Феаки і фіакри з острова Корфу

Удруге побував на Корфу й готовий засвідчити: острів, як і раніше, неймовірно гарний. Розміщений там само, між Грецією й Італією, — греки називають його Керкіра, а італійці (і всі європейці) — Корфу. Проте цей острів не суто грецький і не суто італійський, а трішки англійський, трішки французький і навіть трішки російський...

Одіссею пощастило!

Називають його греки Керкірою через міфічну німфу Керкіру, яка своєю вродою засліпила бога морів Посейдона. І він викрав її, і відвіз на цей острів, а народжений від їхнього кохання син Феак став батьком усіх феаків — перших мешканців цієї землі. Щасливе та квітуче життя феаків описав Гомер у своїй «Одіссеї». І ось саме на цьому острові опинився після аварії корабля герой його поеми. Змучений, він заснув, закопавшись у листя. Тут і знайшла Одіссея Невсікая, донька царя Алкіноя, дала одяг, нагодувала і привела до міста. Героя вразили краса й багатство міста, царського палацу. Одіссей попросив Алкіноя відправити його на батьківщину — в Ітаку. І феаки спорядили корабель, віднесли туди багаті подарунки, влаштували прощальний бенкет і відправили героя в Ітаку до Пенелопи, яка вже всі жданики розгубила...

І сьогодні острів Ітака лежить на тому самому місці, неподалік є невеликий музей, що розповідає про гомерівську «Одіссею», яка вже давно стала «Біблією греків», книгою книг, енциклопедією еллінського світу. Бо зі щирістю дитини чи генія Гомер намалював велику єдину родину, в якій сплавилися і люди, і боги як рівноправні її члени. Це зближення смертних і безсмертних у єдності недоліків, захоплень і слабкостей якраз і є найпривабливішою ознакою «Одіссеї»...

Як перехрестя Заходу і Сходу Керкіра завжди привертала увагу завойовників. 229 року до н.е. острів став римською провінцією. Імператори Риму не відзначалися скромністю: аби їм догодити, потрібно було споруджувати величезні статуї. Хитрі греки знайшли вихід: статуя залишалася та сама, змінювалися лише обличчя й підпис. Так, Тіберій ставав Нероном, Нерон — Веспасіаном, Веспасіан — Тітом...

У середньовіччя за володіння островом боролися Візантія, Неаполь і Венеція. Венеціанці розділили населення на три класи: аристократія, буржуазія і народ. Аристократію було записано до «Золотої книги», титул передавався у спадок. Привілеї, надані першим двом класам, викликали невдоволення народу, і 1797 року прості жителі з радістю зустріли французьких солдатів, відправлених Наполеоном для захоплення острова. На центральній площі вони спалили «Золоту книгу» й посадили Дерево свободи. Джордж Байрон (він довго жив на Керкірі, а на Ітаці хотів купити володіння, однак цим планам зашкодила смерть) писав: «Сп’яніння французькою свободою в місцевих жителів швидко минулося. І не дивно: на словах несучи демократію, французькі солдати насправді займалися простим грабіжництвом і насильством, тобто були тільки варварами». Ось чому в лютому 1799 року жителі острова зраділи російській ескадрі під керівництвом Федора Ушакова.

Операція «з оволодіння островом-фортецею Корфу» (саме так вона й називалася) є зразком взаємодії десанту і корабельної артилерії. У росіян було вдвічі менше сил, ніж у французів, бракувало боєприпасів, продовольства, навіть одягу. Суворов, висловивши своє захоплення перемогою Ушакова, писав, що «хотів би бути бодай мічманом у бою при Корфу».

Ушаков проголосив на Корфу (та інших звільнених від французів Іонічних островах) республіканське правління і надав остров’янам широке самоврядування, наполягаючи на тому, аби селяни були допущені до участі у виборах до муніципальних установ. Жителі Корфу з вдячністю пам’ятають діяння Ушакова і встановили в Новій фортеці пам’ятник російському флотоводцю. 1814 року острів перейшов під англійське правління і лише в 1864-му приєднався до Греції.

