ФЕНОМЕН НОСТРАДАМУСА: МІФ І РЕАЛЬНІСТЬ

24 грудня 2003 року (за григоріанським календарем) виповнилося рівно 500 років із того дня, як у невеличкому містечку Сен-Рені на півдні Франції в сім’ї хрещеного єврея Жом де Нотрдама, нотаріуса, народився син Мішель, який увійшов в історію під латинізованим псевдонімом Нострадамус. В історії небагато знайдеться персонажів, які б такий тривалий час перебували у сфері стабільної громадської уваги. Причина загальновідома: стараннями багатьох поколінь інтерпретаторів його літературної спадщини за цим середньовічним французьким лікарем і астрологом закріпилася репутація найбільш ясновидющого з ясновидців усіх часів та народів. Адже людям завжди палко хотілося зазирнути у своє майбутнє. На стабільний попит є відповідна пропозиція.

Якщо послухати коментар таких сучасних колег Нострадамуса, як, наприклад, Павло Глоба, то незрозуміло, що важче: знайти значимий історичний факт, якого Нострадамус не зміг передбачити, чи просто перелічити події, які він так чи інакше зумів передбачити. Бажаючі можуть знайти в його віршованих чотиривіршах-ребусах (катренах) практично все. Там є і зашифровані в алегоричній формі «короткострокові прогнози» — хто з феодалів переможе на черговому лицарському турнірі або хто стане наступним папою у Ватикані. Там є й «довгострокові» передбачення — винахід парових машин, радіо, підводних човнів, бомбардування Хіросіми і Нагасакі, польоти в космос, дві світові війни, Велика французька і Жовтнева революції, горбачовська «перебудова», загибель принцеси Діани і навіть дефолт 1998 року! Останнє особливо зворушує, оскільки знімає всіляку відповідальність із його організаторів. У туманній далечіні до 2300 року (стверджують, що пророцтва охоплювали період до сьомого тисячоліття, але частину їх було втрачено) юрмиться ще багато різних катаклізмів і бід, але в цілому прогноз оптимістичний — кінець світу не передбачається!

Така універсальність багатьох захоплює, мене ж — насторожує. Елементарна інтуїція підказує: тут щось не так. Водночас не можна і просто відмахнутися, знехтувати культурологічним феноменом Нострадамуса. Парадоксально, що, попри всесвітню славу, життя і творчість Нострадамуса почали серйозно вивчати лише в 20-ті роки ХХ століття. У чому ж причина такого розриву? Відповідь на це запитання лежить у взаєминах науки й паранауки за часів Нострадамуса і в Новий час. Добре відомо, що епоха Відродження, у якій жив знаменитий астролог, була сповнена драматичних протиріч і примусила цілком переглянути життєві цінності Європи. Низка географічних відкриттів, проникнення європейців в Америку і на Схід, повторне відкриття античних літературних пам’яток знаменували собою безпрецедентне розширення горизонтів свідомості європейця: Новий Світ уже не вкладався в рамки старого світогляду. Новому Світу знадобилася нова філософія, і робилися спроби створити її. Десятки блискучих імен — Еразм Роттердамський, Джордано Бруно, Кампанелла, Леонардо да Вінчі, Томас Мор, Галілей і багато інших — прагнули створити нову картину світу, у якій людина посіла б належне їй, як вінцю Природи, місце. Тому важко вловити грань, що відмежовує в тому ж Леонардо да Вінчі художника від ученого й винахідника. На формування нового світогляду і визначення місця людини в новій системі духовних координат гіганти епохи Відродження кинули всю міць свого таланту і всі сили.

Одне з найважливіших місць у формуванні нової ідеології посідав цілий ряд паранаук. Із матеріалістичної позиції вони належать до розряду лженаук, а їхні адепти, в кращому разі, вважаються людьми, котрі сумлінно помиляються. В СРСР герметизм (тобто містичні вчення, побудовані на уявленнях про неподільну єдність людини й природи, і все, що з ними пов’язано) послідовно виганявся з історичної науки. Замовчувалися герметичні здобутки Джордано Бруно, Парацельса і Кампанелли, ігнорувався герметичний аспект теорії Коперника, що призводило до спрощення і спотворювало суть його конфлікту з церквою. Те ж саме стосується і трагічної долі спаленого інквізицією Бруно, якого в наших шкільних підручниках подавали мало не як наукового атеїста.

