Діти: три першочергові кроки у повоєнний час

01 червня, 2022, 13:07 Роздрукувати
Відправити
Відправити

 Чи з’явиться в Україні ефективна сфера захисту прав дитини?

Діти: три першочергові кроки у повоєнний час
© Getty Images

1 червня 2022 року. Міжнародний день захисту прав дітей. Засновниця російського благодійного фонду «Дом с маяком» Ліда Моніава влаштовує для примусово депортованих українських сімей з дітьми «свято». Мабуть, «свято» звільнення їх від рідної домівки...

Росія порушує абсолютно всі базові права українських дітей, позбавляє батьків, ґвалтує і вбиває їх ракетами з написом «За детей». Офіційна статистика не дає уявлення про точну кількість загиблих і поранених дітей. Наразі встановити її неможливо, оскільки окупаційні війська ведуть активні бойові дії в українських містах.

Чи це свято для нас? Ні. Але привід поговорити про те, які уроки з війни має винести українська система захисту прав дитини. А також про те, якою ми хочемо бачити її після війни, щоб створити найкращі умови для проживання українських дітей на українській землі.

Про те, якими будуть три першочергові кроки щодо відновлення в Україні системи захисту прав дитини, ZN.UA запитувало як представників держави, так і експертів громадського сектору.

Чи станеться так, як гадається? Чи призведе це до якісних змін? Чи знайдемо для цього ресурси — ідеї, людей, гроші? Чи знову покладатимемося лише на волонтерські ініціативи? Чи вдасться нам створити гідні умови для повернення додому наших дітей, дві третини з яких розлетілися зараз по світу, рятуючись від війни? Відчайдушно хочеться вірити, що так. А інакше заради чого це все?..

Міністр соціальної політики Марина Лазебна вважає: «Не потрібно після перемоги відбудовувати довоєнну Україну. Потрібні нові рішення і нова політика, в тому числі й стосовно теми захисту прав дитини.

Слово і діло

Проте теза «родина для дитини» не змінилася. Після війни у нас буде чимало дітей без батьків. Ми будемо шукати їхніх родичів, влаштовувати в сім’ї. Але цим сім’ям знадобиться допомога. Тому перше — це опікунські центри, які опікуватимуться людьми, що братимуть у свої родини дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Я створювала б їх на державному рівні в кожній області (можливо, й громаді). Уже знаю, де взяти найкращий досвід, щоб написати законопроєкт про такі центри. Будемо це робити.

Друге. Потрібна комплексна система підтримки родин, де буде поєднано соціальні послуги і виплати. Ми цим займалися до війни. Можливо, не так добре, але це важливе питання, і є бачення, як його розвивати далі.

І третє. Ми сьогодні підтримуємо прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ). Але мало займаємось усиновленням. Необхідно зрештою ратифікувати Гаазьку конвенцію про захист дітей і співпрацю з питань міжнародного усиновлення.

Усиновлювачі також мають отримати від держави пошану і підтримку — послуги, допомогу, гарантії. Ми будемо думати над цим.

Учора на засіданні уряду ми зробили перший крок. Було прийнято постанову, ініціатором якої є Радник-уповноважений президента з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук. Усиновлення в «Дії», як ми її називаємо, звісно, не вирішує всіх проблем. Передусім постанова направлена на популяризацію усиновлення. Передбачено цифрову освіту — можливість отримати консультацію, дізнатися те, що треба знати про усиновлюваних дітей, про можливі ризики. Відтепер заяву щодо усиновлення можна буде подати онлайн. Але це не виключає необхідності очного навчання, знайомства з дитиною та встановлення з нею контакту.

Щодо ресурсів. На сьогодні в зоні активних бойових дій вісім регіонів. Деякі території окуповано, там були дитячі заклади. Деякі з них зруйновані та пошкоджені. Наприклад, десять центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, 124 житлові приміщення ДБСТ, прийомних сімей, опікунів, піклувальників, малих групових будинків. Я не хотіла б, щоб ми відбудовували все до стану, в якому воно було до 24 лютого. Сьогодні формуються план відновлення України, ресурс, а також нові вектори. Я хочу, щоб ми будували нові центри соціально-психологічної реабілітації, за новими стандартами. Маємо забезпечити більше житлових приміщень для ДБСТ або прийомних сімей, опікунів, піклувальників. Хоча б 200. Ми порахували, що на це потрібно 1 млрд грн.

