Фантазії на сімейну тему

Чи намагалися ви коли-небудь викликати міліцію до чоловіка, який надміру розбушувався від алкоголю, трощить меблі й цілком реально погрожує вас убити? Добре, коли такого приводу у вас ніколи не було. Бо правоохоронці намагаються не приймати таких викликів, а якщо приймають, то поспішають на допомогу, як та «Швидка допомога», — тобто з’являться у вас у дверях не раніше, ніж години через дві, та ще й зроблять вас винною.

Зрозуміти їх можна: розбирати сімейні сварки — справа невдячна. Далеко не кожна жінка напише на свого благовірного заяву й пошле його «відпочити» на кілька діб у «кутузку». Отож, прибувши на місце, міліціонери можуть лише затримати порушника спокою до ранку — без жодних наслідків. Хіба що дільничний, з’явившись слідом, змусить підписати попередження про відповідальність відповідно до Закону «Про запобігання насильству в сім’ї», ухваленого 2002 року.

Аналогічне попередження отримує й... потерпіла — про неприпустимість віктимної поведінки, тобто такої, яка провокує агресію. Але спробуйте тримати себе в руках і не провокувати, бачачи свій «скарб» у такому стані. Тим паче що багатьох нерідко провокує на рукоприкладство «не такий» погляд, жест, звичайне слово. Виходить, за теперішнім законом, чоловік, який доведе, що дружина його провокувала, може безкарно її бити.

Про дітей взагалі в цьому ключі ніхто й не говорить. Принаймні дільничні кількох районів Києва ніколи не приймали викликів про насильство проти дітей. Та й хто в такій ситуації викличе міліцію? Право на це має сама дитина і будь-який дорослий — сусід, знайомий, учитель. Але, швидше за все, черговий, котрий приймає виклики, першим запитає: а що вам до цього?

Власне, таке ставлення до насильства в родині анітрохи не дивує, оскільки ми живемо в суспільстві, де досі не викорінено думку: «б’є — отже, любить», а батьки мусять періодично «учити» дітей «уму-розуму». Не заведено в нас і скаржитися на рідних. Тому більшість громадян воліють приховувати проблеми в сім’ї з особистих мотивів і через недовіру (цілком виправдану) до правоохоронних органів, а ті, своєю чергою, нерідко відмовляються реєструвати звернення з приводу насильства в родині.

Тим часом наслідки насильства в родинах найбезпосереднішим чином загрожують добробуту всього суспільства, поповнюючи лави соціально дезадаптованих осіб, бездомних, злочинців, руйнуючи сім’ї. Саме рукоприкладство батьків найчастіше штовхає на вулицю дітей, які вливаються в ряди безпритульних, примушує їх жебрати і красти.

Донедавна всі спроби держави боротися з цим явищем практично не давали реальних результатів — хіба що кращим стало ведення статистики. Заходи ж, передбачені Законом «Про запобігання насильству в сім’ї», практично не виконуються.

На недавньому засіданні Міжвідомчої комісії з питань сімейної політики відзначалося: система запобігання насильству в сім’ї неефективна. Причин цього кілька. Насамперед в органах у справах сім’ї та молоді не вистачає кадрів, особливо кваліфікованих — психологів, юристів, соціальних та медичних працівників тощо.

По суті, через це не ведеться й системна робота з раннього виявлення насильства в сім’ї чи його загрози та запобігання проявам насильства. Недосконала система подання допомоги жертвам насильства: тут брак не лише кадрів, а й спеціальних установ, у яких такі люди можуть прийти до тями.

Існують і серйозні проблеми з законодавством. Скажімо, не вирішене питання примусового лікування таких людей від алкоголізму та наркоманії за рішенням суду (правда, ефективність такого лікування без бажання самого пацієнта під великим сумнівом). Малоефективні й методи впливу на насильників. Відповідальність існує переважно лише адміністративна — агресор мусить сплатити штраф. У результаті ще раз страждає вся сім’я, оскільки гроші доводиться брати з сімейного бюджету. Часто потерпілі самі забирають заяву з міліції, оскільки в них немає грошей на сплату штрафу.

