Дива трапляються

20 вересня в залі харківського планетарію відбулася зустріч команди незрячих альпіністів «ІРБІС» із пресою та громадськістю. «ДТ» вже писало про те, як ці юнаки й дівчата у грудні минулого року встановили рекорд, — уся команда (14 осіб) піднялася на найвищу вершину України — гору Говерла. Світ іще не бачив подібної акції. Звичайно, і раніше були спроби незрячих підкоряти гірські вершини, однак іще ніколи й ніде настільки численна група людей із глибокими вадами зору не піднімалася справжніми альпіністськими маршрутами. Це досягнення було зареєстроване «Книгою рекордів України», довгоочікуваний сертифікат якої, до речі, було вручено її повноважним представником під час згаданої вище зустрічі, присвяченої подальшим планам команди. Незрячі альпіністи та їхні тренери розповіли про вже зроблене, продемонстрували документальний фільм «2061» про торішнє сходження (авторська робота Сергія Волкова, яку мають намір подати на фестиваль альпіністських фільмів восени цього року в Москві). 2061 — саме на таку висоту над рівнем моря піднялися тоді незрячі альпіністи-рекордсмени. Однією з головних новин стало відкриття першого в Україні (а можливо, навіть у світі) тренувального центру підготовки незрячих альпіністів. Цей крок був просто необхідний для досягнення тих високих цілей, що їх поставила перед собою команда. Як зізнався директор Харківського обласного клубу альпіністів і основний ініціатор акції Віктор Назаренко, тренери не очікували такого ентузіазму від своїх підопічних. «Ми думали, що зійдемо з ними на Говерлу, порадіємо із цього приводу, і тим усе скінчиться, — сказав він. — Та ба. Вони хочуть іще».

І в числі цих «іще» багато чого, а саме — Ельбрус (5642 метри над рівнем моря), Мак Кінлі (6194), Монблан (4807) і т.д. Узагалі ж учасники програми щиро вірять — не за горами той час, коли їхній задум перетвориться на грандіозний міжнародний проект. Але однієї віри замало. З огляду на специфіку новоспечених альпіністів потрібні інтенсивні тренування. Через захворювання багато хто із цих юнаків і дівчат у своєму «минулому житті» дуже мало рухався. Адже не кожен погодиться тренувати людей, чий зір, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. Та й на роботу їх мало хто бере — з тієї ж таки причини. Більшість із них донедавна навчалися в університеті, а ті, кому пощастило отримати роботу, працюють переважно за комп’ютером. Відтак вони потребують постійних тренувань як м’язів, так і легенів. Але бігати на звичайних стадіонах немає можливості — адже вони не обладнані (сподіватимемося, поки що) спеціальними майданчиками. Потрібні бігові доріжки. Тому й було створено цей унікальний тренувальний центр. Спонсори допомогли придбати перші тренажери. Проте унікальність центру не стільки в тренажерах, скільки у спеціальних програмах тренувань, що їх розробляють найдосвідченіші альпіністи спеціально для цих людей. Їх потрібно навчити групуватися в падінні, використовувати лижні палиці й льодоруб не лише як засоби опори, а й як тростину. З допомогою цього приладдя вони повинні навчитися відчувати рельєф місцевості й при цьому не поранити себе й оточуючих. Отже, попереду колосальна робота. Але ні тренери, ні їхні підопічні її не бояться.

Восени цього року планується серія тренувальних сходжень у Криму, а 23 грудня (рівно через рік після попереднього сходження) — траверс Говерли через вершину Петрос у Карпатах, із ночівлею поблизу верхівки. Команда має намір започаткувати традицію — здійснювати такі сходження щороку.

Улітку наступного року планують піднятися на найвищу європейську вершину — Ельбрус. До цієї грандіозної акції юнаки й дівчата готуються у своєму новому унікальному тренувальному центрі вже зараз. А тим часом шукають спонсорів, готових профінансувати їхні проекти. Один з мобільних операторів уже дав попередню згоду на проведення SMS-акції на підтримку команди.

Незрячі альпіністи впевнені, що їхні сходження — не просто спортивні досягнення і рекорди, не тільки перемога над собою. Тут набагато глибші зміст і мета. Вони сподіваються, що, з одного боку, багато інвалідів (зору й не тільки), довідавшись про їхній досвід, ставитимуться до своєї вади не як до непереборної недуги, а спробують (а багато хто й зможе) її здолати; зрозуміють, що людським можливостям немає меж — потрібно лише дуже захотіти досягти чогось у житті. З іншого, повносправні члени суспільства (зокрема й роботодавці) побачать, що незрячі люди — це не нікчемні «овочі», які не здатні виконувати жодну роботу й виходять з дому лише задля того, аби просити милостиню, а звичайні люди. Так, вони не бачать, але є безліч способів «обійти» цю незручність. І тоді, можливо, до інвалідів зору ставитимуться терпиміше, їм буде хоч трохи легше отримати гідну роботу. Адже це означає не тільки те, що інваліди краще житимуть, а й те, що вони зможуть приносити користь суспільству.

Зрозуміло, члени команди — реалісти, тому не думають, що, лише зійшовши на Ельбрус, вони зможуть одразу вирішити всі проблеми. Однак на їхню думку, яка, до речі, збігається з думкою їхніх тренерів, це буде величезним кроком уперед. Саме тому, незважаючи на те, що багато хто із членів команди і так досить зайнятий навчанням і роботою, вони готові знаходити час і для тренувань, і для роботи з потенційними спонсорами. От тільки як запалити спонсорів своєю ідеєю? Але ж недарма команда обрала своїм девізом слова: «Дива там, де в них вірять».

Громадська організація
Харківський обласний клуб альпіністів

Тел.: 8-057-712-24-57

Код ОКПО 14058227 р/с 26006820010531
у Київскому від. ХОФ АКБ «Укрсоцбанк» МФО 351016

Призначення платежу — «Безповоротна фінансова допомога»