ДАВАЙТЕ ЗНАЙОМИТИСЯ: МЕНІ 6 РОКІВ

Наближається до завершення навчальний рік, у якому вперше в початкову школу масово прийшли шестирічки, розпочавши свій
12-річний курс навчання. Багато батьків раптом виявили у своєї дитини вади, більшість з яких пояснюється не лише «прогалинами» у вихованні, а й психофізіологічними особливостями розвитку, отже, карати за них не варто. Потрібно просто зрозуміти і постаратися допомогти. Тож які вони, нинішні першокласники? Які складнощі зустрічаються на їхньому шляху до знань? Чим вони відрізняються від своїх однолітків початку 90-х? Про це ми вирішили поговорити з дитячим психологом, співробітником лабораторії психодіагностики Інституту психології ім.Г.Костюка НАНУ Ларисою Кондратенко.

— Перша відмінність сучасних дітей від їхніх однолітків минулих років — це, мабуть, незалежність і відсутність страху перед дорослими?

— Звісно, незалежність сучасних дітей набагато вища. Проте у шестирічок вона все ж не так виражена, тому що серед усіх дітей початкової школи вони найсильніше відчувають владу дорослих. Щоб таке маля вчинило відкритий опір учителю, необхідна ціла низка причин: підвищена збудливість нервової системи, незадоволеність домашнім життям або надмірна строгість учителя.

Який ще сучасний шестирічка? Непосидющий, егоцентрист (любить, щоб звертали увагу лише на нього), вважає, що завжди правий, забудькуватий, великий фантазер — сам вірить у те, що вигадав, а у своїй розповіді про події може плутати можливе, бажане і те, що реально відбулося. Шестирічкам властива емоційна нестабільність, бурхлива реакція, швидка зміна настрою і невміння оцінити можливі наслідки своїх вчинків. Вони не здатні керувати розмовою, відволікаються, часто «не чують» співрозмовника, роблять паузи і по кілька разів повертаються до однієї і тої самої думки.

Діти у шестирічному віці не вміють переживати змішані і віддалені почуття. У повсякденному житті вони продовжують демонструвати феномени поведінки «все або нічого» і «тут і тепер». Відстрочена нагорода або покарання практично втрачають свій сенс, оскільки першокласник ще погано відслідковує складні причинно-наслідкові зв’язки і щиро не розуміє, приміром, за що його лають удома, якщо він розбив вікно в школі? Майже втрачає сенс і похвала за отриману на уроці гарну оцінку (це було давно і майже забулося). Краще похвалити за виконане домашнє завдання, засвоєні знання.

Проте скласти універсальний портрет шестирічної дитини неможливо, тому що за своїм фізичним та інтелектуальним розвитком така дитина може перебувати в різних віках водночас. Наприклад, загальна поінформованість, як у
10-річної, а здатність до аналізу, як у 4-річної.

— З чим це пов’язано?

— З уродженими особливостями й умовами життя. Якщо раніш першокласники приходили в школу після дитячого садка, маючи приблизно однаковий соціальний і розумовий розвиток, то серед нинішніх спостерігається великий різнобій у розвитку. При цьому матеріальні можливості батьків не мають вирішального значення. Дитина із забезпеченої сім’ї може бути менш розвиненою, ніж її одноліток з бідної. Все залежить від того, наскільки інтенсивно дитина пізнає світ. Причому розвиває її інтелект не тільки традиційні читання, письмо і лічба, а й буквально все: заняття танцями або спортом, допомога в домашньому господарстві, навчання навичкам самообслуговування. У результаті та дитина, що веде самостійніший спосіб життя, розумово розвиненіша, ніж її зніжений одноліток. У своїй практиці я спостерігала за шестирічною дівчинкою, якій через важку хворобу матері довелося взяти на себе основні турботи про дім та ще і доглядати за дворічною сестричкою. За рівнем свого соціального розвитку вона значно випереджала багатьох десятирічних.

— Нерідко батьки скаржаться, що в дитини просто «не закривається» рот, причому навіть тоді, коли вона робить уроки.

— Це саме природна реакція, зумовлена, як і всі перелічені вище недоліки, особливостями розвитку мозку дитини. Мислення в шестирічної дитини, як правило, супроводжується промовлянням, воно необхідне для кращого засвоєння інформації. Роботу механічну, яка не потребує обмірковування, вона може виконувати мовчки. Тому якщо шестирічна дитина робить уроки мовчки, то, швидше за все, вона думає про щось стороннє.

Також немає сенсу гасити гіперактивність такої дитини дисциплінарними заходами. Це все одно, що гасити вогонь бензином: можна викликати ще бурхливішу реакцію.

— Я помічала, що шестирічних дівчаток, на відміну від хлопчиків, не так уже й складно закликати до порядку.

— Це пояснюється тим, що темпи фізичного розвитку дівчат і хлопчиків відрізняються. Дівчата в такому віці вміють краще пристосовуватися до обставин, здатні довго не відчувати перевтоми, у них значно нижча потреба у фізичній активності. Для хлопчиків навіть 35-хвилинний урок може виявитися занадто довгим, а клас — маленьким для задоволення потреб у русі. При цьому майже всі шестирічні діти дуже неуважні, здатні утримувати увагу на нецікавому для них предметі приблизно 20 секунд, легко і швидко відволікаються, а якийсь яскравий подразник може цілком дезорганізувати навчальний процес.

— З якими ще складнощами зіштовхуються шестирічки в першому класі?

— Формування дитячого мозку остаточно завершується лише в 15—16 років. У шестирічному віці залишаються нерозвиненими і зв’язки між корою головного мозку і підкіркових структур. А саме від особливостей цих зв’язків, точності взаємодії значною мірою залежить те, як дитина сприймає світ, її емоційність, особливості пам’яті, уваги, вільна регуляція функцій. Тому в шестирічних дітей (слід зазначити, що і семирічних також), можуть виникати складнощі вільної регуляції сприйняття, що найяскравіше виявляється в помилках при роботі за інструкцією. Вислухавши завдання, що містить кілька операцій, дитина або перепитує після кожної виконаної операції, або не виконує його зовсім.

Недостатньо сформованою центральною нервовою системою пояснюється неточність рухів дитини під час письма або малювання, невміння відразу припинити свою роботу за сигналом педагога. Контроль за роботою вона здійснює здебільшого за допомогою зору, причому не охоплює всю роботу загалом, а відслідковує лише рух від самого початку до кінця. Цим, зокрема, пояснюється, чому дитині буває складно провести кілька паралельних ліній, визначити нахил і розмір букви.

У цьому віці ще не досягає свого максимального розвитку кіркова область зорового аналізатора. Щоб скласти чітке уявлення про складний об’єкт, дитині недостатньо його побачити, а потрібно ще й обмацати руками — щоб порівняти образи, отримані від двох аналізаторів. Погано розрізняють шестирічки і дрібні об’єкти — саме цим викликана потреба в збільшенні розмірів значимої інформації (малюнків, літер) у дитячих книжках.

Шестирічки ще недостатньо володіють прийомами запам’ятовування і, хоча вони відносно непогано справляються з завданнями на пізнавання, їм важко дається відтворення по пам’яті. Навіть такий прийом, як повторення подумки, створює певні складнощі. Тому вимога деяких вчителів і батьків лічити подумки стосовно таких дітей жорстока. При лічбі їм, як правило, потрібна опора у вигляді пальців рук, паличок або сірників. Тільки діти з дуже розвиненою здатністю до візуалізації можуть лічити подумки, запам’ятовувати незв’язані образи.

У таких першокласників слабко розвинена моторика рук, через що їм складно не лише писати, а й навчитися правильно тримати ручку. Це завдання їм можуть полегшити батьки, купивши (наприклад, на «Петрівці») спеціальні олівці і насадки для ручок, з якими просто неможливо тримати знаряддя письма неправильно. Прискорити розвиток можуть ліплення, вирізання з паперу, нанизування бусинок. А також «завдання для Попелюшки» — перебирати зернята круп: спочатку двох видів (гречка, рис), потім трьох, трохи пізніше можна додати чинник часу.

— Сьогодні багато дітей приходять у школу добре підготовленими. Проте далеко не всі з них стають відмінниками і навіть хорошистами. У чому причина?