Подих історії

Головне місто острова по праву вважається одним із найгарніших у Греції. У його архітектурі гармонійно злилися різноманітні стилі. Є візантійські церкви, венеціанські східці, звивисті й вузькі італійські вулички з незмінною білизною на мотузках, центральна вулиця точно копіює паризьку Ріволі, багато неокласичних будинків, споруджених британцями. А поруч — великий парк, де, як і два століття тому, грають у крокет. На схід від парку розмістилася Стара фортеця. Вона ніби стоїть на варті міста й нагадує про те, що турки так і не підкорили острів.

У місті безліч історичних пам’яток. Це й міська ратуша, побудована 1663 року, і синагога, що приймає віруючих, починаючи з Великодня 1537 року, і Старий форт, зведений у XIV столітті венеціанцями, і Кафедральний собор, де зберігаються останки Св.Феодори, візантійської імператриці.

Церкву Св.Спиридона — найшанованіше місце острова — легко знайти за помітною здалеку дзвіницею з червоною банею. Всередині у срібній гробниці почивають мощі Св.Спиридона, чиїм ім’ям називають кожного другого чоловіка на острові. Вважається, що Спиридон створив багато див як до своєї смерті в 350 році, так і пізніше, особливо коли заступництво святого допомогло вигнати турків і подолати чуму. Аби прикластися до атласних тапочок святого, прочани долають тисячі кілометрів — адже це дає виконання будь-яких бажань і порятунок від усіх недуг.

Палац Св.Михаїла і Георгія побудували англійці 1824 року з мальтійського вапняку як резиденцію Верховного комісара. Це найдавніша офіційна споруда Греції. Нині тут Музей азіатського мистецтва, в якому представлено 10 тисяч експонатів, зібраних уродженцем острова, дипломатом Маносом. Серед експонатів — статуї, зброя, шовки, кераміка, бронза з Китаю, Японії та Індії.

Є ще музеї. У Візантійському зберігаються старовинні ікони, Музей паперових грошей має найбільшу в країні колекцією грецьких банкнот, а Археологічний знаменитий своїм 17-метровим фризом із зображенням медузи Горгони. Створений у VI столітті до н.е. фриз був частиною храму Артеміди, який містився поруч.

Є на Корфу ще одна родзинка. Корфу — єдине місце у світі, де виробляють лікер «Кум-куат». Сто років тому ботаніки спробували висадити на берегах Середземномор’я крихітні китайські мандарини кум-куат, але ніде, крім Корфу, вони не прижилися. А в 70-х роках минулого століття місцевий винороб Спірос Мавроматі виготовив із цього фрукта рожевий лікер. Смак перевершив усі очікування. Сьогодні завод Мавроматі випускає впродовж року майже один мільйон пляшок і пляшечок цього напою, що їх туристи відвозять із собою в усі куточки планети.

Можливо, комусь може видатися, що греки надто вже захоплено, захлинаючись говорять про свою країну. Вибачимо їм це. Бо лише гаряча любов до батьківщини спонукає їх до того, аби все грецьке називати в найвищому ступені: найгарніша затока, найнезвичайніший храм, найстаріша таверна, найсмачніший лікер... Греки щиро, дуже по-дитячому пишаються своєю країною та її успіхами (от би нам так!), тому для грека все грецьке — унікальне й неповторне. До слова, на Корфу живе 130 тисяч чоловік, а туристів за рік приїжджає майже два мільйони.

Багато осіб голубої крові вважали Корфу достойним місцем відпочинку, наприклад австрійська імператриця Єлизавета вибудувала на острові палац, який потім перекупив кайзер Вільгельм Другий. Тут відпочивали Наполеон, Дізраелі, члени англійської королівської родини, а також літератори Йоганн Вольфган Гете, Генріх Гейне, Оскар Уайльд і Бернард Шоу, художники Альфред Сіслей, Едвард Лір і Едуард Мане, чеський композитор Берджих Сметана...

