Філософія антивакцинаторства

30 жовтня, 2021, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Ситуативний ідіотизм чи симптом загальної кризи свідомості?

Філософія антивакцинаторства
© Василь Артюшенко, ZN.UA

Поділ людей на вакцинаторів та антивакцинаторів можна було б вважати черговим проявом масового психозу. Як-от взаємну ненависть посполитих під час президентських чи парламентських виборів. Та оце конкретне явище значно цікавіше.

По-перше, воно всесвітнє, глобальне. Поправку на національний шаманізм-оберегізм (як і на звичайних міських божевільних, плоскоземельців різних), звісно, треба робити. Але це лише місцевий колорит, і не він визначає тренд.

По-друге, всі, хто ремствував із приводу дефіциту критичного мислення у народних мас, можуть із полегкістю зітхнути. На відміну від виборчого божевілля, це дійсно тип мислення зі своєю мотиваційною системою. І ці мотиваційні чинники значно старші за COVID-19.

Є велике взаємне бажання відмовити опонентам у здоровому глузді (це така традиційна форма психологічного самозахисту). Але навіть просте спостереження показує, що по обидва боки є достатня кількість висококваліфікованих і впливових людей, яких важко звинуватити в звичайному неуцтві або примітивізмі.

По-третє, страх перед невідомим, хронічна дезорієнтація в часі і просторі (неможливість будь-що твердо планувати) взаємно демонізують опонентів. Це також настрої не надто поширені, їх можна порівняти хіба що зі ставленням до колаборантів, де кожна сторона звинувачує іншу у співпраці із чимось нелюдським. Якщо виборчий психоз базується на взаємному приниженні, то в нашому випадку «інший» набуває параноїчних рис, щось на зразок славнозвісного Чужого з однойменного фантастичного фільму.

Простими суперечностями в життєвих установках на рівні «это другое» ситуації теж не пояснити. Повсюдно одні й ті самі люди оспівують хустки з намітками і критикують шейли та хіджаби, закривають обличчя до очей із медичних міркувань, але палко засуджують те саме з релігійних. Переживають з приводу демографічної кризи і підтримують аборти на рівні ідеологічних цінностей. Зрештою, завжди хочуть у владі розумних, а голосують чомусь за симпатичних і веселих.

Усяка криза є наслідком якогось тривалого процесу, ніщо не стається «раптом». У нашому випадку збіглися дві нерозв’язні масштабні обставини, а пандемія послужила детонатором загальної напруги.

Перша глобальна обставина — це криза посткласичної науки і наукового мислення як такого. Поняття «класична наука» охоплює період розвитку науки з XVII століття по 20-ті роки XX століття, а потім наука вступила у свій «золотий вік». Оптимізм цієї епохи був безпосередньо пов’язаний із вірою в здатність науки до безмежного пізнання, масового забезпечення здоров’я і добробуту людей.

Нас це цікавить лише в тій частині, що переважна більшість палких ковід-полемістів виховувалася на засадах природничо-наукової парадигми. Це такий математично-механістичний підхід, за якого все на світі можна передбачити, треба тільки сильно постаратися. Він був дуже зручний для державних систем освіти, тому що з допомогою цього кліше легко було пояснювати і функціонування держави як механізму, і саму потребу в ній.

Три видатні єресіархи науки — Ейнштейн (теорія відносності), Гейзенберг (квантова механіка) і Гедель (математична «теорія неповноти») поховали старий тип наукових уявлень про світ. Не мали такого конспірологічного наміру, але не так сталося, як гадалося.

Власне кажучи, вони є фундаторами світоглядного хаосу, який із часом став науковою базою сучасного лібералізму. Ейнштейн, до слова, жахнувшись вульгаризаторських перспектив своєї праці, запропонував тезу (ЕПР-парадокс), що існують ще поки невідомі дані, які, однак, можуть логічно і передбачувано описати закони Всесвіту. Але було вже надто пізно.

Стару науку поєднувала з релігією одна мета — пошук істини, але у них був зовсім різний, принципово протилежний, інструментарій. Повторюваність результатів експерименту, їхня очевидність і логічність висновків, чітка термінологія виховали у людей ХХ століття також і спосіб вести суперечки з відповідною доказовою базою, де апеляція до наукових джерел була істиною в останній інстанції.