Щодо кадрових питань. На всіх рівнях я підтримуватиму створення Держслужби по дітях. Єдине, про що нам треба домовитись, — якою буде її вертикаль. Цю систему треба дуже чітко вибудувати, розмежувати повноваження, щоб поставити роботу на новий рівень.

Ще один кадровий виклик — психологи. Потрібно підготувати мінімум 500 психологів для роботи з дітьми, які пережили жахіття війни.

Також необхідно збільшувати кількість і підвищувати кваліфікацію фахівців із соціальної роботи».

Представник Уповноваженого з питань дотримання прав дитини та сім’ї Аксана Філіпішина вважає: «Перший крок — розібратися із системою захисту прав дитини, якою ми її бачимо у післявоєнний час. Від цього залежить, наскільки швидко і якісно почне надаватися допомога дітям.

Аксана Філіпішина/facebook

Чинна система недостатньо ефективна. Крім того, війна внесла свої корективи. Відбудеться певний відплив кадрів. Потрібно розуміти, в якій кількості та який саме потенціал буде втрачено.

На окремих територіях України є значна руйнація міст, інфраструктури, у тому числі приміщень органів влади, надання послуг. Потрібен аналіз, наскільки існуюча система здатна швидко перебудуватися на мирний час і ефективно надавати послуги за місцем проживання кожної конкретної дитини.

Потрібно готувати і пришвидшувати законодавчі ініціативи. Можливо, з відтермінуванням набуття чинності — після завершення воєнного стану. Але юридично держава вже повинна розуміти, як буде сформовано систему органів, чи буде роз’єднано повноваження із формування і реалізації політики щодо дітей. Практика показує, що в цій галузі це неефективно.

Маємо розуміти, що буде на місцях, чи буде переформатовано адміністративно-територіальний устрій. І тут теж важливе питання аналізу кадрового потенціалу.

Другий крок — аналітичний облік дітей і їхніх потреб за різними категоріями, які є на сьогодні, під час воєнного стану, і які з’явилися через воєнний стан.

Наприклад, діти, примусово переміщені на територію РФ. Росія заявляє про вивезення 2161 української дитини-сироти та позбавленої батьківського піклування. Вони вважають, що це діти з раніше окупованих Донецької та Луганської областей. У різних джерелах РФ щодня публікує інформацію про переміщення на свою територію дітей і дорослих. Згідно з нею, станом на 30 травня з України вивезено майже 1,5 мільйона осіб, із них — 254 тисячі дітей (як із батьками, так і без), які перебувають у 568 пунктах тимчасового розміщення на території 55 регіонів РФ.

На жаль, Росія не дотримується жодних міжнародних стандартів. Єдиний шлях — міжнародні перемовини. Це важкий процес, який зараз рухається доволі повільно. Кількох дітей змогли повернути, за ними їздили родичі. Це вдалося, можливо, і через широкий суспільний резонанс.

4,8 мільйона українських дітей (тобто дві третини від 7,5 мільйона дитячого населення) вимушено перемістилися зі своїх домівок. Хтось — у безпечні регіони України. Хтось, в організованих групах чи з батьками, — до країн Європи. Надія на відновлення інфраструктури, на роботу, якнайшвидше налагодження освітнього процесу — це те, що спонукатиме українців до повернення.

Питання аналітичного обліку, як кількісного, так і за категоріями та потребами, на мій погляд, має бути підготовлено на момент закінчення війни.

На законодавчому рівні потрібні зміни стосовно єдиної аналітично-інформаційної системи «Діти». В умовах мирного часу вона обліковувала дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування; дітей, що опинилися в складних життєвих обставинах. Через війну частина дітей була вимушено розділена зі своїми батьками; частину — примусово вивезли до РФ; деякі діти були змушені евакуюватися до країн ЄС без супроводу батьків. У цих питаннях також потрібен аналіз — розуміння, яка кількість цих дітей перебуває в складних життєвих обставинах.

Треба також розуміти, наскільки швидко в післявоєнний час діти зможуть повернутися до свого місця походження. Наприклад, центру «Промінь надії» з Макарова нема куди повертатися з-за кордону — будівлю пошкоджено.