Тут не знають слова «ні»

На всьому узбережжі — готелі від двох до п’яти зірочок: на різні смаки, інтереси й гаманці, але з незмінно чудовим сервісом, постійною гарячою і холодною водою в номерах (як тут не пригадати літню Ялту чи Одесу?) та винятковою привітністю персоналу. Ну а відпочити можна за будь-які гроші, заплативши за номер на добу від 20 до 1000 євро — кожен вибирає те, що хоче. Усе-таки Греція — батьківщина демократії. Зазначу, багато туристів при цьому воліють зупинятися в готелях, котрі входять до системи Grecotel, — сервіс, харчування, все, чого душа запрагне, там справді на висоті. Директор готелю Eva Palace Бабіс Гарефалакіс так пояснив політику Grecotel: «Ми не знаємо слова «ні» і готові кожному українському туристові надати максимум послуг та комфорту. Лише в нас можна поєднати відпочинок для тіла з відпочинком для душі».

Тут спокійно і безпечно. Гуляйте собі пляжем, у гаях та парках навіть пізно вночі. Можна залишити відчиненим автомобіль, забути на пляжі речі і, повернувшись через кілька днів, усе застати цілим і непошкодженим.

Греки готові полюбити кожного іноземця, який вивчив бодай десятків зо два грецьких слів. Правда, інколи це їх так тішить, що вони відразу починають говорити з ним виключно грецькою. А вже коли іноземець знає грецьку по-справжньому!.. Директор київської турфірми ITService Дмитро Ігнатьєв не лише старанно вивчив грецьку, а й написав розумну і добру книжку «Про Грецію з любов’ю». Жаль, що далеко не всі наші туроператори ставляться до предмета своєї діяльності так само вимогливо й відповідально...

Тут — купа можливостей ледарювати зі смаком. Тому, якщо вас заскочить англійський сплін, російська хандра чи українська нудьга, вам захочеться зміни обстановки та яскравих вражень, — найпростіше вирушити на Корфу. Тим паче що цього літа літають чартери з Києва прямісінько на «казковий острів» — так називав Корфу Генріх Гейне.

Чотири таємниці грецької кухні

Що стосується громадського харчування, то воно тут завжди чудової якості. Коли ви бажаєте трохи перекусити або добре пообідати – це місце найблагодатніше, порівняно з іншими. Чомусь навіть звичайний хліб смачніший, ніж у Києві.

Ті, хто вже бував у Греції, впевнено заявляють: страви грецької кухні краще не куштувати, бо покуштувавши, зупинитися неможливо. І справді, на кожного, хто ступає на берег Корфу, обрушується така велика кількість і розмаїтість смакоти, що втриматися просто неможливо. У результаті, «свистят, как пули у виска»: калорії, калорії, калорії...

Всупереч поширеним уявленням, грецька кухня не зводиться виключно до страв, котрі здобули широку популярність за кордоном таких, як, наприклад, мусака (запіканка з фаршем та овочами), сувлакі (шашлик) і греко-салата (сільський салат). Асортимент їхньої кухні значно різноманітніший, він здатний тішити найвимогливіших гурманів. Власне, як може бути інакше на батьківщині епікурейців і перших симпозіумів? Адже грецьке слово «симпозіум» у буквальному перекладі означає спільна й лукуллівська пиятика.

Грецька кухня має чотири таємниці: найсвіжіші продукти, мудре використання трав і прянощів, знаменита оливкова олія (без неї, напевно, не готується жодна страва) і засаднича простота народних рецептів. Час, коли люди сідають за стіл, аби насолодитися спільною трапезою, у греків в особливому пошанівку. Для грека дружнє застілля як удома, так і в таверні є не просто поглинанням їжі, а, швидше, актом громадського життя.

