ІСТИННЕ ЛИЦЕ

Життєва психологія твердить: для того, аби впізнати людину якнайкраще, її слід добряче напоїти. І я нітрохи не здивуюся, якщо багато хто з вас практикує подібні експерименти. Нібито пристойна людина, чемна, стримана, м’яка, делікатна й тактовна. Але варто їй перебрати зайвого, як вона може почати плести казна-що. І на зміну вашій попередній симпатії прийде зловтішне торжество: так ось ти який, північний оленю?! Ось ти й показав своє правдиве лице! А сучасна популярна психологія й загальна психологічна просунутість суспільства, порівняно, скажімо, з часами двадцятирічної давнини, коли фрейдизм у нас називали шкідливою буржуазною наукою й породженням капіталістичного світу, оцей самий викривальний ефект добряче напоєного громадянина тільки зміцнила: людина має підсвідомість, таємні бажання та старанно приховує свою істинну сутність. А в стані алкогольного сп’яніння вона втрачає вольовий контроль над собою, проявляє свою справжню сутність й поводиться за повною програмою. От, виходить, ми її й вивели на чисту горілку...

І виникає запитання, відповідь на яке не настільки очевидна, наскільки може видатися спочатку: якщо хороша людина, від котрої ніколи поганого слова не почуєш, під впливом міцного напою раптом починає крити усіх триповерховим, то чи можемо ми стверджувати, що саме така поведінка і є її правдивою сутністю? Мабуть, багато хто вже має готову відповідь. І я знаю, що вона надто залежить від трьох речей. Перша з них — це близькість тієї людини, з котрою ви пережили подібну історію. Якщо людина випадкова, малознайома вам або незнайома зовсім, то ніяких проблем зазвичай не виникає. Але от якщо це людина, котру ви знали багато років, якщо ваш коханий (або кохана) висловив у стані сп’яніння все, що про вас думає, а наступного дня чи не може зрозуміти, що на нього найшло, чи взагалі нічого не пам’ятає, то що думати і що робити в такому випадку? Не розлучатися ж, зрештою. Начебто жили душу в душу, і тут — на тобі.

Друга відповідь залежить від того, стосовно кого чинить свої лиходійства нетверезий. І якщо якась дама висловила певному громадянинові все те, що вона про нього думає, або перевернула йому на голову тарель із салатом, то начебто б усе нормально. Але якщо те саме вона сказала чи зробила нам, ми схильні визнати в неї наявність прихованої лихої сутності.

І третій варіант вашої теорії залежить від того, які саме вчинки здійснила людина за шкалою загальновизнаних моральних цінностей і норм поведінки. Як правило, якщо людина, сп’янівши, раптом стає м’якшою, сентиментальною, більш чуйною та ніжною, то наявність істинної сутності не допускається, а все списується на дію алкоголю. Але щойно ми почули невтішні репліки на свою адресу, то відразу виникає страшна підозра в правдивій сутності, яка ось тільки що проявилася. І тут не можна не відзначити цей надзвичайний феномен нашого ставлення до впливу алкоголю: якщо зелений змій спричиняє хороші вчинки, то це все тому, що горілка хороша, але якщо погані, то це людина погана.

Насправді під час алкогольного сп’яніння ніяка істинна сутність не виявляється. Це моє тверде переконання. У мене немає підстав думати, що якщо людина випила й почала розспівувати пісні, то його справжня сутність стоїть десь поруч із Кобзоном. Так само у мене немає ніяких підстав вважати: якщо людина когось виматюкала чи продемонструвала якісь дивні манери, то це її сутність. Насправді в стані алкогольного сп’яніння людина виявляє лише ті аспекти своєї особистості, які вона постійно придушує через певні свої переконання або ж на вимогу суспільства. Це може бути агресивність, нестриманість у почуттях, емоціях і думках, сексуальна розкутість. Нетвереза людина, на відміну від неї самої, але тверезої, може більше використовувати нецензурну лексику, починає висловлювати оточуючим усе те, що вона про них думає, дозволяє собі безтактні й образливі фрази. Її перестає хвилювати, як її сприймають і як на неї дивляться. Вона поводиться так, як ніколи не дозволила б поводитися собі в усіх інших випадках.