Не слід, однак, думати, що західна історіографія в цьому плані кардинально відрізнялася від радянської. Починаючи з праць швейцарського вченого Я.Буркхардта, що вбачав у ренесансній астрології лиш досадне марновірство, західні історики також нехтували цією темою. Астрологічні твори cередньовіччя якщо й досліджувалися, то лише як вузькоспеціальні трактати поза загальним історичним і культурним контекстом.

Нострадамус — яскравий приклад такого ставлення. Можна проігнорувати Кампанеллу як автора астрологічних творів, Бруно — як фахівця з написання магічних трактатів, але їхній внесок у світову культуру не обмежується цими працями. Нострадамус же — всього лише астролог, який залишив після себе книгу туманних пророцтв, а отже, із традиційної точки зору, він заслуговує на глибоке дослідження. У результаті Нострадамус і його пророцтва були повністю віддані на відкуп дилетантам і шарлатанам, що керувалися найчастіше не дуже презентабельними цілями. Так, відомства Геббельса і Шелленберга по всій Європі поширювали — звісно, за підписом Нострадамуса, — віщування про торжество «третього рейху». Контрпропаганда союзників відповідала тієї ж монетою. Війна — не найкращий час для звіряння цитат із першоджерелами, а до окультизму в «третьому рейху» ставилися з пошаною. Тому «літаючі фортеці», на додачу до авіафугасів, які обрушувалися на міста Німеччини, скидали пачки листівок із «пророцтвами Нострадамуса» такої ж «наукової достовірності», як і нацистські фальшивки, але прямо протилежного змісту.

Наведемо кілька прикладів вільного поводження з пророцтвами Нострадамуса стосовно зовсім недавніх подій. Так, із 72 катреном Х центурії (глави зі 100 катренів) нещодавно пов’язували нібито грядущий 1999 року якийсь жахливий катаклізм. Ось його переклад зі старофранцузької сучасною французькою мовою (ми ж, зі зрозумілих причин, знайомимося з текстом у його перекладі українською):

1999 року, у сьомому місяці З неба прийде великий король жахів, Щоб воскресити великого короля Монгола (або Монголів) Який до-після Марса [буде] правити щасливо.

У цих віршах деякі коментатори вбачали в 1999 році ледь не кінець світу, тим більше що наближалося «страшне» число — 2000. Як відомо, нічим особливим липень 1999 року не відзначився. Якщо ж очистити текст від пізніших вставок і помилок видавців, то правильніше його прочитати так:

У сьомому місяці 1999 року Великий небесний цар-спокутувач Воскресить великого короля Анголмуа, Що до-після Марса [буде] правити щасливо.

Теж досить туманно, але вже не так страшно. Мабуть, Нострадамус думав, що на межі XX і XXI ст. на політичній арені з’явиться новий король Фран-
циск I, а не кривавий Чінгісхан, як нам обіцяли сучасні «ентузіасти» від середньовічної астрології. У кожному разі, зміст катрена явно дуже далекий від того апокаліпсичного відтінку, що властивий більшості його тлумачень.

Після терористичної атаки проти США 11 вересня 2001 року в ЗМІ публікується купа пророцтв, які приписуються Нострадамусу і свідчать про те, що він передбачив ці драматичні події. Особливо часто посилаються на такі рядки:

«У місті Бога буде великий грім. Два брати будуть розірвані на шматки, тоді як фортеця вистоїть. Великий правитель не встоїть. Третя велика війна почнеться, коли місто горить.

«Місто Бога» — звісно, Нью-Йорк. «Два брати» — вежі ЦСТ. «Фортеця» — Пентагон, пошкоджений, але не повалений. «Великий правитель» — нинішній президент США, якого багатьом хотілося б відправити у відставку як такого, що «не впорався з обов’язками». Останній рядок говорить сам за себе. Усе вкупі виглядає дуже вражаюче. Чому ж ніхто до атаки терористів не звернув уваги на попередження з глибини століть? Відповідь проста — Нострадамус ніколи не писав таких віршів.

