ДАВАЙТЕ ПОЗНАЙОМИМОСЯ!

Із дитинства нас навчають, що знайомитися на вулиці, щонайменше, непристойно. І добропорядна панянка, почувши десь у метро або серед проспекту з інтенсивним рухом: «Дівчино, можна з вами познайомитися?», — повинна гордо пересмикнути плечиком і прискорити крок, не удостоївши прохача навіть поглядом. Однак сучасні психологи вважають таку точку зору сильно застарілою. Свідомо обмеживши своє коло спілкування, уникаючи, здавалося б, «випадкових» зустрічей і знайомств, ми позбавляємо себе багатьох захопливих можливостей.

На думку фахівців, жителі великих міст дедалі частіше потерпають від душевної самоти. Психологи нерідко чують нарікання на те, як важко знайти друзів, коханих. І це при тому, що навколо сила-силенна людей. Парадоксально, але в селах і невеликих селищах самотність відчувається менше: тут знають усі одне одного, живуть відкритіше — і з’являється відчуття близькості.

У мегаполісах — інші закони. Коло спілкування кожного городянина найширше, як правило, у юнацькому віці. Воно може охоплювати до 100—150 чоловік, а то й більше, і має дуже строкатий та різномастий вигляд: тут і друзі дитинства, сусіди, однокурсники, однокласники. Крім того, це коло розімкнуте і постійно поповнюється новими особами. Вечірки, турпоходи, студентські посиденьки зводять разом абсолютно різних — за соціальним походженням, інтересами, національністю, характером і навіть віком — людей. Саме тоді вибір дуже великий і зростає можливість зустріти підходящого супутника життя.

Як правило, скінчивши навчання, потрапивши в стійкий колектив, людина втрачає велику частину колишніх знайомих: хтось просто від’їжджає, в інших з’являються нові обов’язки і, відповідно, нове коло спілкування. У нього все складніше «вписуються» новачки. Добре, коли у вас є цікаве хобі — спортивна секція, туристичний клуб тощо. Якщо ж усе обмежується роботою і домом, то коло спілкування поступово звужується, інколи до 3—5 чоловік, стаючи однобоким (як правило, родичі та колеги), а то й одностатевим (особливо якщо ви працюєте на традиційно «жіночому» чи «чоловічому» підприємстві). А заводити нових друзів із роками дедалі складніше.

— Дуже часто до мене приходять гарні, розумні, благополучні люди, які потерпають від самотності, — говорить психолог Ірина Онищенко. — Загалом навіть найбільш товариська і контактна людина хоч раз у житті почувалася самотньою і неприкаяною. Нічого страшного в цьому немає, а інколи самотність навіть корисна — допомагає зосередитися, переосмислити стосунки з оточуючими, вчинки. Але затягнувшись, самотність починає обтяжувати, а то й призводить до тяжкої депресії. Дуже багато хто хотів би розширити коло спілкування, знайти нових друзів, та не знає, де і як. І це серйозна проблема. Місць, де можна зустрітися і познайомитися зі своєю майбутньою «половиною», не так уже й багато. Дискотеки призначені в основному для тинейджерів, нічні клуби і бари збирають занадто специфічну аудиторію. Тому найбільш доступним і зручним варіантом я вважаю вуличні знайомства. Адже саме в громадському транспорті і на міських вулицях — дорогою на роботу і додому — ми щодня проводимо велику частину часу. Як правило, відвернувшись до вікна або читаючи газету. А тим часом це чудовий шанс розімкнути звичне коло спілкування і позбутися самоти. Адже в години пік у тому ж таки метро чи салоні автобуса можна зустріти людей будь-якого віку і стану. Чому б не зав’язати розмову із симпатичним попутником?

До речі, побудову нових стосунків гальмує ще один стереотип. У нашому суспільстві міцно вкоренилася думка, що дівчині непристойно знайомитися першою, слід скромно чекати, поки тебе помітять. На думку психологів, сьогодні ситуація змінилася, і дівчатам навіть рекомендується виявляти ініціативу. Чоловіки значно вразливіші, їх легше скривдити, тож їм дуже тяжко почути відмову, тому вони часто і не ризикують робити знаки уваги незнайомкам. Жінки легше переживають, коли їм кажуть «ні». Отож байдуже, хто зробить перший крок. Головне — подолати власну сором’язливість, почати спілкуватися. Якщо нічого не робити, можна так і залишитися самотнім.

Вміння знаходити спільну мову з іншими людьми, легко зав’язувати контакти, закладається ще в ранньому дитинстві. У давні часи, коли жили великими сім’ями, діти спостерігали за поведінкою тітоньок, дядечків, старших братів та сестер, переймали в них навички кокетства, залицяння, легкого флірту. Без цього «арсеналу» у дорослому житті не обійтися. Зараз багато хто росте у неповних або невеликих сім’ях із постійно зайнятими батьками і просто не знає, як поводитися в тій чи тій «інтимній ситуації». Ось цю прогалину у вихованні інколи і доводиться заповнювати психологам.

— Існують досить прості прийоми, які допомагають зменшити хвилювання, подолати скутість при спілкуванні з малознайомою чи незнайомою людиною, — продовжує Ірина Онищенко. — Щоб якось применшити для себе значимість того чи іншого знайомства, спробуйте уявити, що перед вами не симпатичний хлопець або дівчина, яким дуже хочеться сподобатися, а неживий предмет. Скажімо, стілець чи телефонна будка. І хвилювання відразу пройде. А ще можна уявити, що ви набагато старші і мудріші за співрозмовника. І поведінка одразу стане спокійнішою, м’якшою, впевненішою. Він поводиться непередбачувано? Цілком нормально для примхливої, безпосередньої дитини. Не варто ображатися, краще спробувати зрозуміти співрозмовника. Ось побачите, такий настрій допоможе вам налагодити стосунки. Але слід мати на увазі: перелічені прийоми годяться лише для першої стадії знайомства, а потім негайно виходьте з ролі. Якщо ви й далі сприйматимете партнера як сина або, чого доброго, ліхтарний стовп, — то у вас напевно нічого не вийде.

Дуже ефективний і такий метод: перш ніж розпочати розмову, придивіться до супутника. Спробуйте втрапити у ритм його подиху, можливо, навіть скопіювати позу чи ходу. Одне слово, налаштуйтеся на його хвилю. А потім промовте якусь дуже просту фразу. Наприклад: «Яка довга дорога, може, поговоримо про щось?» Як правило, після цього зав’язується розмова. Адже багато людей лише вдають неприступних і мовчазних, а насправді раді поспілкуватися. Особливо коли бачать, що їх слухають з інтересом. Звісно, далеко не завжди випадкові знайомства мають продовження, але це й не так важливо. Навчившись виявляти цікавість до оточуючих, люди поступово позбуваються комплексів, опановують мистецтво спілкування і нарешті знаходять справжніх друзів.

До речі, безстороння статистика також свідчить на користь вуличних знайомств. Не менше 20% городян саме так — у метро, автобусах і навіть (уявіть собі!) у підземних переходах — знаходять свою «половину».