День пекторалі

Розповідають, як одного літнього дня 1993 року до хворого вже Бориса Мозолевського в лікарню приїхала дружина Віра Данилівна. Борис Миколайович несподівано сказав: «Сьогодні свято велике». «Яке?» — поцікавилася дружина. «День пекторалі», — відповів тихо й заплакав…

Під насипом заввишки 8,6 м і на глибині 8,5 м археологи знайшли поховання знатного скіфа, а поруч — дві ями для похован­ня шести коней із багатою збруєю. Центральну могилу розграбували ще в давнину… Проте пошуки тривали і в південно-західній частині, і там знайшли незаймане поховання молодої цариці-скиф’янки.

«Усе її вбрання було розшите великими і малими золотими пластинами. Здавалось, їм не буде ліку… Шию її прикрашала важка лита гривна з чотирнадцятьма лев’ячими фігурками на кінцях, що ніби полюють за безрогим оленем. На скронях — великі підвіски із зображенням богині на троні, зап’ястя охоплювали три широкі браслети та перев’язки з намиста, пальці були унизані одинадцятьма перснями…» — напише потім у своїй книзі «Скіфський степ» Борис Мозолевський. По­руч у маленькому саркофазі виявили останки царициної дитини. Її, напевно, поховали біля матері пізніше. Кістяк майже весь був укритий золотими прикрасами, серед яких вирізнявся разок дрібних золотих пластинок, що, ймовірно, прикрашали покладений із небіжчиком пояс. Його, за легендою, заповідав скіфам сам Геракл. Аби поховати дитину, було зроблено додатковий хід.

Згодом археологи знайшли чотири кістяки вбитих слуг із широко розкинутими ногами: скоріш за все, їх спершу задушили, а потім скинули до могили. Глибокий рів, заповнений рештками поминального столу, ніби підперізував курган. За кількістю кісток з’їденої живності археологи встановили кількість учасників трапези: 2,5 — 3 тисячі людей!

Але головна знахідка причаїлася всього лише в кількох метрах у цьому ж кургані. Це сталося 21 червня 1971 року.

«…Перед нами була річ небачена. Вага пекторалі становила 1150 г., діаметр 30,6 см …Усе її поле було поділене на три місяцеподібні яруси за допомогою витончених порожнистих трубок, що становили каркас виробу. Нижні й верхні яруси заповнювали скульптурні композиції, середній оздоблювався насиченим рослинним орнаментом, закріпленим на плоскій пластинці. Увесь витвір, до найменшої деталі, було виготовлено із золота» («Скіфський степ»).

Коли Борис Миколайович підняв пектораль, то він, можна сказати, доторкнувся до вічності — це був зоряний час усього його життя. «Я цю пектораль так бажав, що, мабуть, її створив сам, своєю жагою, марив нею або такого ж рівня знахідкою. Вона мені наснилася вночі перед тим, як її відкрити людству», — згадував він.

Звістка про сенсаційні знахідки облетіла майже всі вітчизняні та зарубіжні видання. Захотіло на них подивитися і тодішнє керівництво УРСР. Було заслужене визнання, нагороди. Але життя не стояло на місці, тривали пошуки. Попереду були нові відкриття.

Влітку 1990 року завзятий скіфолог побував на Криворіжжі, оглянув деякі кургани, поспілкувався з творчою інтелігенцією міста. Він був одержимий скіфами. Вони були його сучасниками і його мрією водночас.

Та не судилося, майбутнім пошукам завадила тяжка хвороба. Вченого можна було врятувати. Треба було всього лише 14 тисяч доларів на операцію, але в керівників незалежної України не знайшлося цієї мізерної суми для людини, яка дала країні 200 млн. дол. (стільки приблизно коштує Зо­лота пектораль). Дві третини скіфського золота, що зберігається зараз у Музеї історичних коштовностей України, — це його знахідки!

«57 років — це період творчого розквіту людини», — говорить відомий криворізький історик і археолог Олександр Мель­ник. — Така доля генія. Вважаю він виконав земну місію тут, серед нас, і пішов у вищі сфери — до своїх скіфів. Адже такі люди, як Борис Мозолевський, іще за життя були на щабель вищі від усіх нас».

13 вересня 1993 року Бориса Миколайовича не стало. Невдовзі мине 15 років відтоді, як пішла з життя ця світла Людина.

Великий Скіф виконав свою земну місію, залишивши нам послання далеких нащадків у вигляді Золотої пекторалі, і досі нами не осягненого, не розгаданого до кінця.

Коли і я за караваном

Піду, згорнувши днів сувій,

Я скіфським золотом курганним

Залишусь в пам’яті твоїй…