ФІЛАТЕЛІЯ: ВІД СВІТАНКУ ДО ЗАХОДУ

Молодий чоловік зібрав мільйон марок, ліг на них і застрелився.

Антон Чехов,
із нотатників

Поштова марка — дотепна вигадка людства, що за запахом паровозного диму й естетикою револьвера «кольт» здогадалася про прихід нової епохи. Поява поштової марки стоїть в одному ряду з фундаментальними винаходами XIX століття, що створили остов технічної цивілізації.

Якось уранці в Лондоні

1837 року у Великобританії приватно було опубліковано революційний проект поштової реформи. Автор проекту Роуленд Хілл запропонував запровадити попередню оплату за пересилання кореспонденції і встановити єдиний тариф. Природно, в обох палатах британського парламенту проект Хілла сприйняли як маячню і дурницю. Головний поштмейстер королівства оцінив ідею Хілла як найнезвичнішу з усіх божевільних вигадок.

Консервативний Лондон не відав, якій силі намагається протистояти. Не Роуленд Хілл, це нова епоха організувала шквал петицій на захист назрілої реформи. У результаті 6 травня 1840 р., у день продажу першої у світі марки, Р.Хілл зробив у своєму щоденнику запис: «Встав о 8. Продають поштові марки. Велика тиснява на лондонській пошті».

Ім’я першого збирача марок достеменно невідоме. А з приводу того, коли зародилася філателія, київський письменник Йосип Левітас розповідав так: «У травні 1968 р. з аукціону в Лондоні за 12 тис. фунт. стерл. було продано лист, оплачений десятьма нерозрізаними марками, датований 6 травня 1840 р. Хто міг відправити такий лист, якщо для його оплати потрібен був усього один «чорний пенні»?

Мабуть, колекціонер, який прагнув зберегти такий конверт».

Чорний пенні — чорна мітка

Однією з національних англійських традицій є колекціонування нічних горщиків. Цей дивовижний вид колекціонерства спочатку прижився в привілейованих колах, очевидно, висловлюючи собою пам’ять про славних предків, про їхній ніжний вік. Про зрілий вік предків свідчили зібрані в замках і палацах картини, гобелени, скульптури, рукописи, коштовні камені, зброя. За всієї удаваної різниці цих двох типів колекцій, ми легко встановимо їхню спорідненість. І перше зібрання, і друге — явища культури. Перше має цінність фамільну. Друге — естетичну, цивілізаційну. В обох випадках ці предмети унікальні. Цінність їх для володаря — у явній істинності. Жан Бодрійяр у «Системі речей» зазначав також, що стародавній нефункціональній речі додає особливої цінності уже сам факт того, що в минулому вона належала комусь знаменитому чи могутньому...

Поштова марка, що стала в 40—50-ті роки предметом колекціонерства, ніяк не могла бути фамільною реліквією, не мала ні художньої цінності, ні цінності першотвору, оскільки була репродукцією, випущеною величезним накладом. Збирання марок не могло бути і пошуком родових коренів особами неісторичними.

Для марки все це було попереду. Вона була породженням і неусвідомленим символом технічного прогресу, таким собі Базаровим, який з’явився у патріархальному сімействі. Своїм явищем марка знаменувала зародження нової цивілізації і, як зараз стало ясно, констатувала виникнення глобальної біотехногенної, технократичної системи, усередині якої вже був закладений механізм самознищення. Вона була чорною міткою, попередженням про часи, коли повені стануть захльостувати Центральну Європу, китайські провінції і Мексику, коли ліси палатимуть від Львова до Магадана, коли отруєння річок, вибухи літаків і підводних човнів стануть банальною хронікою поточних подій.

Р.Хілла поховали 1879 р. у Вестмінстерському абатстві поруч із винахідником парової машини Джеймсом Уаттом. І обидва, таким чином, були поставлені сучасниками в один ряд із Шекспіром і Ньютоном. 1882 року у лондонському Сіті Р.Хіллу відкрили пам’ятник.

Предмет пристрасті

Марка мала явний магнетизм. Через півтора року після її появи якийсь молодий чоловік дав у лондонській газеті оголошення з проханням допомогти йому зібрати відсутню кількість погашених марок для обклеювання ними своєї спальні. На той момент за сприяння друзів він зібрав їх уже понад 16 тис. шт. На марках у той час зображувався профільний портрет молодої королеви Вікторії. Звісно ж, що оригінальний задум молодого джентльмена оцінили не лише його друзі, а й особи протилежної статі.

