Creative Commons: авторські права — гнучкі та креативні

В Інтернеті на нас чекає більш як 140 мільйонів ліцензійних творів у відкритому безоплатному доступі. Від архіву програм і новин BBC (//www.bbc. co.uk) до технічної та комп’ютерної літератури видавництва O’Reilly (//www.oreilly.com). Від 48-хвилинних інтерв’ю контроверсійного документального фільму Роберта Грінвальда Outfoxed (www.outfoxed.org), у якому Fox News (//www.foxnews. com) звинувачують у пропаганді республіканської партії, до 505 альбомів 236 музикантів від рекордингового лейбла Magnatune (//magnatune.com) Джона Бакмена, український сегмент якого містить записи фолькового гурту «Древо» і хору Київської православної семінарії.

Усі ці твори публікуються за ліцензіями Creative Commons (далі — КК) (//creativecommons.org). Творчий вимір першого слова цієї назви зрозумілий, а з другим — складніше. Оскільки commons можуть називати і землю громади, і міську громаду, і право на спільне користування. Хоча насправді КК — це нова, гнучка і справедлива система копірайтів, яка, з одного боку, захищає авторів, режисерів, фотографів, музикантів і художників, а з іншого — спонукає до вільного використання їхніх творів. Ґрунтуючись на концепції GNU General Public License (//www.gnu.org) щодо відкритого програмного забезпечення, творці КК віднайшли золоту середину між «Усі права застережені» та «Жодні права не застережені» — «Деякі права застережені». Тобто сам визначай, чим ти хочеш ділитися, а що охороняти.

Неприбуткова організація Creative Commons існує з 2001-го і надає підтримку авторам, які прагнуть вільної комунікації і спільних проектів. Ліцензії КК уможливлюють легальну публікацію, пошук і використання аудіо, відео і текстових творів в Інтернеті. Вільно і безоплатно.

Вже майже 30 років царина творчості чітко регулюється однаковими правилами гри для всіх. Утім, право авторів самим визначати міру захисту своїх творів і умови доступу до них є очевидним.

Звісно, права на переклад, виконання, використання тощо, передаються (читай — продаються) зацікавленим особам на основі індивідуальних угод. Їх підписують у такій кількості, що Лоренс Лессіг — професор Стенфордської школи права, автор книжки «Безплатна культура» (//free-culture.org), один із розробників КК — назвав наш час «культурою дозволів». Достатньо наважитися звернутися по дозвіл, оформити це звернення належним чином, заплатити правовласникові за право працювати з його твором — і поширюй собі спокійно його твори, розвивай його ідеї. Особливо якщо ти працюєш над некомерційним мистецьким проектом чи дослідженням і потребуєш від правовласника лише ілюстративної фотографії, короткого звукового фрагмента, чи кількасекундного відео. А правовласник, з яким ти домовляєшся про дозвіл, — велетенська міжнаціональна медійна корпорація, вочевидь, зацікавлена у стабільному та тривалому зростанні прибутків, які прямо пропорційні жорсткості копірайтів. Запитання про широкі можливості для лобістських кампаній таких організацій у царині копірайтів залишається риторичним. Хоча і менш актуальним після появи ліцензій КК.

Кожна з цих ліцензій існує у трьох формах: у вигляді графічного зображення (іконки) прав і застережень; тексту ліцензії, з яким можна апелювати до суду; та у вигляді цифрового коду — перекладу ліцензії для машинного зчитування, який дає змогу пошуковим системам та іншим аплікаціям ідентифікувати твори за умовами використання.

2003 року ліцензії КК вийшли за межі США, після чого розпочалися міжнародні проекти з адаптації цих ліцензій до законодавств 41 країни в Австралії, Азії, Америці, Африці, на Близькому Сході і в Європі. Україна теж є в цьому списку. Хоча активне використання цих ліцензій у нас стане можливе лише після легалізації електронних ліцензій як таких на рівні українського законодавства.

Серед успіхів КК називають привернення уваги громадськості до питань інтелектуальної власності, розвиток публічних доменів і переосмислення засад спільного користування в інформаційну добу. Критики КК усвідомлюють загрозу з боку цього впливового гравця, який фактично є публічним обличчям вільної культури. Вже лунають сумніви, що об’єкти комунальної чи громадської власності — у нашому випадку публічні домени — можна створювати на ґрунті приватної власності, як це робить КК. Хоча, звісно, вільна культура настільки різноманітна і має стільки творців, що всі застереження щодо її одноосібної репрезентації викликають хіба що скептичну усмішку.

Якщо порівнювати ліцензії КК і GNU GPL, то перші є, радше, юридичним засобом, а другі — етичним. Можливо, саме тому автори віддають перевагу КК.

Шукати ліцензовані в такий спосіб аудіо, відео, візуальні, наукові, освітні і художні матеріали у публічних доменах можна як через веб-сайт КК, так і через пошукові системи. У процесі пошуку можна одразу задавати умови використання: комерційну чи некомерційну мету, бажання модифікувати чи адаптувати твір, тощо. Окрім власної пошукової системи КК (//search. creativecommons.org/) існує спеціальний двигун КК на Yahoo! //search. yahoo.com/cc Він шукає в Інтернеті матеріали, які розповсюджуються на умовах однойменних ліцензій. Наприклад, якщо зробити запит на показ фото Empire State Building, які потім можна використовувати з некомерційною метою, то ці фото будуть першими у переліку решти тринадцяти тисяч знімків. Так само можна шукати музичні файли, веб-сторінки, статті тощо.

Yahoo! привабила тим, що надає можливість робити свій внесок у майбутнє Інтернету — не лише як платформа передавання контенту, а й як платформа розвитку спільнот. А якщо зважати на жорстку конкуренцію з Google, у якій Yahoo! таки поступається, то це ще й крок до привернення уваги більш-менш постійних клієнтів або навіть спроба втримати їх.

