Дим над водою, вогонь у небі

...решта ж козацького війська,
яке зросло більше ніж до 70 тисяч, вирішила атакувати Кам’янець...

П’єр Шевальє. «Історія війни козаків проти Польщі»

Бах! З дерев, що оточують майдан перед будівлею ратуші Кам’янця-Подільського, піднялися зграї переляканих птахів, заверещали сирени автомобільної сигналізації, густа хмара порохового диму повільно попливла над містом… Ніколи не міг подумати, що старовинні кремінні і гнотові рушниці можуть спрацьовувати так синхронно та безвідмовно. Таким гучним акордом було означено урочисте відкриття Першого міжнародного військово-історичного фестивалю Terra Heroica (героїчна земля).

На кілька днів старовинний Кам’янець-Подільський поринув у далеке і бурхливе XVII століття. Можна перештудіювати гору історичних монографій, можна, поклавши ноги в капцях на журнальний столик, подивитися в домашньому кінотеатрі кольорову і стереографічну кіноепопею Єжи Гофмана, але саме присутність на таких фестивалях допомагає доторкнутися живої історії. На Заході ці акції саме так і називають — Living History.

Здається дивним, що дорослі і зазвичай вельми освічені люди весь свій вільний час і ніколи не зайві (та ще й чималі) кошти витрачають на глибоке вивчення та максимально ретельне відтворення подій та побуту давньої минувшини. Але неймовірний інтерес тисяч жителів Кам’янця та численних гостей міста до головних дійових осіб фестивалю переконує: справу ці ентузіасти роблять надзвичайно потрібну.

Команди реконструкторів історії, що розгорнули свої біваки під стінами замку, репрезентували Україну, Польщу, Росію, Чехію. Цікаво споглядати дива метаморфози. Катерина Липа, цілком сучасна ділова жінка, котра щойно з мобільним телефоном у руках вирішувала організаційні питання, за якихось півгодини перетворюється в зразкове етнографічне втілення українки середини XVII століття. А керівник польської групи Томаш Шаєвський — чемний, демократичний «джинсовий» інтелігент XXI століття — стає справжнісіньким паном Володиєвським, у дорогому кунтуші, м’яких чоботях та з кривою шаблею на боці. Ну хіба що окуляри трохи нагадують про те, який вік зараз на лічильнику історії. Але і справжній пан Володиєвський (до речі, він поклав свою голову саме при облозі Кам’янецького замку) міг бути короткозорим та користуватися купленим десь у Венеції пенсне. Пише ж у своєму «Описі України» Гійом Левасер де Боплан, що у більшості кримськотатарських вояків були кишенькові годинники. І це в XVII столітті!..

Окрім барабанів, корогов, наметів, реконструйованої холодної та вогнепальної зброї учасники фестивалю доправили під стіни замку і багатоствольний прототип скорострільної гармати, так звану «сороку», котра стрекотіла безвідмовно.

Навіть поверхове ознайомлення із лабіринтами інтриг та хитросплетіннями політичних і військових союзів, що, мов мозаїка в калейдоскопі, з’являлися і розсипалися та знову поєднувалися в нових комбінаціях, жахає і вражає. Українці, поляки, турки, татари, росіяни на відтинку якихось двох десятиліть середини XVII століття братались і вбивали одне одного, підписували угоди про вічний мир і відразу ж встромляли ножа в спину. Часом треба заглядати в історію своєї країни, адже в кожному з нас є ген чи хоч молекула, що були сучасниками, а може, і свідками тих подій.

Споглядання театралізованого бойовиська не стимулює, як могло б здатися, кровожерних настроїв минулих епох. Навпаки, дивлячись на те, як колишні суперники після сутичок колективно споживають український куліш, чеську мариновану капусту, польську «вудку», усвідомлюєш: ми живемо у майже щасливому світі, бо зовсім недалеко від українських кордонів абсолютно такі ж люди вбивають і ненавидять одне одного з такою ж жорстокістю, як і в далекому XVII столітті…

Згасли спалахи феєрверків у небі над Кам’янцем-Подільським, опустився та розтанув над долиною в’юнкого Смотрича пороховий дим.

Фестиваль завершено. Хай живе наступний!..

Міський голова Кам’янця-Подільського Олександр Мазурчак поділився планами на майбутнє: є надія відтворити в цих краях період УНР та громадянської війни, спробувати торкнутися подій Другої світової війни.

Немає сумніву, що шашликів і пива вистачить усім кам’янчанам та їх гостям. Але перед владою міста стоять непрості завдання, для розв’язання яких потрібні чималі зусилля. Кількість гостей фестивалю ростиме в геометричній прогресії і якщо не організувати простір для глядачів та учасників перед фортецею, це може стати потенціальною Ходинкою — на першому фестивалі міліція успішно, але з помітними зусиллями керувала людською масою. Готелів у Кам’янці катастрофічно мало, але вже розпочато будівництво понад десяти споруд (аби вони не вдарили по історичному тілу міста). Транспортний зв’язок з іншими регіонами України не найліпший. Цілі старовинні квартали, котрі зобов’язані кишіти кав’ярнями, ресторанами, сувенірними крамницями, поки що можуть похвалитися лише навісними замками…

P.S. Керівник чеської групи, вже стоячи перед автобусом, готовим рухатися на батьківщину, дістав механічну бритву і з усмішкою поголив свою борідку-еспаньйолку. Прощавай, XVII століття! Утім до наступного фестивалю цей артефакт знову відросте…