ЧОГО НЕ ЗНАЄ СТАТИСТИКА

Тритижнева перерва в турнірі Ліги чемпіонів сприяла підвищенню футбольного апетиту уболівальників у містах і селах матінки-Європи. Перед початком другого кола навіть безнадійні аутсайдери планували сходження по турнірних сходах. На превеликий жаль, серед клубів, які скотилися на «дно», опинилося київське«Динамо». В останніх десяти поєдинках, з урахуванням виступів у попередньому сезоні, українці лише один раз подолали свого суперника, звівши два матчі внічию і поступившись у решті. Погодьтеся, настільки скромні показники змушують замислитися про «профпридатність» клубу до європейської футбольної еліти. Але в цьому разі статистика знає далеко не все. Їй, зокрема, не відомо про процеси, які відбуваються в організмі біло-блакитних. Наївно порівнювати потенціал «Динамо» зразка 1997—1998 років із нинішнім. Бо та команда— досвідчена, вишколена й уміла— розмовляла зрозумілою мовою з мадридським «Реалом», лондонським «Арсеналом», мюнхенською «Баварією», іспанською «Барселоною». У його нинішньому вигляді флагмана
українського футболу, образно
кажучи, можна порівняти з тендітними паростками, котрі пробилися по весні крізь земну твердь. Я аж ніяк не збираюся виправдовувати невдачі в останніх поєдинках. Та все ж нагадаю: що дозво-
лено Юпітеру...

І ще раз про статистику. Вона, як відомо, може дати уявлення про якісь події і факти в минулому й аж ніяк не гарантує ні теперішнього, ні майбутнього: кияни ще жодного разу не поступалися англійцям на своєму полі. Та хіба такі приємні спогади гарантували перемогу чи навіть нічию минулого вівторка у грі з «Ліверпулем»?

Однак не думаю, що, поступившись «червоним» — 1:2, динамівському штабу слід посипати голову попелом. Команда нагадує дім у процесі будівництва, в якому поки що споруджено фундамент і каркас. Попереду багато роботи, перш ніж у нього можна буде вселятися і вдихнути затишок комфортного життя. Ось чому зараз складно вимагати від 20-річних хлопців, які становлять кістяк «Динамо» — 2001, надійної і стабільної гри. Адже ні Чернат, ні Гавранчич, ні Боднар, ні Мелащенко, ні Гіоане не мають досвіду, а отже й психологіч-ної стійкості в поєдинках проти висококласного суперника. Тому цілком зрозумілі невдачі Боднара при подачах із флангу, нервовість Мелащенка під час завершального удару, невпевненість Черната у спробах обіграти МакКаллістера, Хююпя, Бармбі та інших «лицарів футбольного газону», котрі набули досвіду в найгарячіших іграх.

Нинішнє становище, в якому опинився наставник «Динамо»
Валерій Лобановський, і справді можна без ухилянь назвати цікавим: від мудрого спеціаліста вимагають одномоментних результатів, а не пояснення чергової поразки. Мабуть, саме через невдачі в турнірі Валерій Васильович вчащає на післяматчеві прес-конференції, де з юнацьким запалом пояснює деяким любителям закони, які панують у світі професійного спорту. Здається, це зайве, бо відомо, кому гусак не товариш...

Як і в попередніх поєдинках із «Борусією», «Боавіштою» та «Ліверпулем», на «Енфілд Роуд» біло-блакитним забракнуло тієї крихти, яка і є субстанцією класності: вивіреної останньої передачі, відчуття маневру партнера, провокування помилок суперника, акцентованого завершального удару. До того ж, як ніколи слабо в динамів-ському ансамблі зіграли ті, кого заведено вважати «сіллю клубу», — Головко та Ващук. Обидва намагалися бути тінню своїх візаві — Хескі, Мерфі, Джерарда. Однак досить часто англійці звільнялися від власної тіні. У двох випадках така свобода призводила до забитих м’ячів у ворота Реви.

Цілком зрозуміло: маючи перевагу у володінні м’ячем, ударах по воротах, у кількості поданих кутових, динамівці могли розраховувати на приємніший для себе результат зустрічі з «Ліверпулем». Так і сталося б, якби з протилежних боків поля не було двох прямокутників розміром 732 х 244 см, у які необхідно загнати м’яч. Гостям це вдалося двічі, господарям - один раз. Усе дуже просто...

«Борусія» переграла вдома
«Боавішту» — 2:1, залишивши українцям примарні шанси зачепитися навіть за третє місце. Напевно, їхній час ще не настав.