А тепер кожен сам собі може бути науковим джерелом, істиною і інстанцією.

Нещодавно, наприклад, на просторах Фейсбуку я зіткнувся із судженням, що ніяких інстинктів у людини не існує. Справедливості ради треба сказати, що таке в 1950-ті припустив психолог Абрахам Маслоу. Його в попсовому варіанті знають як автора «піраміди Маслоу», хоча в оригінальній його статті про будь-яку «піраміду» не йшлося. Більш того, коли експериментатори двічі встановили, що його висновки стосовно самореалізації людини нічим не підтверджуються, Маслоу сказав, що, по-перше, він мав на увазі вікову групу 50+, а по-друге, самовдосконалюватись і так здатні десь лише 2% людей. Але, попри це все, «піраміди цінностей Маслоу» — досі культовий мем серед інтернет-психологів.

Словом, те, що відбулося зі свідомістю, у тому числі масовою, по-вченому зветься «редукція раціональності». По-простому кажучи, ні освіта людей, ні їхня практична діяльність більше не сприяють розвитку раціонального мислення. Навпаки, що більше ви апелюєте до наукових джерел, то більше знаходите підтвердження будь-якій маячні.

Характерно, що, як у випадку з Маслоу, автори першоджерел просто висловлюють гіпотези, роблять сміливі припущення в дусі часу, бо ніхто вже не має права сказати їм: «Це не науково». А от уже їхні читачі в подальших ітераціях своїх безапеляційних висновків приходять до вельми сумнівних результатів.

Як я вже згадував, у цьому процесі немає ознак якоїсь інтелектуальної деградації, як про це говорять у запалі полемісти. І це також не стара добра еклектика, де міждисциплінарність, хоч би якою картатою і строкатою була, однак вела до якогось об’єктивного висновку.

От і настав час говорити про другу глобальну обставину, про суб’єктивне, що доповнює наш основний на сьогодні принцип невизначеності. Зауважу лише, що в дусі вищесказаного це також гіпотеза, яка потребує експериментального підтвердження, незважаючи на очевидність деяких процесів і явищ.

І в цьому місці якраз доречно говорити про російські інформаційні впливи, точніше, про зміну їхнього алгоритму. Фейки і дезінформація перестали бути основним знаряддям російської інформаційної агресії. Вони, звісно, залишаються в медіапросторі, але їхня роль сьогодні допоміжна або відволікаюча. Росія продовжує мати серйозний науково-дослідний потенціал, відсутність обмежень для будь-яких експериментів і необмежене (в наших масштабах) їхнє фінансування. Там, на щастя, катастрофа з низовими виконавцями проєктів. Але для «м’якої сили» не потрібна велика кількість посередників і операторів. Потрібна правильна акторсько-режисерська емоція виконавців.

На перше місце виходить емоційний, а не раціональний вплив. Звісно, маніпулятивна сльозлива тріада «жінки—діти—старі» нікуди не поділася. Але емоційні реакції виходять на перше місце через таке перевантаження раціональної сфери, за якого вона взагалі «клинить», самоблокується. Ніхто точно не може сказати, як саме працює мозок, але припустимо, що за раціональну сферу мислення відповідає його префронтальна кора (ПФК). Кажуть, що вона «вмовляє» інші частини мозку, чому вони не повинні негайно віддавати нашому тілу «тваринні» команди. У штучний спосіб блокують цю діяльність префронтальної кори алкоголь та інші речовини, у природний — феромони та інші зовнішні аудіовізуальні сигнали.

Ви можете загуглити «синдром інформаційної втоми» або «емоційне вигорання» і побачите, що нудотне небажання читати навіть заголовки новин, робити якісь логічні висновки (з будь-якого приводу), час від часу не розуміти того, що вам говорять, наче до вас забалакали зовсім чужою, іноземною, мовою, — це не симптоми депресії. Вам просто не хочеться думати. Більш того, ви з’ясували, що цей навик не так уже й важливий для вашого виживання і взагалі самопочуття.