Слідом за Великобританією з 1843 р. марки стали випускати два швейцарські кантони і Бразилія. За наступні 15 років марки надійшли в обіг 60 країн. Перша демонстрація зібраних марок відзначена в Брюсселі 1852 року. Філателістичний журнал уперше побачив світ в Ліверпулі через 10 років. У 60-ті роки стали виникати і філателістські товариства. Перший філателістський словник вийшов у Німеччині 1867-го, він містив 680 термінів.

У Російській імперії, до складу якої входили чималі території нинішньої України, марка надійшла в продаж у грудні 1857-го. Про сучасну українську марку, якій цього року виповнилося 10 років, ми поговоримо пізніше.

Висока класика

Класичний період філателії — час випуску знаків поштової оплати, призначених винятково для потреб пошти, — відносять до 1840—1875 рр. Функціональність марки цього періоду пояснює сюжетне одноманіття зображень: монархи (Великобританія), герб (Росія), засновники держави і президенти (США). Уряди не квапилися спокушати колекціонерів. У Великобританії перші пам’ятні марки вийшли 1887 р., у Бразилії 1900-го — до 400-річчя відкриття країни, у Російській імперії пам’ятна серія випускалася лише 1913 р., на честь 300-річчя дому Романових.

Згодом держави почнуть активно експлуатувати філателістський інтерес, випускаючи частину тиражу марок спеціально в розрахунку на колекціонерів. До цього часу філателія стала цілим світом, у ній склалася своя ієрархія цінностей. (Наприклад, такі марки, як «Британська Гвіана», «блакитний Маврикій» і «оранжевий Маврикій» увійшли на рівних у світову еліту раритетів, комфортно почуваючись у ролі лотів на найбільших аукціонах. У марки стали вигідно вкладати гроші, і вони набули ще більшої привабливості в очах колекціонера-початківця.

Філіп Феррарі, котрий зібрав усі марки, що вийшли до Першої світової, показував свою колекцію лише найближчим друзям. Філателія класичного типу — це схильність до прихованості, відчуття обраності, відмова метати бісер перед не розуміючою юрбою. Колекція — це думка і почуття. Але «думка висловлена є брехня», а про почуття своє говорити юрбі, котра не знає азів цього мистецтва, і зовсім немислимо.

Погляд на властивість пристрасті зсередини

Вадим Комаров (41 рік, видавець): Марки я збирав із 14 років до 22. Потім була перерва. Захопився музикою, став збирати платівки. Якось після роботи сів у крісло передихнути, увімкнув програвач (це був концерт Жана Мішеля Жара), взяв альбом із марками і став перегортати. І тут мені трапилася на очі марка: репродукція голландця Якоба ван Рейсдаля. Музика наклалася на живопис, і в мене буквально перехопило подих! Я усе побачив в іншому світлі, начебто потрапив у сюжет марки. Реально відчув запах води, відчув рух вітру, листя... І відтоді я знову повернувся до філателії.

Із клубом філателістів у мене відносин немає. Але є двоє знайомих, один живе в Харкові, інший у Києві. Якщо я одержую марки для себе, то телефоную їм, запитую, чи не цікавить така-то серія.

Філателія давно комерціалізована. Я до цього ставлюся негативно. Марки — це щось внутрішнє.

Після класики. У межі Бутан. А й це не межа

Філателістичний бум припав на 60-ті роки. Про феноменальну популярність цього виду колекціонування говорить той факт, що в деяких країнах Західної Європи філателія як виховний елемент включалася в програми шкіл. Про популярність філателії в соціалістичних країнах годі й говорити. Колекціонування марок усіляко віталося і заохочувалося. Держави і приватні компанії активно провокували колекціонерів, випускаючи барвисті марки, що фактично вже не були знаками поштової оплати. Випуск марок для багатьох держав став надійною статтею прибутку, іноді єдиною. Серйозні колекціонери з іронією ставилися до збирання подібних марок, називаючи їх «картинками».

Між країнами, що виробляють ходовий товар, розгорнулася конкурентна боротьба. Із метою залучити покупця марки випускалися всіх геометричних форм (ромб, коло, овал, неправильний багатокутник) і найнеймовірніших контурів (кокосового горіха, банана, папуги, країни, континенту). Марки виготовлялися з алюмінієвої, сталевої та срібної фольги. 1965-го Габон у пам’ять однієї сумної події випустив марку із золота, вага якого складала 0,6 г, тиражем 50 тис. примірників. Це було не бездарне розміщення 30 кг золота, оскільки слідом за Габонською Республікою з десяток країн випустили золоті марки.

Але додуматися до золотої марки після того, як придумали алюмінієву, не революція. Вражає революційність думки компанії, що випускала марки від імені Королівства Бутан. Для початку вони стали виготовляти марки зі стереоскопічним ефектом. Потім почали випускати марки-грамплатівки з гімном Бутану, короткою його історією, народними піснями. Та ж компанія придумала ароматну марку, що пахне трояндою.