Члени комісії констатували: сьогодні робота з запобігання насильству в сім’ї спрямована переважно на організацію допомоги потерпілим і прийняття санкцій стосовно агресора, тобто — на подолання наслідків. Але щоб вирішити проблему, як відомо, необхідно усунути її причини.

Тому комісія запропонувала провести низку заходів із удосконалення системи запобігання насильству в сім’ї. Серед них — посилення санкцій до сімейних насильників і встановлення чітких термінів їх затримки, вилучення з законодавства норм про віктимну поведінку, розширення повноважень працівників міліції в частині притягнення агресорів до кримінальної відповідальності. Передбачається також запровадити систему альтернативного покарання для таких громадян: замість «відсиджування» — участь у реабілітаційних програмах із залученням до громадських робіт, що допоможе знизити процес криміналізації домашніх кривдників.

Найближчим часом, запевняють у Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту, буде розпочато вдосконалення системи виявлення проблемних родин, подання ефективної допомоги потерпілим, розгорнеться широкомасштабна просвітницька робота з підвищення правової культури в суспільстві й поінформованості про проблему насильства в сім’ї. Плануються і конкретніші заходи: створення банку даних кризових сімей із постійним його оновленням, організація соціальних телефонних ліній для консультацій жертв насильства або відкриття в кожному регіоні установ для потерпілих.

Важко сказати, як реалізовуватимуться всі ці задуми в умовах вкрай обмеженого бюджету й неоднозначного ставлення суспільства до домашнього рукоприкладства. Не кажучи вже про психічне насильство (за нього також передбачається відповідальність), встановити факт якого в нас практично неможливо. Нічого нового не передбачається у плані захисту дітей, котрі частіше за інших страждають від усіх видів насильства в родині.

Але якщо програма з запобігання насильству в сім’ї ще містить у собі бодай якусь конкретику, то Концепція державної підтримки сім’ї на 2006—2010 роки, до якої вона входить і яку також обговорювали на засіданні Міжвідомчої комісії,— суцільне витання у хмарах. Як інакше можна назвати спроби найближчим часом «створити умови для утвердження в суспільстві духовно й фізично здорової, матеріально спроможної, соціально благополучної сім’ї», «забезпечити повноцінне виконання сім’єю основних її функцій, передусім виховної й демографічної»?

Особливо цікаве останнє: це що, всіх силоміць примушуватимуть народжувати дітей? Пропагандою сімейних цінностей і «широкомасштабними інформаційними кампаніями» без реального розвитку економіки та соціальних гарантій переконати людей жити дружними родинами, народжувати дітей і розумно їх виховувати, погодьтеся, неможливо.

Очевидно, деяку «розмитість» завдання чудово розуміють як члени комісії, так і в Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту. Не випадково основний масив заходів із виконання програми пов’язаний із «удосконаленням», «посиленням» та пропагандою, чітко оцінити результати яких дуже складно.

Швидше за все, ставлення до сім’ї і сімейних цінностей зміниться, як мовиться, не «завдяки», а «всупереч», коли люди самі знову відкриють для себе цінність життя в повноцінній родині, яка неможлива без дітей, важливість сімейних традицій, розподілу обов’язків, почнуть шанувати як особистість себе та свою другу «половинку». І станеться це не за велінням одного чи навіть кількох міністерств, а коли в наше життя ввійдуть добробут і стабільність.

За даними МВС України, протягом минулого року на облік поставлено 54 тисячі осіб, які вчинили насильство в сім’ї. 2004 року скоєно 4695 злочинів, пов’язаних із насильством у сім’ї, що становить 15% від загальної кількості злочинів.

Невеличка порада

Люди досвідчені радять: викликаючи міліцію в критичній ситуації, краще казати, що в квартиру вривається (або вже бушує) сусід чи й геть сторонній — тоді йдеться про напад і правоохоронці приїжджають миттєво. Звісно, можуть притягнути до відповідальності за обман, але це, в будь-якому разі, краще, ніж залишитися покаліченою чи й узагалі позбутися життя. До речі, завжди можна сказати, що просто не впізнала в цьому страшному монстрі свого зазвичай ніжного та ласкавого чоловіка.