Фахівці з питань діяльності головного мозку знають історію Фінеаса Гейджа, бригадира дорожніх робітників у Вермонті 1848 року. Через нещасний випадок на виробництві шестикілограмовий залізний лом пробив йому голову за лівим оком і вилетів з верхньої частини черепа. Через два з половиною місяці і за фактичної втрати 4% ПФК і 11% білої речовини мозку він повернувся до повсякденного життя на фермі і помер через дванадцять років після цього випадку.

Однак радикально змінився його характер. З цілком пристойного в поведінці громадянина він став дратівливим, капризним, лайливим. Спільну мову легко знаходив лише з тваринами. Пошкодження ПФК у лівій частині дало отакий результат.

А тепер подивимося на масштабне наше взаємне нарікання з приводу невміння спілкуватися, домовлятися тощо. Про лексику соціальних мереж ви і так знаєте, цензура стримує наслідки, але не наміри.

Тобто, образно кажучи, нам усім загнали в голову лом і навіть не один. Початок війни — це один серйозний удар. І навіть ті, хто принципово ігнорує цю тему, все одно мають свою «вавку» в голові.

Початок пандемії 2019-го — другий удар, і він іще триває, без виразних ознак, коли це може закінчитися. Навіть не сама пандемія, а її соціально-політичні наслідки, які дають дедалі більше підстав для конспірологічних теорій.

Посилена увага до вивчення емоційного інтелекту на противагу раціональному інтелекту з його IQ — також маркер цих глобальних змін. Дискусії про те, що воно взагалі таке, сходяться в одному: емоційний інтелект розширює наші уявлення про те, що значить бути розумним. Вдумайтеся в це формулювання: підвищена емоційність дозволяє нам ефективніше фантазувати на тему самооцінки. Ми знали про щось таке в сексуальних фантазіях, але от настали часи і суто мозкового камінг-ауту.

Вернімося до наших улюблених вакцинаторів—антивакцинаторів. Це насправді драматична суперечка. Бо, з одного боку, нагадує про «холерні бунти» та інші форми активного соціального невігластва, з іншого — свідчить про принципову зміну типу сучасних комунікацій, у яких раціональність — лише декорація, тло для фігури у гештальтпсихології, а основне — щирість намірів.

Обидві «команди» дійсно щирі у найкращих своїх репрезентаторах. Про що вони говорять непрямо?

  • Картина світу варіативна.
  • Більше немає поділу на експериментатора і спостерігача.
  • Кінцевого результату не існує в принципі.
  • Активність дослідника визначає його праведність.
  • Аналіз нестабільності важливіший за пошук точок опертя.

Ідея розуму, який сам себе обмежує в можливостях пізнання, керуючись інстинктом збереження виду, не нова. У нашому пандемічному випадку високочолої полеміки, безумовно, виграє третя сила, «команда Дарвіна». Пандемія нагадала нам, що ми — істоти, які зжерли майже все живе на цій планеті, а харчовий ланцюжок цілком може замикатися в коло. Всі попередні способи регуляції чисельності виду Homo Sapiens, включно з раціональною мотивацією, показали, що «розум» і «людина» — поєднання досить умовне і нікого ні до чого не зобов’язує. Ну, значить, треба якось інакше. Як казали колись в армії: «Не доходить через голову — дійде через руки і ноги».

Є стародавня байка, розказана Платоном. Про те, як мудрець Фалес задивився на зірки і впав у колодязь. Після чого молода служниця взяла його на кпини, бо що то за мудрість така, яка не дає бачити те, що під ногами?

Глибша іронія цього жарту спрямована проти молодого і симпатичного, але дурненького простолюду, бо саме Фалес у VI столітті до нашої ери винайшов метод спостереження за зірками вдень, якщо дивитися на небо з глибокого колодязя.

Ми можемо бачити зірки, але залишатися в колодязі. Ми можемо кепкувати з мудрагелів, але залишатися недалекими зумерами. Природа так чи інакше забере своє з відсотками. І, до речі, інстинкти таки існують. Прислухайтеся до інстинкту самозбереження. Ну а як нема у вас інстинктів, то нема.

 

Усі статті Олега Покальчука можна прочитати тут

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК