Цикл лекцій «Два народи — дві релігії», присвячений 60-річчю трагедії Бабиного Яру, що проходив у Будинку кіно з 4 по 25 серпня під патронатом Інституту юдео-християнських відносин і урядового комітету у справах релігій, рекламувався і пропагувався як міжконфесійний діалог. Та діалог, на жаль, не відбувся. Були лекції докторанта Об’єднаного єврейського університету Олександра Болотникова, досить змістовні, але з маловиразним обрамленням у дусі баптистських зборів: із хоровим співом, роздачею призів — Біблій та Біблійних енциклопедій — і ведучим, який нудно загравав з публікою. Однак зал Будинку кіно постійно був переповнений, що пояснюється парадоксальним фактом: попри те, що Україна — найдавніша християнська держава, після сімдесяти років радянського атеїзму ми опустилися до рівня дикої язичницької країни, готової носити на руках місіонерів будь-якого штибу. Олександр Болотников, звісно, не найгірший із них, але, як мені здається, і не найкращий. Не найкращий тому, що головна мета лекцій — міжконфесійний діалог, на жаль, не реалізувалася.
Коли на початку століття Дмитро Сергійович Мережковський замислив діалог інтелігенції та церкви, він запросив на свої релігійно-філософські збори і ту, й другу сторони, в результаті чого естети й інтелектуали отримали рідкісну можливість подискутувати з православними ієрархами. На лекціях у Будинку кіно представників православної церкви не було, але їх, щоправда, й не чекали. Хай так, та тоді можливість міжконфесійного діалогу — і не в принципі, а в теперішніх українських умовах — має бути докладно висвітлена в лекціях, однак і цього зроблено не було. Про можливості юдео-християнського діалогу йшлося радше в історичному аспекті, нинішніх українських реалій торкалися мало, зате наводилася загальновідома істина — Бог єдиний для представників усіх конфесій, і тому сваритися не слід.
Звісно, ніхто й не думав із цим сперечатися, але хотілося б поговорити про можливості юдео-християнського діалогу конкретніше, наприклад, про діяльність організації «Євреї за Ісуса» та інших їй подібних. Звісно, на синкретичних засадах можна об’єднати не лише юдаїзм і християнство, зокрема — православ’я, а взагалі всі існуючі релігії, але на лекціях хотілося б почути не про синкретизм, а про перспективи юдео-християнських відносин.
Захід під назвою «Два народи — дві релігії» скидався радше на колективні уроки з вивчення Біблії, з запитаннями із залу та співом псалмів. Звичайно, такі уроки — річ корисна, але за такого розкладу назвати їх слід було інакше, принаймні не «Два народи — дві релігії». «Це ж Товариство православних євреїв організувало?» — запитав у мене один із присутніх. Почувши, що організатор — Інститут юдео-християнських відносин, він помітно розчарувався, оскільки сподівався, що на лекціях мова йтиме про православних євреїв і євреїв-християн.
Однак на інтернетівських сайтах цикл лекцій Олександра Болотникова викликав істеричний сплеск емоцій. Заговорили про те, що в лекціях звучить заклик відкинути Христа і повернутися до Старого Заповіту, про підступність американських сектантів, про те, що православній Україні і без того зашкодив приїзд понтифіка, а тут ще ці лекції з юдаїстською закваскою і т.д. і т.п. Звісно, якщо такі репліки множитимуться, захід у Будинку кіно набере скандальної аури, багато в чому спровокованої тим, що назва курсу лекцій мало відповідає його змісту. А перед нами ж звичайні біблійні популяризаторські лекції, щоправда, читані фіхівцем у галузі юдаїки. Ні скандальних, ні супероригінальних моментів вони не містять. Ну збираються люди, ну Біблію вивчають, ну реклама перестаралася — що ж тут незвичного?!
Що й казати, читає лекції фахівець у галузі близькосхідних досліджень і юдаїки, тому юдаїстського перекосу не уникнути. Зрозуміло, що якби на сцені Будинку кіно був православний богослов, він сконцентрувався б на православному шляху і не став би докладно аналізувати шлях юдаїстський. Мабуть, для припинення інтернетівської істерії в Будинок кіно слід було б запросити двох лекторів — від православ’я та від іудаїзму. Тоді і вовки були б ситі, і вівці цілі. А заодно відбувся б мирний міжконфесійний діалог, якого нам так бракує.