«Формула-1» у Львові!

Виявляється, кільцевому автомобільному спорту в нашій країні виповнилося… 75 років. Адже перші перегони рівня нинішньої Формули-1 відбулися у Львові 8 вересня 1930 року.

Про те, що на території сучасної України були гонки, які мали статус Гран-прі, мало хто знає. Це біла пляма не лише у вітчизняному, а й у європейському автомобільному спорті. Адже не збереглося жодного офіційного документа організаторів, жодного протоколу змагань. Однак знайшлася людина, котра по крихтах зібрала відомості про найвизначнішу сторінку в історії вітчизняного автомобільного спорту. І ось восени 2005 року побачила світ книжка Артема Атояна «Гран-прі Львова. 1930—1933 рр. Історична хроніка».

Як розповів автор, він по-справжньому «хворів» цією темою, бо має велику любов до автоспорту, до того ж сам жив у Львові на одній із вулиць, якими було прокладено ту легендарну трасу. Аби написати 376 сторінок, що через сім десятків років після описуваних подій стали справжньою сенсацією у світі європейського автомобільного спорту, Артем Карпович вивчав архіви десяти країн, спілкувався з двома учасниками Гран-прі Львова (решти гонщиків уже немає серед живих). Один із них нині живе у Німеччині, другий — у Швейцарії. Атоян навіть знайшов сімох глядачів, що бачили на власні очі ті перегони. Їхні спогади стали дуже цінним матеріалом для написання книжки.

Львівська траса — одна з небагатьох у світі, що проходять вулицями міста. Її рівнинна ділянка пролягала на вулиці Вітовського, підйом — вулиця Стрийська (до сучасного монумента Слави) і спуск на Гвардійській. Траса була прокладена по бруківці, до того ж на 30 відсотках її дистанції пролягали трамвайні рейки, які перед змаганнями замазували спеціальною асфальтовою сумішшю. З чотирьох Гран-прі три проходили за традиційної львівської погоди — під дощем. Уявіть собі рівень складності. І цією слизькою бруківкою, з крутими поворотами, підйомами, спусками гонщики 30-х років їздили з середньою швидкістю 90 км/г!

Сам автор спробував повторити їхній подвиг на сучасному авто, проїхавшись тим самим маршрутом о четвертій ранку, щоб не заважав транспорт. Середня швидкість виявилася трохи більшою як 80 км/год. Звісно, стан бруківки сімдесят років тому був дещо кращий, але ж і авто були інші.

У Гран-прі Львова брали участь справжні зірки автоспорту того часу: багаторазовий чемпіон Європи Рудольф Караччіола, Ганс Штук, Флоріян Шмідт... Загалом за чотири роки у львівських перегонах змагалися 56 гонщиків із 13 країн Європи.

Львівська траса була однією з найбезпечніших у світі. Ось що пише Артем Атоян про найголовніший, певно, чинник у автоспорті:

«Враховуючи довжину траси — 3041 м — і необхідність обабічного перекриття, отримаємо в середньому одного поліцейського на 13,4 м! За цим показником Львів посідав одне з провідних місць у Європі.

Завдяки цим небуденним зусиллям можна не перебільшуючи стверджувати, що львівські перегони чи не єдині, у яких за всю історію влаштування не загинула жодна людина з усіх трьох задіяних у перегонах сторін: учасників, глядачів та обслуги».

А найкращі гонщики Європи порівнювали «львівський трикутник» з легендарною трасою в Монако:

«Я вже бачив кільцеві перегони у Monte Carlo і сміливо можу стверджувати, що львівський захід нічим їм не поступається. Траса надзвичайно оригінальна, добре підготовлена і різноманітна», — наводить автор слова австрійця Максиміліана Хардегга.

У Монте-Карло перегони вулицями міста відбулися вперше 1929 року, а ідея їхнього проведення виникла 1928-го. Львівську ж гонку задумали раніше — ще 1927 року. Вона так і залишилася найсхіднішим Гран-прі у Європі.

Подивитися на найкращих гонщиків Старого Світу збиралася сила-силенна глядачів: за різними свідченнями, від тридцяти до шістдесяти тисяч (у Львові тоді було триста тисяч жителів). Хоча перед змаганнями вздовж траси зводили трибуни, місць усім охочим не вистачало. Тож власники квартир у прилеглих будинках робили на гонках непоганий бізнес, влаштовуючи на своїх балконах глядацькі ложі. Щоб якомога більше вболівальників мали змогу стежити за перегонами, з вікон навіть виймали шибки. До речі, квитки на трибуни були недешевими: від п’яти злотих і вище (приміром, номер у готелі тоді коштував 50 грошей).

А подивитися справді було на що. Один заїзд тоді тривав чотири години. Декого з гонщиків після фінішу доводилося просто витягувати з машин, бо не в змозі були вийти самостійно. Уявіть, у цих важких змаганнях брали участь жінки: у Львові уперше в Європі в чоловічих перегонах вийшли на старт одразу три майстрині керма!

Ще один цікавий факт: один із переможців Гран-прі Львова здобув кубок не зовсім чесно. Машина норвежця Ежена Бйорнстада мала бак, пального в якому вистачало на 95 кіл (гонка складалася зі ста). Перший його суперник заїхав на піт-стоп, не заглушивши двигун (тоді це було заборонено), і його дискваліфікували, другий — заглушив, потім знову заводив протягом чотирьох хвилин. А Бйорнстад фінішував без дозаправляння. Як йому це вдалося, було таємницею аж до 1985 року. Виявилося, спортсмен установив на свій автомобіль додатковий паливний бак. Тоді ж ніхто навіть не здогадався перевірити.

Після виходу в світ книжки «Гран-прі Львова. 1930—1933 рр. Історична хроніка» і на відзначення 75-річчя кільцевих перегонів у Львові біля місця старту Гран-прі на будинку по вулиці Вітовського,41, президент Київського міського автомотоклубу Сергій Малик і Артем Атоян відкрили меморіальну дошку з прізвищами переможців. А ось коли книжка з’явиться у продажу, невідомо. Адже перший тираж (одна тисяча примірників) уже розійшовся.