ЧОЛОВІЧЕ Й ЖІНОЧЕ

— По-перше, ніяке ми не панство, — мовив, нарешті, наймолодший із чотирьох, персикового вигляду.

— По-перше, — перебив його Філіпп Філіппович, — ви чоловік чи жінка?

Четверо знову змовкли й роззявили роти. Цього разу отямився перший, той, із кучмою.

— Яка різниця, товаришу? — запитав він гордовито.

М. Булгаков, «Собаче серце»

Кожен із нас має свої уявлення про те, що таке чоловік і що таке жінка. Ідеалістичні уявлення преконують, що існує певний «ідеальний тип чоловіка» й «ідеальний тип жінки», причому розумітися під цим може все що завгодно. Різні соціальні культури дають нам безліч тлумачень чоловічого й жіночого. Дуже багато ми можемо дізнатися про це з різноманітних творів мистецтва: прози, поезії, кінематографу. Але як це допоможе нам розібратися, що є істинно чоловіче та що істинно жіноче? Чи правомірний такий поділ узагалі? І якщо правомірний, то спираючись на які безумовні критерії ми зможемо впевнено стверджувати, що — чоловіче, і що — жіноче?

(Відразу пригадується Паша Емільєвич, який «раптом відчув, що зараз його битимуть і неодмінно — ногами».)

Є таке слово — фікція. У загальновживаному значенні це вигадане явище, міраж, описова (а не предметна) реальність, яку поділяє певна більшість. Приміром, психологія складається з величезної кількості фікцій. Візьміть те саме его — ви його коли-небудь бачили? Ні, не бачили. Ви його можете торкнутися? Ні, не можете. Ви його здатні розгледіти в мікроскоп або телескоп, якщо завгодно? Ні, не здатні. Аналізи крові можуть показати кількість его у вашому організмі? Ні, не можуть. Чому? А тому що его — це фікція, вигадана структура, умовна реальність! Якщо завтра з’явиться великий учений і оголосить, що в людини є кукуметр, то через певний час безліч людей цілком серйозно розповідатимуть про кукуметр у наукових книжках. Наприклад, напишуть про те, як впливають періоди сонячної активності на кукуметр. І про те, як змінюється кукуметрія в людей, які споживають занадто багато цукру. А після всього цього знайдеться якийсь товариш, котрий розрегочеться і скаже: та ви здуріли, добродії! Який ще кукуметр?! Немає в людини ніякого кукуметра й бути не може! За що його негайно поб’ють грубезними психологічними підручниками по голові. Отетерів, чи що, неуче! Ти у книжку зазирни! Там чорним по білому написано, що кукуметр у людини є. Крапка.

Тож якщо ви відкинете всі фікції — приміром, великі теорії про те, що дружина повинна прати чоловікові сорочки, або ще якісь, то побачите, що єдино реальна істина полягає в тому, що за всю історію людського існування чоловік жодного разу не примудрився ні виносити, ні народити дитину. Це єдине, що гарантовано відрізняє чоловіка від жінки. Ну і, ясна річ, ціла низка своєрідних фізіологічних і психологічних особливостей, які з цього випливають.

Природу поки що ніхто не скасував. Ні, я не сперечаюся з тим, що чоловік і жінка повинні бути рівними у своїх правах і можливостях. Хоче жінка штангу штовхати? Нехай штовхає, коли їй так цього хочеться. Переконана, що до кінця своїх днів залишиться непримиренною, незайманою? Запросто! Але фізіологію та психологію, одвіку закладену в чоловічу й жіночу природу, усе-таки потрібно враховувати. Принаймні, визнавати її існування. А як там уже кожен конкретний чоловік і кожна конкретна жінка нею розпорядиться — їм вирішувати. Декотрим чоловікам, можливо, більше подобається в дитячому садку працювати й дітей виховувати. А жінка, навпаки, прагне в армію та мітить у сержанти чи офіцери. І це нормально.

Тож коли говорити про відмінність чоловіка й жінки узагальнено, то вона існує. А коли переходити на особистості й деталі, то її нібито й немає зовсім. Це непогано можна пояснити на прикладі Юнга, який стверджував, що в кожному чоловікові є жіноча частина, а в кожній жінці — чоловіча. У кожному конкретному випадку співвідношення чоловічого й жіночого в людині (безвідносно до статі) може дуже сильно відрізнятися. Хлопчик, який одержує винятково жіноче виховання, найімовірніше, виросте з розвиненішою жіночою частиною. А дівчинка, вихована батьком, відповідно — з чоловічою. А загалом найзакономірніша модель така: хлопчик виростає з рисами вдачі, притаманними майбутньому чоловікові, а дівчинка — з дівчачими, ясна річ. Коли хочете, то можете назвати ці самі половинки Аніма й Анімус — так, як їх Юнг свого часу назвав.

Робимо висновки:

Чоловік: візуально-дигітальний тип, тобто любить очима й міркує в категоріях «я думаю», «мені здається», «виглядає правдоподібно». Прагнення до індивідуальності, особистісної неповторності й унікальності переважає над соціалізацією та соціальним конформізмом. Шукає не стільки істину, скільки власну правоту. Отакий наш умовний чоловік.

Жінка: аудіально-кінестетичний тип, тобто любить вухами й дотиками. Міркує в категоріях «у мене таке відчуття» і «скажи мені що-небудь ласкаве». Прагнення до соціальної адаптації переважає над індивідуальністю. Конформістка. Своєрідний життєвий прагматизм: однією правдою ситий не будеш. Унаслідок своєї конформності вразливіша перед різноманітними соціальними кривдами та суспільними пертурбаціями.

Ясна річ, не слід розуміти жіноче як безпосередньо жінку, і навпаки. Якби я говорив про ліве та праве, те праве не означало б, що ліве в людини відсутнє зовсім (приміром, праворукість і ліворукість), а лише те, що праве йому більш притаманне. Саме тому нам і підходить найбільше положення К.Юнга про чоловіче в жінці та про жіноче в чоловікові. Ті самі аніми й анімуси...