Багатьох людей називають «стриманими» саме тому, що вони постійно щось у собі стримують. І коли їм щось не подобається, вони воліють промовчати про це. Кожен робить це стосовно тих або інших ситуацій і людей. В основі стримування лежить дуже сильний вольовий контроль, який управляється свідомо. Проте якщо цю стриманість тренувати довго, подібна поведінка стає автоматичною, і людина дуже часто не помічає, що її щось скривдило, щось не сподобалося. Це придушується, бо реакція на будь-які неприємні ситуації в неї заблокована. І все це придушене та глибоко заховане не є сутністю, просто людину так виховували або вона сама в процесі дорослішання засвоїла подібну модель як оптимальну. Більше того, соціум сам заохочує таку поведінку: непристойно помічати й говорити про багато речей, не прийнято висловлювати свої негативні думки й почуття. Як наслідок, ви самі починаєте думати, що промовчати краще, ніж висловитися.

Отже, якщо хтось постійно придушує в собі вільне емоційне вираження, то щойно вольовий контроль буде ослаблено (той самий вплив алкоголю, за якого частково або цілком втрачається вольовий контроль і критичність до своєї поведінки) — опа! Весь застійний осередок емоцій вискакує назовні, як чортик із табакерки. І це не є щира сутність людини, а лише психологічна проблема як тієї людини, з котрою це відбулося чи відбувається, так і всього нашого суспільства в цілому. У багатьох випадках контроль настільки сильний, що людина відразу після того, як із нею це сталося, або повністю забуває про подію (амнезія на травмуючу подію), або не може зрозуміти (цілком щиро!), як із нею таке могло трапитися. Алкогольна розв’язка може виявитися великим потрясінням як для того, хто постраждав, так і для того, хто «показав свою істинну сутність», бо він був би щасливий її ніколи й ніде не показувати, однак сам страждає від того, що вона в ньому є.

Що є істинним, коли ви бачите й один бік людини, й інший? Звісно, істинним є те, що ви бачите постійно, день у день: це і є сама людина. А те, що відбувається з нею в стані втрати контролю, ніяк її не характеризує. Елементарна фізика: закрийте кришкою киплячий казан і він зрештою вибухне. Отож, істинне те, що ви бачите щодня, — те, що вам подобається, що ви любите й цінуєте.

Два невеликі, але дуже важливі коментарі на завершення. Ось перший із них: якщо на людину в стані алкогольного сп’яніння нападає неймовірна доброта й гуманізм, то це також не є її правдивою сутністю. Друге: вольовий контроль і основні регулюючі механізми поведінки, як правило, не є цілком свідомими і більшою мірою подібні до автоматизмів: ви можете їх усвідомлювати, але ніякої особливої потреби в цьому немає, як у вас немає необхідності усвідомлювати процес відкривання дверей або розмішування борщу в каструлі. Тобто, цей контроль пасивний, і людина не надає цьому ніякого значення. Проте є ще й активний контроль, коли людина уважно стежить за тим, аби ніколи й ні за яких обставин не втратити його. Така людина може пити як завгодно багато, але вона ніколи не висловить усе те, що в неї під свідомою забороною. Усе одно ви одержите не ту сутність і не ті думки, які вона старанно від вас приховує. І якщо людина надумала вас обдурити, то вам її або не споїти, або ж ви одержите від неї помилкову інформацію, яку вона вам порційно видає, щоб ви думали, що це «на п’яну голову». Ну а той, хто видав себе сповна, якраз сумирний, бо всі його витівки й викрути не мали проти вас анінайменшого зумисного характеру.