ДОЧКИ-МАТЕРІ

Безглуздими та неприродними здаються випадки тяжкого непорозуміння, сварок, а то й ворожнечі між такими близькими людьми, як мати й дочка. Досить часто можна почути про сутички зятя та тещі. Рідше — про конфлікт між дочкою і батьком. Дівчинка, не обласкана матір’ю, особливо вразлива та беззахисна. Деякі з таких дівчаток самі стають поганими матерями: в них кричить біль за свою долю і відсутність елементарного досвіду проживання життєвого сценарію, названого «дочки-матері».

Багато хто звик вважати, що для жінки дочка — віддушина та помічниця. За дівчаток мами особливо тривожаться, переживаючи за їхню «нелегку жіночу долю». Мати як подруга — справжнє щастя для дочки в будь-якому віці. Мені добре запам’яталися епізоди з мого минулого, коли я годинами могла «навантажувати» маму своїми переживаннями, сумнівами, образами й тривогами. Вона терпляче все вислуховувала й захищала краще в мені. Я була переконана, що коли вона поруч — зі мною нічого поганого не станеться.

Перебуваючи у статусі «щасливої дочки», мені важно було зрозуміти свою близьку подругу. Вона часто тікала з дому, не знаходячи в мами захисту від образ п’яного батька, а то й просто співчуття. Якийсь таємний, незрозумілий смисл приховувався для мене в її словах: «Везе тобі, у тебе така добра мати». Мені було це приємно чути, але, задоволена своїм життям, я намагалася підтримати подругу, розділити з нею її самітність. Замість матері...

Прикро, коли прекрасні стосунки часом переростають на антагоністичні. Саме «переростають», оскільки це відбувається не миттєво, а поступово, у міру нагромадження негативного потенціалу до тієї страшної критичної точки, яка призводить до розпаду, потворної мутації теплого й ніжного досі почуття і єднання. Так люди, які любили й розуміли один одного, стають чужими.

Фахівці з питань сім’ї скажуть, що конфлікти між рідними людьми можуть виникати через найрізноманітніші причини. Це може бути пов’язане зі сферою впливу, фінансами, із почуттям ревнощів, із неприйняттям нового члена сім’ї, зі станом здоров’я тощо.

Якось за склянкою чаю моя приятелька розповідала мені про своє життя: «Я росла єдиною та улюбленою дитиною в сім’ї. Ми з мамою жили душа в душу. Та от я вийшла заміж, чоловік переїхав до мене. Цей факт відразу ж викликав протест у моїх батьків. Тато, у принципі справедлива і добра людина, став у погано приховану позицію єдиного хазяїна вдома й незаперечного авторитету. Мати ж спочатку металася між двох вогнів, а потім все-таки перейшла на бік мого батька. Докорам і образам не було кінця. У будь-яких негараздах в домі (кран тече, нова картинка висить на неузгодженому місці) звинувачували мого чоловіка. У немитому посуді, залитій супом плиті, невипраній білизні — мене. З мамою ми стали конфліктувати через дрібниці: ця ганчірка має лежати на порозі у ванну, а не в кухню; у моїй сковорідці не повинна «тижнями» лежати твоя цвіла гречана каша; замість того, щоб телевізор дивитися «усім скопом», краще б ремонт у квартирі зробили. А мені ж так хочеться обійняти її і сказати: «Ма, ну чого ти сердишся? Адже я так люблю тебе. Ти мені так потрібна. Здорова і щаслива. Мені так необхідна твоя любов, твоя мудрість!» А вона все кричить і скаржиться...»

Виявилося, мати не хотіла, щоб дочка виходила заміж за цю людину. Вона чекала на хазяйновитого, грошовитого, забезпеченого квартирою й машиною, «в усіх відношеннях приємного» зятя, який був би опорою і дружині, і всій сім’ї. А попався — «жебрак», безперспективний, без окремої житлоплощі та ще й із гастритом. Хоч і сини від нього народилися «справненькі», та лишень всю заслугу за їхнє здоров’я і «дах над головою» теща з тестом приписували собі, своїм старанням, «підгодовуванням», нагляду, турботі.

У цьому випадку батьки основними вважали швидше власні інтереси. Мати, як їй здавалося, бажала щастя дочці, сподіваючись на надійного чоловіка і батька для своїх майбутніх онуків, зручного зятя. Та чоловік розчарував її — і «обличчям не вийшов», і «за характером якийсь потайний».

Так незадоволеність вибором дочки переросла на «незручність для себе», «для нас із татом». За цієї ситуації потрібна була мішень, людина, яка в принципі й внесла всю цю плутанину чекань і почуттів — рідна дочка, із якою зв’язувалося стільки приємних, але невиправданих надій.

Дочка, зі свого боку, відчувається скривдженою, незахищеною в домі поруч зі своїми батьками та люблячим і добрим, але невизнаним батьками чоловіком. Щоб пом’якшити удари, що сипалися на чоловіка, вона залишила низько оплачувану інженерну посаду й влаштувалася в одну з фірм менеджером. Всі дії моєї знайомої пішли на «улещування» батьків, особливо, матері.

Що ж робить чоловік? Він намагається ігнорувати ситуацію. Проте йому дедалі частіше хочеться піти до приятеля, затриматися на роботі чи одному прогулятися ввечері перед сном. Діти постійно стають свідками неприємних розбірок: хто чого не зробив чи кому хто більше заважає...

Добре б дочці для початку спонукати рідну людину на відверту розмову, разом просіяти, як через сито, скрупульозно, по-жіночому, великі та дрібні непорозуміння і претензії. Подивитися одне на одного з позиції розуміння і прощення.

Думаю, за цієї та схожої ситуації матері краще змінити «гнів на милість», зайняти курс прийняття всіх членів молодої сім’ї, їхніх особливостей і звичок. Захищати й підтримувати свою дочку, а не змушувати страждати в рідному домі.

Як поводитися чоловікам? Допомагати відновленню гармонії у стосунках двох жінок, від яких залежить щастя та спокій усіх членів сім’ї. Зятю краще не відсиджуватися, як загнаному звіру в кутку, не відповідати образою на образу, а конструктивно, разом із дружиною, вирішувати проблему. Ще в давні часи попереджав Демокріт: кому попався хороший зять, той придбав сина, а кому дурний, той втратить і дочку. І ще. Добре завести в домі козу, підказує притча. Це допоможе зрозуміти, що без неї легше, і колишні прикрості здадуться дрібними й незначними. Допоможе й здорове почуття гумору, яке лікує майже від усіх життєвих труднощів.