— Ви помічали, що відбувається зі спортсменами, які різко покинули тренування? Приблизно така сама картина спостерігається і з мозком, який перестали навантажувати. А що відбувається з дитиною? Якщо вона пішла до школи, вже уміючи читати, писати і лічити, виходить, вона постійно тренувала свій мозок, розвивала інтелект, і раптом — стоп! Батьки і вчителі бачать, що дитина і так знає і вміє більше за однокласників, і перестають займатися її розвитком. Маля саме самоосвічуватися ще не може. Коли ж різко припиняються розумові навантаження, то змінюється біохімія мозку, припиняється розвиток і, більш того, руйнуються раніше здобуті функції.

Навчання, і про це казав видатний психолог Лев Виготський, має дещо випереджати розвиток дитини. Тому розвиненому маляті потрібно постійно «підкидати» все нові і нові навантаження (наприклад, навчання іноземних мов), розвивати ранню спрямованість інтересів, знаходити нові захоплення поза школою. Напевно, дитина із задоволенням відвідає разом із батьками музей, зоопарк або планетарій, де може зародитися інтерес, що визначить усе її подальше життя і сприятиме постійному розвитку інтелекту.

— Мабуть, і освоєння комп’ютера можна внести до цього списку?

— За силою впливу на дитячий організм психологи прирівнюють комп’ютер до алкоголю і наркотиків, тому що він породжує залежність. Крім того, гра із самим собою порушує соціальні зв’язки. «Комп’ютерні» шестирічки важко сприймають матеріал, заснований на асоціативному мисленні, їм складніше будувати взаємовідносини в класі. За допомогою комп’ютера, на мій погляд, такі малята можуть учитися розрізняти колір і розвивати логіку — для цього існують спеціальні ігри, аж ніяк не «кровожерливі».

— Спостерігаючи за своїм «не комп’ютерним» шестирічним сином і його однокласниками, я помітила, що в них також виникають проблеми з дружбою: він може скривдити друга і мирно грати з учорашнім кривдником.

— У такому віці і дружба, і міжособистісні стосунки носять ситуативний характер. Зараз він дав мені олівця — отже, він мій друг, а потім штовхнув — усе, я з ним більше не дружу. Зв’язки ще нестійкі, тільки виробляється модель «що таке друг і що таке ворог», а також особливості поведінки стосовно кожного з них. Тому для них таке важливе спілкування з дорослими, адже це вік сприйняття етичних норм, формування власної моделі поведінки в суспільстві.

— Пам’ятаю, на початку вересня минулого року мені часто зустрічалися шестирічки, які йшли в школу і ридма ридали. Можливо, з огляду на перелічені особливості розвитку, таким маленьким ще рано йти до школи?

— Дитячий плач у цьому разі, швидше за все, прояв так званої шкільної фобії. Сама ж шкільна фобія виникає як «дзеркало» ставлення матері до складної ситуації. З дитячим садком батьки змиряються легше, будучи впевненими, що їхнє маля найрозумніше, найщасливіше і найздібніше. Коли ж дитя вирушає до школи, дорослі починають сумніватися: а раптом воно не справиться, виявиться недієздатним? Батьки підсвідомо бояться школи, і ця тривога передається дітям, вони також починають боятися школи. Проте цей страх і тривога зберігаються доти, доки мама поруч: варто їй піти (а разом з нею і її тривозі), як маля заспокоюється. Тому єдина можливість подолати шкільну фобію — це перестати нервувати.

Але крім шкільної фобії існує і страх перед школою: коли дитина реально боїться поганого вчителя, забіякуватого однокласника, покарання за неуспіхи в навчанні. І якщо останнє легко усувають батьки — просто перестати карати за оцінки (а в більшості випадків у неуспіху дитини винуваті самі дорослі), то в перших двох випадках (і таких самих), питання потрібно вирішувати радикально: переговорити з учителем, директором школи, якщо немає іншого виходу, то перевести дитину до іншого класу або школи. Якщо проблему не вирішувати, то може розвитися невроз і стійка відраза до навчання в принципі.

— Як визначити, що саме заважає дитині нормально вчитися?

— Спочатку варто порадитися зі шкільним психологом і з’ясувати психологічне підгрунтя індивідуальних труднощів. На основі цього можна буде розробити особистісний підхід до свого першокласника з використанням спеціальних коригувальних вправ.