Для КК співпраця з провідними компаніями у сфері телекомунікаційних послуг — ще один спосіб популяризації ліцензій. І тут на руку їм зіграла не лише Yahoo!, а й Майкрософт, який нещодавно випустив свій Simple List Extensions до RSS під ліцензією КК.

До найвпливовіших проектів, у яких використовують ліцензії КК, слід назвати насамперед MediaRights.org — неприбуткову міжнародну організацію, яка опікується дистрибуцією і показом соціально важливих документальних фільмів та координує щорічний кінофестиваль Media That Matters. Ліцензії КК надають можливість поширювати фільми для ширшої аудиторії без відбирання прав у творців фільмів.

Інший помітний проект — он-лайновий часопис із глобальних питань та актуальних дискусій про політику і культуру open Democracy.net Більшість із 2600 статей провідних авторів доступні за умовами ліцензій КК. Хоча деякі статті так і не потрапили у безплатний архів. Наприклад, Салман Рушді відмовив із вибаченням: «Перепрошую за старомодність».

У всіх своїх проектах ліцензії КК створюють легальне середовище для вільного обміну цифровими творами, для релізів, реміксів та інших експериментів з новими мистецькими формами та науково-освітніми матеріалами.

Ресурси з ліцензіями Creative Commons

В Іспанії музиканти і дослідники створили проект freesound //freesound.iua.upf.edu/index.php — он-лайнову базу даних звуків. Існують також інші відкриті ліцензійні аудіосайти — для діджеїв, віджеїв і просто слухачів: CC Mixter //ccmixter.org, Dmusic //www.dmusic.com, Opsound //www.opsound.org, OYEZ //www.oyez.org/oyez/resource/nitf/273, SoundClick //www.soundclick.com, CandyJar (проект віджеїв) //www.channel4.com/learning/microsites/I/ideasfactory/pixnmix/candy_jar.html, SectionZ //www.sectionz.com/cc.asp, Jamendo //www.jamendo.com) тощо.

Для шанувальників коміксів проекти Comixpedia з веб-коміксами під ліцензіями КК: //www.comixpedia.com та UserFriendly //www.userfriendly.org

Художні та документальні фільми містяться у відкритих електронних архівах і колекціях Prelinger Archives //www.archive.org/details/prelinger, Open Source Movies //www.archive.org/details/opensource_movies та CandyJar //www.channel4.com/learning/microsites/I/ideasfactory/pixnmix/candy_jar.html

Ліцензійні фотографії можна знайти в OpenPhoto //openphoto.net, //learningphoto.com, та, звісно, у Flickr (більш ніж 100 млн. фотографій, з них 23 млн. 504 тис. 497 — для вільного використання).

Книжкова продукція — від романів канадського журналіста і дослідника Корі Доктороу — //www.craphound.com до науково-популярних серій із фізики — The Light and Matter //www.lightandmatter.com/area1.html Шукати такі вільні книжки можна у //wiki.creativecommons.org/Books, Eldritch Press //www.ibiblio.org/eldritch) тощо. Набуває популярності фактично самвидавний видавничий сайт Lulu //www.lulu.com), де можна за невелику плату видати свої книжки, музику, комікси, фотографії та фільми.

Навчальні матеріали — вільне програмне забезпечення для навчальних курсів MIT OpenCourseWare //ocw.mit.edu), яким в Україні користується інтернет-портал для управлінців //www.management.com.ua, а також ADUni.org //www.aduni.org, Connexions Repository //cnx.rice.edu/content) та Berklee Shares //www.berkleeshares.com)

Існує навіть відкритий ресурс сучасного житла //livemodern.com для архітекторів, будівельників, дизайнерів, покупців і ріелтерів. А також //architectureforhumanity.org) для креативних дизайнерів, які дбають про довкілля.

Для співпраці з науковцями у КК створили спеціальний підрозділ Наукові Громади (Science Commons) //science.creativecommons.org Ліцензії КК використовують провідний видавець біомедичних журналів The Public Library of Science //www.plos.org/journals/index.html, Масачусетський інститут технологій для відкритих курсів MIT OpenCourseWare //ocw.mit.edu/index.html тощо. Консорціум австралійських бібліотек використовує ліцензії КК для електронних записів бібліотечних каталогів //www.biblio.at/katalogisate)

Хроніка подій

Свого часу — далекого 1790 року — бажання сприяти прогресу науки і мистецтва привело до появи копірайту. Автори і винахідники на обмежений час отримували виняткове право на свої зареєстровані тексти та винаходи, що знайшло відображення у Конституції США. Спершу йшлося про 14 років плюс іще стільки ж, якщо цього хоче автор. 1909 року Конгрес США подовжив цей строк до 28 років плюс можливість повторних 28 років за бажанням автора. Ще 67 років по тому — після того як набула чинності Бернська конвенція — період охорони авторського права зріс до 50 років від дня смерті автора, твір уже не потребував спеціальної реєстрації, а авторське право починало діяти з моменту публікації твору або його оприлюднення у ЗМІ. 1998 року Конгрес США проголосував, а Білл Клінтон підписав новий закон (Sonny Bono Copyright Term Extension Act), за яким термін охорони авторського права у США зріс до 70 років від дня смерті автора — щодо індивідуального твору і до 75—95 років — щодо твору корпоративної власності. Того ж року набув чинності славнозвісний Digital Millennium Copyright Act. Він, зокрема, заборонив розробляти й використовувати програмне забезпечення для боротьби з системами технологічного контролю, які запроваджує власник копірайту для захисту від копіювання, поширення чи створення похідних творів.