У новітні часи фантазія тих, хто отримує гроші з нічого, зачепила зворотний бік марки, наносячи замість клею шар ЛСД.

Наша марка

Філателісти люблять цитувати афоризм Георгія Димитрова: «Марка — це візитна картка країни». Можливо. Якщо не прапор над кораблем, адже корабель із таким прапором можуть заарештувати; якщо не тавро «Made in Ukraine» на товарах; якщо не гучне ім’я письменника, то чому б і не марка? Десять років тому вийшла у світ перша марка нової України, відразу ж пам’ятна, для колекціонерів, присвячена 500-річчю козацтва.

Треба сказати, марки в нас випускають дуже красиві, яскраві; випускають часто, приблизно раз на тиждень. У філателістів з’явилася реальна можливість збирати хроніку за класичним зразком. План випуску і спецгасінь відомий заздалегідь. До сьогодні видано понад 460 марок. Видаються вони гігантськими тиражами. Виходить у Києві і свій журнал «Філателія України». Випускаються, звісно, марки і класичного типу, що мають первинну функцію.

Такі ж марки — утім, як і колекційні, — випускалися за часів УНР 1918—1920 рр. 14 марок було виготовлено у Відні 1920 р., але в поштовий обіг не потрапили. Авторами українських марок, які можна віднести до класичного періоду, були Антон Середа, Георгій Нарбут, Леонід Обозненко. 1923 року уряд УРСР випустив 4 марки, що на філателістичному сленгу називаються «Український допомгол». Це були благодійні марки, додатковий збір від яких призначався для Центральної комісії допомоги голодуючим. Марки надійшли в обіг лише в червні і ніякої ролі в ліквідації голоду не зіграли.

Деякі відсвіти великої політики

Портретні образи сучасних українських державних діячів ще не знайшли відображення у вітчизняної філателії. Проте портрети Л.Кравчука і Л.Кучми були помічені на поштових листівках, випущених в Австрії. Увагу колекціонерів-україністів привернув також конверт (псевдоконверт), випущений на Заході приватно, із портретом В.Ющенка.

Відомо про передвиборний піарівський хід із використанням філматеріалу. Про це пише Андрій Стригін, редактор журналу «Марки»: «Нехитрий постулат класичної психології взяли на озброєння іміджмейкери Гайдара. У спеку передвиборної кампанії початку 90-х у поштових скриньках багатьох росіян опинилися псевдопоштові картки з фотографіями прем’єра, Єльцина і з репродукцією марки російського стандарту, погашеної псевдоштемпелем «Вибір Росії». Нетрадиційний хід передвиборної агітації запам’ятався багатьом. Розрахунок тут був простий: незалежно від політичних симпатій-антипатій колекціонер-філателіст завжди збереже щось неординарне, а зберігши... може, і проголосує».

22 вересня 1972 р. Папа Римський Павло VI підписав апостольське послання, у якому Архангел Гавриїл, котрий приніс благу звістку Марії, був названий патроном пошти і філателії. На честь цієї події в Австрії випустили марку зі скульптурним зображенням Архангела і текстівкою: «Архангел Гавриїл, захисник і патрон філателії». Православній свідомості такі хитрощі огидні, що, до речі, підкреслює різницю в світовідчутті християн східного і західного обрядів.

Черкаський слід блакитного Маврикію

Якщо досі немає терміна «філателістична міфологія», то це непорозуміння. Якість легенд і міфів визначає якість культурного феномена. Шановний черкаський публіцист Анатолій Сисой згадав давню історію. «Було це в проміжку між 1967 і 1969 роками, не пізніше. У той час я працював на радіо. У кабінеті нас сиділо п’ять чоловік, у тому числі і Леонід Рябищук (за часів незалежності він став головою обласного радіокомітету, помер кілька років тому). Він був пристрасним філателістом. До нього заходив один чоловік, у того була чудова колекція, вони розмовляли про марки, домовлялися про обмін, щось обговорювали. Чоловік явно мав стосунок до КДБ: жив він у будинку того відомства, ми про це знали. І якось при нас він розповів Рябищуку дивовижну історію. Під час війни служив він у контррозвідці СМЕРШ. Було це наприкінці війни, уже на території Німеччини. Їхня група брала в полон кількох штабних німецьких офіцерів, один із них у перестрілці був убитий. І він, наш відвідувач, забрав його портмоне з фотографіями і листами, уже невідомо навіщо, — може, на пам’ять.