Вин багато, особливо популярна «Рецина». Смак особливий. Річ у тому, що в період ферментації у вино додають трохи смоли Алепської сосни. Жителі Корфу звикли до такого поєднання, і вино, яке не пахне смолою, видається їм, напевно, неповноцінним.

Життя задля задоволення

Гадаю, і ветеранам шлюбного руху, і тим, хто лише знайшов свою половинку, треба неодмінно побувати на Корфу. Острів дуже налаштовує на стан закоханості. Уявіть, яке це задоволення — плисти, тримаючись за руки, на яхті з прозорим дном і оглядати разом дивовижні за красою гроти Палеокастриці... Або спостерігати з палацевого парку Ахілліона, як сонце опускається в море, а пальми і бугенвіллії хитають голівками, прощаючись із ним до ранку... Чи пити каву на найбільш освітленій із вулиць — Лістон, де можна побачити справжніх снобів — нащадків сімейств, записаних у «Золоту книгу». А можна просто цілуватися в кожній із сувенірних крамничок Старого міста, яких у столиці Корфу, напевно, тисячі...

А щоб побачити скарби цієї землі, приходьте вранці на міський ринок. Це не Київ. На Корфу не побачиш мандарини з Марокко, лимони з Єгипту, ківі з Куби чи банани з Еквадору. Ці та багато інших фруктів і овочів вирощують тут, на маленькому острові, де й землі, власне, справжньої немає, а самі руді сланці та білий вапняк. Ціни? Фрукти й овочі коштують на 20—30% дорожче, ніж у нас, м’ясо, курка та яйця — на 50 і навіть 70% дорожчі, ніж у Києві. А зарплати? Місячна допомога безробітним становить 420 євро, зарплата некваліфікованого робітника — 600—700 євро, зарплата прибиральниці чи мийниці посуду в таверні — 700—800, покоївки в готелі — 800—900, учителя початкових класів — 1400 євро...

Спостерігаючи за греками, можна зробити висновок, що вони неквапливі, розслаблені й безладні, живуть за принципом: поволі їдеш, далі будеш. Але ця їхня повільність зовсім не від ліні, а від особливого філософського ставлення до життя. І справді, куди поспішати, якщо довкруж така чудова, вічнозелена й квітуча краса, а пляжі острова простягнулися на 200 кілометрів?!

Корфуанці, уміючи жити задля власного задоволення, часто влаштовують свята, що супроводжуються карнавальними процесіями, феєрверками, концертами. До речі, на острові 26 духових оркестрів. Щоліта проводиться Міжнародний фестиваль духових оркестрів — торік у ньому брали участь музиканти з 22 країн, зокрема й оркестр із нашого Миколаєва.

Старий мав рацію...

Живі традиції. Як сто, як двісті років тому, можна найняти фіакр із доброю парою коней і проїхатися містом. Ну а прощаючись із вами, власник фіакра, одягнений у національний костюм, обов’язково покаже альбом фотографій, що розповідають про сімейну династію. «Ось мій прадід возив самого сера Арчібальда Адамса. А цей дядько підказував Дарреллу смішні історії для його книжки «Моя сім’я та інші звірі»...

А море тим часом переливається всіма відтінками синього, зеленого, блакитного, бірюзового й нефритового кольорів. Оливи, пальми, кипариси, евкаліпти, бамбук, інжир і олеандри, які ростуть біля самої крайки води, яскраві квіти й повна відсутність хмар — ось що таке Корфу... Тут жартують: якщо в році 365 днів, то з них сонячних — 367, а море та природа острова цілком відповідають п’ятизірковому сервісу. Гомер, мабуть, мав рацію: «Феаки — хороші працівники. Тому їхній острів краще за інших благоденствує та процвітає».

За організацію поїздки
на Корфу автор дякує туристичній фірмі ITService і готельній мережі Grecotel (Греція)