Тому так важливо звертатися до прижиттєвих видань і вивіряти катрени на наявність друкарських та інших помилок (наприклад, так званий просодичний аналіз для виявлення відсутніх складів). Тут дослідник має керуватися не кон’юнктурними міркуваннями, не морем фантазії й інтуїтивними здогадами, а науковим підходом, здоровим глуздом і міцною опорою на інші джерела. Тільки через усебічний розгляд «Пророцтв магістра Мішеля Нострадамуса», їх вивчення в історичному, філологічному та лінгвістичному контекстах лежить шлях до істини.

Достовірно відомі лише 14 чітко названих дат у «Пророцтвах». Решта дат визначаються непрямими методами на основі розміщення небесних світил, і зазвичай однозначно їх вирахувати неможливо. Більше того, деякі допитливі дослідники творчості Нострадамуса дійшли висновку, що він був більше поетом, ніж астрологом, оскільки погано давав раду громіздким обчисленням, більше покладаючись на натхнення. Однак його прогнози публікуються практично на кожен наступний рік. Шанувальникам езопової мови й любителям читати між рядками пропоную такий нещодавно опублікований «прогноз Нострадамуса» на 2004 рік:

Год високосный,
греховные страсти,

Князья и чиновники
спорят о власти.

Гибнуть стадам,
царь меняет обитель,

Народ угнетен
и не виден Спаситель.

Распрей полно,
предсказателей много,

И нет драчунам
мудрой мысли от Бога:

Слову — не время,
Завету — потери,

Посланник сокрыт,
закрывает все двери.

І так далі, ще 12 катренів. Переклад російською мовою, цілком очевидно, не підрядковий, а поетичний (перекладачка Діана Меркур’єва). І робився він, швидше за все, не з важкодоступного оригіналу, а з сучасної французької мови. Але я заздалегідь готовий приєднати свій голос до тих, хто по закінченні 2004 року заявить про точне і повне здійснення цього пророцтва. Особливо тут, в Україні.

Водночас я не хотів би, щоб моя іронія з приводу більшості сучасних тлумачів текстів Нострадамуса була неправильно сприйнята. Так, мені нецікаво обговорювати, чого в цих людях більше — цинічного шарлатанства чи «чесної» безграмотності. Однак мова не про них, а про Нострадамуса. Питання про спадщину астролога значно складніше і глибше.

Річ у тім, що для ренесансних натурфілософів астрологія і навіть магія не були чимось протилежним науці. Займатися астрологією зовсім не означало кидати виклик «традиційній науці» (у сучасному сенсі цього слова). Навпаки, астрономія й астрологія йшли тоді пліч-о-пліч, протиставляючи себе схоластиці раннього середньовіччя. Астрономія розширювала пізнання людини про Всесвіт, безперервно розвиваючись від птолемеєвих епіциклів і давніх астролябій, через астрологічні таблиці до теорії Коперника і телескопа Галілея. Астрологія ж поміщала в центр Всесвіту людину і розглядала силу впливу на неї небесних світил.

Астрологія на тому етапі не тільки не суперечила загальногуманістичному пафосу ренесансних філософів — до відкриттів Кеплера у принципі не могло бути явного протиріччя між астрологією й астрономією. Щось подібне сталося і з хімією, що виросла з містичної алхімії. «Сестри» астрологія й астрономія займалися кожна своєю справою, хоча й користувалися однаковими інструментами. Астролог-романтик Кампанелла активно виступив на підтримку Галілея, а герметист Бруно — на підтримку теорії Коперника. Вивчаючи мотиви, які штовхали мислителів Відродження на шлях герметизму, ми чіткіше уявляємо собі їхні погляди, відмовляємося від спрощень на користь тонших побудов. Вчимося відчувати нюанси їхньої логіки.