Ці документи зберігалися в нього роки і роки. У якийсь момент йому потрібно було виміняти одну марку, котра мінялася на марки третього рейху. І він згадав, що в нього є німецькі конверти з приклеєними марками; вирізав потрібну марку, замочив у солонуватій воді, як це у філателістів заведено; кудись відлучився, приходить, а в мисці не одна, а дві марки плавають! Виявляється, під гітлерівською маркою була захована інша.

Коли він показав знахідку спеціалістам, ті сказали, що марці немає ціни. Називається вона, здається, «Маврикій». Кадебіст стверджував, що вона і зараз у нього, лежить у банку, в сейфі. Все це він говорив дуже переконливо. Стверджував, що якби він продав цю марку на міжнародному аукціоні, то був би неймовірно багатою людиною. Щоправда, додав, держава все одно усе забрала б. Самої марки він нам не показував. Я не філателіст, Рябищука більше не запитував про ту історію...»

Легенда про радянсько-німецький «блакитний Маврикій» відома філателістам у декількох версіях. Фігурували в них Баку і Крим, називалися прізвища радянського колекціонера і німецького офіцера. Вказувався музей у Ставрополі, звідки марку викрав есесівець і куди її нібито повернули після смерті бакинського колекціонера. Тут цікаво, що всі попередні варіанти, до «черкаського», відносять знахідку «блакитного Маврикію» до кінця 80-х. А слід дорогоцінної марки в Черкасах виник як мінімум на 20 років раніше. І все це плід фантазії? Чиєї? Тепер начебто ясно — «фантастів» із Комітету держбезпеки. Проте увесь час пам’ятається прислів’я: диму без вогню не буває. У противному разі слід визнати, що в КДБ трудилися вигадники класу Артура Конан Дойла і старшого Дюма, котрі в змозі були складати настільки витончені сюжети.

Однак на колишніх радянських теренах «Маврикій» усе ж з’явився. Збулася блакитна мрія нашого філателіста. Два роки тому легендарні марки можна було побачити в московському Манежі, на Всесвітній філателістичній виставці.

Життя і доля колекцій і їхніх творців

Серед колекціонерів поширена думка, яку корисливо підтримують усі уряди, що колекціонування — одне із найвигідніших капіталовкладень. На доказ наводяться суми надзвичайних прибутків від перепродажу марок. Ну от, наприклад, у 70-ті роки два «Маврикиї» — «блакитний» і «оранжевий» — були продані за 380 тис. дол., а 1985-го за 1,7 мільйона. Прибуток — 450%. Однак посилання на «Маврикій» некоректне. Не всі марки — «маврикії», як не всі паровози — черепановські, а картини — ван-гогівські.

Яка доля колекцій? Різна. Ф.Феррарі незадовго до смерті (а помер він у віці 69 років у травні 1917 р.) заповів свою колекцію Берлінському поштовому музею. Німеччина програла війну, і унікальна колекція Феррарі була передана в рахунок репарацій Франції. Французи розпродавали її вроздріб, чотири з половиною роки.

Карл Шмідт, звісно ж, знав про нещасливу долю колекції Феррарі. Але наслідував його приклад. Із великими пригодами він вивіз своє зібрання з революційної Росії. У грудні 1933 р. Шмідт видав німецькою мовою каталог, що містить відомості про всі земські марки Росії. Ці оригінальні марки, у кожного повіту свої, були в обігу в 163 повітах 34 губерній із 1866 по 1917 р. Колекція К.Шмідта в цілості пережила ХХ століття. Вона й нині знаходиться в Берлінському музеї пошти на Лейпцизькій вулиці.

Однак чомусь є відчуття, що колекція марок у сховищах музею подібна до атрибутів склепу. Марки, на відміну від картин, не для музею! Розглядати їх можна, лише сидячи в кріслі в себе вдома під затишною лампою. Але не зігнувшись над вітриною.

Колекція — це і доля людини: кожна унікальна, це зібрання сюжетів, сплетіння пристрастей. Це п’єса. Багатобарвність світу зокрема й у тому, що не всі п’єси написані Шекспіром. А безглуздість життя, перш ніж застрелитися, людина примудряється виявляти не лише в збиранні марок.

Якось при заході сонця в провінції

Наприкінці ХХ століття початкова функція поштової марки бути дешевим знаком оплати поштової кореспонденції була вичерпана. Вартість користування електронною поштою через Інтернет вже й зараз у багато разів дешевша за паперову пошту. Сама поява терміну «паперова пошта» винятково симптоматична, це лист про фінал. Можливо, паперова пошта в т.зв. інформаційній цивілізації стане привілеєм людей заможних, які зможуть оплачувати своє дивацтво — тримати в руках листи, котрі бережуть подих улюбленої людини.

P.S. А цей нарис відправляється в редакцію «ДТ» натисканням однієї комп’ютерної кнопки і без будь-якої марки.