхню й згустки брудної піни. Після Євромайдану такою піною стали галайки, і вони накидають свій удушливий зашморг на його здобутки.

Тітушки, тушки і галайки досить легко трансформуються одні в одних, що є додатковим свідченням їхньої спорідненості. Найспритніші з тітушок стають депутатами, всідаються в службові крісла високопосадовців тощо, а галайки із задоволенням шкодять методами тітушок своїм конкурентам. Ставати ж тушками їм іще легше: аморальні й продажні, вони легко стають товаром для заможних покупців.

Може здатися, що феномени тітушок, тушок і галайок є чимось незначним, не таким уже й загрозливим для національної безпеки України. На жаль, це зовсім не так.

Всі названі явища закорінені в минулому, хоча свою погану справу вони роблять враховуючи реалії сьогодення, паразитуючи на них. Це - своєрідне ментальне послання нам, нині сущим, хто вперто й наполегливо розбудовує нову Україну. Це все виразки від тієї застарілої і не подоланої й донині недуги, ім'я якій - за словами Євгена Маланюка, малоросійство, рабство душі й національне каліцтво. Малоросійські духовні потвори й покручі здатні на наймерзенніші й найогидніші вчинки супроти власного народу. А головна "трутоматка" малоросіян - Російська імперія.

Імперія каталізувала світоглядні й діяльнісні моделі поведінки уярмлених народів у напрямку послуху і покори, формуючи потрібний для її потреб тип імперської людини. Така людина має ознаки внутрішньої зомбованості, у підсвідомості якої існує "вхід" для наказу від управителя. Тим-то тітушки, тушки і галайки, отримавши відповідний сигнал, швидко і досить легко знаходять одне одного й групуються в спільноти, готові до виконання будь-якого наказу. А виконавши його, вони знову воліють стати непомітними, такими як усі, пересічними законослухняними громадянами. Тому й ховають свої мордоличка під каптурами, мов середньовічні інквізитори.

Як загрозу національній безпеці України ці явища можна викорінити лише в контексті трансформації фундаментальних пріоритетів української держави в напрямку верховенства прав кожної конкретної людини.

У політико-правовій площині як інструментарій забезпечення основних прав людини стратегічним пріоритетом постає розбудова громадянського суспільства. Україна може пишатися багатьма здобутками в цій сфері, але й дотепер мрією залишається безумовне досягнення і дотримання двох головних вимог (приписів) функціонування громадянського суспільства: по-перше, рівність перед законом усіх (без винятку) громадян і, по-друге, рівність перед законом громадян і держави як суб'єктів взаємодії. Лише за таких умов вдасться не допустити масових порушень закону представниками владних структур через якесь нібито особливе "значення" цих осіб для суспільства.

Те косметичне маскування зазначених болячок, що його здійснює нинішня влада, на жаль, скоріше нагадує камуфлювання виразок та чиряків тональним кремом, аніж їх справжнє лікування. Прикрившись захисною оболонкою владних структур, соціальні фурункули, як і справжні гнояки, починають руйнувати тіло України зсередини, знекровлюючи та паралізуючи її життєві органи. І тут самими присипками й мазями не обійтися, потрібне оперативне та ефективне втручання судової гілки влади, а відтак "видалення" небезпечних для життя паразитів із суспільного організму.

На практиці це означатиме, що тітушки повинні нести кримінальну відповідальність за свої злочинні й антисуспільні дії, так само як і їхні ідейні натхненники, покровителі та замовники. Тушок слід позбавляти високих крісел за невиконання службових обов'язків і посадових вимог. Агалайки повинні відповідати не за гучні слова, заклики й агітки, а за пограбування та обман народу, за цинічну наругу над національними ідеалами на користь власного збагачення.