Герметична спадщина Відродження, у тому числі астрологічні пророцтва Нострадамуса, — це колосальний пласт історії культури й науки, що його не можна ізолювати від загального історичного контексту. Адже Нострадамус був ще й відомим лікарем, який зумів експериментально підібрати рослинні ліки, що допомагали при епідеміях чуми. А у творах його сучасника лікаря Джироламо Фракасторо одкровення про причини епідемій і дієві рекомендації з їх профілактики тісно сусідять з описом конфігурацій планет, якими нібито зумовлені ці епідемії. Ідеальне місто-держава Кампанелли також побудоване на астрологічних вказівках. Якщо цього не забувати, то його назва «Місто Сонця» сприймається не лише як поетичний образ. Медичні трактати Парацельса перемежовуються книгами пророцтв. І хоча пророцтва Леонардо да Вінчі не настільки відомі, як його полотна чи технічні відкриття, вони теж мають із ними тісний значеннєвий і творчий зв’язок.

Ось де справді величезне поле для роботи з осмислення спадщини найвідомішого з віщунів! У справжніх текстах Нострадамуса слід шукати не відповідь на запитання «яке нас чекає майбутнє?», а відповідь на запитання «чим було європейське Відродження?». Зараз уже можна говорити про формування «нострадамусознавства» як окремої історичної дисципліни. Його бібліографія ще дуже скромна — приблизно два десятки книг, більшість їх видано у Франції впродовж останніх 30 років. На тлі сотень книг і тисяч статей у «жовтій» пресі, виданих в усьому світі про Нострадамуса, ця кількість мізерна. До речі, до незліченних ринкових видань нещодавно додалася масивна праця киянина, доктора технічних наук Олександра Лазарєва, що претендує на науковість. Але перевірка дат його власних пророцтв дуже проблематична, оскільки вони відповідають відомому принципу Ходжі Насреддіна — «На той час або шах помре, або віслюк здохне».

На пострадянських теренах справді серйозним фахівцем у цій галузі є порівняно молодий російський історик Олексій Пензенський. Більша частина фактів, наведених у цій статті, запозичена з його статей.

Насамкінець зазначу, що вже досить давно, щонайменше 200 років тому, стосунки між астрономією й астрологією докорінно змінилися. Про їх взаємодоповнюваність і співпрацю говорити більше не випадає. Практично будь-який професійний астроном для відповіді на просте запитання: «Як ви ставитеся до астрології?» — із труднощами добирає «політкоректні» слова й вислови. Таким був і недавно пішов із життя видатний харківський астрофізик академік Семен Брауде. Таким залишається нині живий-здоровий патріарх вітчизняної фізики й астрофізики, лауреат Нобелівської премії 2003 року академік Віталій Гінзбург. Із другої половини 80-х і донедавна він очолював громадську комісію при АН СРСР (пізніше — РАН) із боротьби з мракобіссям та паранаукою, які на хвилі «гласності» почали агресивно вторгатися в масову свідомість (саме тоді радянські люди вперше ознайомилися з вульгарними інтерпретаціями Нострадамуса). Бути одночасно чесною освіченою людиною й астрологом у наш час неможливо. Тут потрібно робити моральний вибір.

Нострадамус, поза всяким сумнівом, був щирим у своїх спробах побачити приховане за товщею часу майбутнє з допомогою містичних побудов по карті зоряного неба. За рік до смерті він писав: «О мій Пане, Господи вічний, Батьку, Сину і Святий Духу, у цей нічний час і в цю мить неділі 11 березня 1565 року, коли Сонце входить у перший градус знака Овна, з’єднавши руки, я звертаюся до Тебе з трепетною молитвою, щоб Ти в милосерді Своєму простив мене і відкрив мої почуття, пам’ять і розум, щоб я зміг правдиво пояснити знаки і провістя нинішнього 1566 року, зробивши точне судження по зірках; щоб Ти дарував мені здатність судити про них ясним і чистим розумом, віддаленим від усякої земної бесіди, із душею, очищеною від усієї мерзотності й ницості гріха, — щоб я, прямуючи правильною стежкою істини, зміг провістити французькому народові, що зірки обіцяють нам у нинішньому році».

Вдивімося ж і ми вслід за Нострадамусом у зоряну безодню, надихнімося її красою й величчю, а потім повернімося на нашу грішну землю і творімо свою долю самі: не сподіваючись і не скаржачись на небеса.