На 30 травня росіянами було пошкоджено 1887 закладів освіти (включаючи 591 дитячий садочок). З них 180 відновити неможливо.

Усе це має бути обліковано, оперативна інформація — внесена до бази даних «Діти», аби швидко аналізувати переміщення, можливість надання послуг і їхнє спрямування.

Третій крок — послуги. Необхідна аналітика спроможності громад, наявності фахівців, які в післявоєнний період зможуть надавати послуги дітям і сім’ям із дітьми. Потрібно сформувати систему послуг, яка буде готова до повернення наших громадян із дітьми до постійних місць їх проживання або місць, куди вони більш-менш постійно перемістилися через руйнування і тимчасову неможливість повернутися на попереднє місце проживання.

Важливий аналіз залежно від категорій дітей: яких послуг вони потребують зараз чи потребуватимуть у післявоєнний період. Залежно від того, які послуги і в якій кількості знадобляться, необхідна й оцінка засобів. Передусім це кадровий потенціал, який у змозі надавати послуги, і місця, де такі послуги надаватимуться.

Підсумовуючи, треба підготовити основу, яка складатиметься із системи, аналітичного обліку і послуг, що слугували б створенню хороших умов для повернення наших дітей в місця їхнього проживання».

На думку голови правління «Української мережі за права дитини», програмного директора «СОС. Дитячі містечка Україна» Дар'ї Касьянової: «Перше завдання — ревізія всіх проблем, через які система захисту прав дитини всередині України не спрацювала. Потрібно набратися сміливості і здорового ставлення до критики, аби проаналізувати й систематизувати всі помилки, яких припустилися держава, громадські організації, місцеві органи влади тощо. Наприклад, якщо знали, що почнеться війна, то чому не підготували найуразливіших цільових категорій до переміщення? Якщо знали географію війни, то чому не підготували безпечних місць на кордонах України? Потрібно зібрати всі ці проблеми й проаналізувати. І це може стати частиною нашого нового законодавства.

Друге. Ми дуже розраховуємо, що діти і сім’ї з дітьми, які виїхали за кордон, повертатимуться в Україну. Вони матимуть досвід перебування на території різних країн Європи, де система захисту прав дитини працює інакше. Краще чи гірше, вони зможуть це оцінити, з одного боку, як люди, що перебували під її захистом, з іншого — як отримувачі послуг, у тому числі соціальних. Комісії з України, які виїжджали за кордон, аби подивитися, в яких умовах перебувають переміщені українські діти і сім’ї з дітьми, також матимуть можливість оцінити, що з цього досвіду могло би стати базою для України та увійшло б до її концепції системи захисту прав дитини, а надалі інтегрувалося на рівень громад, територій, де проживають діти та сім’ї з дітьми. Для цього, звісно, знадобляться фахівці, які зможуть усе це проаналізувати.

Третє і найважливіше, на мій погляд, завдання — це розбудова мережі фахівців: державних і з громадського сектору, які працювали б за чіткими зрозумілими стандартами, з розумінням результату для кожної конкретної дитини, а не загалом для галузі. На різних рівнях у сфері захисту прав дитини має працювати багато людей, добре оплачуваних фахівців. У службах у справах дітей, центрах надання соціальних послуг, омріяних сімейних судах. І між ними повинна бути координація — та сама ювенальна поліція тощо. Система, яку ми багато років обговорювали, має наповнитися професійними кадрами. Відповідно до реальних потреб дітей, які повертатимуться.

Не знаю, наскільки це реалістично. Але, як на мене, дуже важливо, щоб сфера захисту прав дитини нарешті з’явилася, стала затребуваною, пріоритетною. Власне, заради дітей ми виборюємо нашу незалежність. Хочемо відбудувати країну, щоб тут жили наші діти, зростали і народжували своїх дітей. Все, що стосується захисту прав дитини, потрібно робити тут і зараз. Бо дитинство одне, і воно коротке.

Після війни я покликала б назад усіх українських дітей. Кожного порахувала б і зафіксувала б. І тих, хто залишився. І тих, хто повернувся. І тих, хто не народився через війну, зник, загинув. Має з’явитися повна база всіх дітей. Це — про розуміння, заради кого і якою ціною».

Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК