ДВІ З ПОЛОВИНОЮ БАБУСІ

На світі завжди були такі жінки: подивишся — нічого особливого, а чоловіки божеволіють, злітаються, як бджоли на мед. Розгадати загадку їхньої, як нині кажуть, сексуальності так ніхто й не зміг. А можливо, і справді річ у меду?

Алевтина Петрівна, моя давня сусідка по будинку, все життя належала саме до цієї таємничої категорії, і навіть нині, попри свій «елегантний» вік — 77 років, — користується постійною увагою залицяльників.

— Скільки себе пам’ятаю, — розповіла вона, — біля мене завжди крутилися хлопчики. У мене ніколи не було проблем, із ким піти в театр чи на день народження подружки. Кандидатів у чоловіки також було кілька.

— За яким же принципом ви вибирали?

— Тоді про матеріальний бік якось було не заведено думати, особливо в справах амурних. У мене на той час були два основні претенденти й один запасний. Усі хлопці молоді, гарні, навчалися разом зі мною в університеті. Я вибрала свого Миколу Івановича. З ним завжди було весело, у будь-якій ситуації він умів поліпшити настрій, будь-яку, навіть найскладнішу чи найнеприємнішу, роботу виконував жартуючи. У родинному житті, мені здається, це дуже важливо. Інакше — побут заїсть.

— Напевно, залицяльники не залишили вас і після заміжжя?

— Звісно, не залишили. Приходили, бідні, в гості, зустрічали після роботи: всі гадали, що я зміню своє рішення. Один, Сергій, продовжував залицятися до мене навіть тоді, коли я завагітніла: гуляв зі мною вечорами (чоловік дуже багато працював і не міг приділяти мені стільки часу), навіть до пологового будинку ходив так часто, що сусідки по палаті запитували, хто насправді батько моєї доньки. А коли крихітці виповнилося півтора року, чоловік поїхав у тривале відрядження: тут у Києві жила моя мама, побут був налагоджений, а це для малят дуже важливо.

То Сергій і після ходив, усе ніяк не міг заспокоїтися. У нас навіть із ним пов’язаний сімейний анекдот. Одного разу донька попросила мене купити їй братика. Я сказала, що в нас зараз немає грошей, бо тато у відрядженні. Дівчатко відразу знайшло рішення: а ти, каже, попроси в дядька Сергія.

— Чоловік не ревнував?

— А чого йому ревнувати? Мене він добре знав — я його люблю, а Сергій був його університетським товаришем, він йому вірив. Ревнує той, хто не впевнений у собі, у своїх почуттях і почуттях коханої жінки. З Миколою Івановичем ми прожили разом 45 років, як кажуть, душу в душу. Коли його не стало, я думала: все — життя скінчилося, купила навіть в аптеці упаковку снодійного. А потім побачила його уві сні, він сварився на мене пальцем і питав: «А як же Марійка?». Марійка — це наша перша правнучка. Кажуть, тому, у кого є правнук, Бог прощає всі гріхи. Я, виходить, усі свої гріхи спокутувала: у мене вже троє правнуків.

— Проте я бачила, що вас недавно проводжав додому досить імпозантний пан.

— У прабабусі також має бути особисте життя. Я б сказала, особливо в прабабусі. Коли ми молоді, життя наповнюється саме по собі: робота, дім, турботи про дітей, чоловіка. Важко знайти вільну хвилинку для відпочинку. А в старості все навпаки: доводиться самій думати про те, чим наповнити свій день. Багато моїх подруг скаржаться на онуків: мовляв, рідко заходять, рідко телефонують. Я завжди кажу: «Пригадайте себе в молодості. У вас був час на тривалі розмови зі своєю бабусею? А зараз ритм життя ще напруженіший».

Своїх онуків і правнуків я ніколи не вмовляю мені телефонувати або заходити в гості. Щоб частіше всіх бачити, я завела традицію: по суботах вони всі приходять до мене на сімейний обід. Я печу смачні булочки, готую малюкам подарунки. Ми чудово проводимо час: діти можуть досхочу награтися (я їм дозволяю робити буквально все), а дорослі поспілкуватися.

Природно, я ніколи не відмовляюся допомогти — посидіти з малюками чи сходити, приміром, у ЖЕК оформити субсидію. Напевно, тому й донька з сином, і онуки, і навіть уже правнуки досить часто телефонують мені, аби порадитися чи просто почути слова підтримки, допомагають мені з купівлею продуктів, іноді навіть грошей підкидають.

Але я ніколи не сиджу й не чекаю, що мені подзвонять, — у мене завжди купа своїх справ. Я люблю читати, з задоволенням ходжу в музеї, на виставки, різноманітні міські заходи. Шию собі обновки — адже бабуся також повинна бути гарною. Зустрічаюся з приятельками та приятелями. А недавно знайшла ще одну справу: допомагаю вчительці в сусідній школі проводити факультатив з історії —адже я свого часу вважалася одним із кращих методистів-істориків. Почуваюся потрібною й корисною.

— Не намагалися ще раз вийти заміж?

— Пропозиції були, навіть зараз є один претендент. Звісно, бабуся я в самому соку, акуратна, хазяйновита. Але, мені здається, вже пізно, поїзд пішов. У нас дружна родина, всі добре пам’ятають Миколу Івановича. Як я їм відрекомендую нового «дідуся»? Та й навіщо мені на старості літ морока — обслуговувати ще одну людину? Тут би самій собі дати раду. Хоча, ясна річ, якби я покохала, то пішла б на все.

* * *

Сучасні дівчата перебувають у значно вигіднішому становищі, ніж їхні мамусі, бабусі та прабабусі, коли, як співалося в пісні, «на 10 девчонок по статистике 9 ребят». За даними Інституту соціальних досліджень (остання доповідь за 2000 рік), сьогодні в молодших вікових групах шлюбного віку кон’юнктура «ринку» складається на користь жінок. На 1000 15—
19-річних дівчат припадає 1031 юнак, 20—24-річних — 1028, а 25—29-річних — 1042. У сільській місцевості є навіть певний дефіцит наречених.

Переважання жінок, отже, і певний дефіцит чоловіків розпочинається вже після 30, що пов’язано з вищою смертністю сильної статі. Стійке природне співвідношення статей при народженні (як відомо, на 100 дівчаток народжується в середньому 104—106 хлопчиків) забезпечує невеликий «запас» чоловіків, який із віком поступово вичерпується. За статистикою, частота смертних випадків серед чоловіків працездатного віку в
2000 р. у 2,9 разу перевищувала рівень смертності жінок цього самого віку. Відтак шанси вийти заміж у багатьох дам навіть «бальзаківського» віку вкрай низькі. Хоча, якщо справді заміж не терпиться, то можна спробувати щастя в селі. Оскільки багато молодих дівчат і жінок вирушають на пошуки кращої долі в міста, там досить багато неодружених чоловіків і старшого віку — до 45 років.

Найгірша в країні ситуація з чоловіками, котрим за 70. Якщо у віці 65—69 років на 1000 жінок — 662 чоловіки, то в наступній віковій категорії вже 427, а в сільській місцевості й ще менше — 392. Тобто на одного дідуся може претендувати 2,5 бабусі.

Якщо подивитися на питання з погляду географії, то найбільше чоловіків репродуктивного віку у волинських і житомирських селах, Львівській області та м. Севастополі. А найбільший дефіцит — в столиці й містах Черкаської області.

Найцікавіше, що, попри складну ситуацію з чоловіками старшого віку, наші жінки почуваються цілком незалежними й навіть у досить поважному віці іноді вирішують розлучитися. Хоча й не так часто, як їхні однолітки. Так, серед чоловіків від 60 та старших у 2000 р. докорінно змінили своє сімейне життя 7,8%, а серед жінок — 5,3%. Причому цифри ці рік у рік зростають.