ЧИ СТАНЕ РИГА СЕКС-МЕККОЮ?

На початку лютого в Латвії вибухнув черговий скандал. Цього разу причиною послужив фільм «Buy Bye Beauty» (вільний переклад «Купи-прощавай, красуне»). У Швеції, що випустила фільм у телеефір, і в Латвії, де він знімався, скандал плавно трансформується в «розмірковізми», огляд яких ми й пропонуємо вашій увазі.

Для початку кілька сцен із фільму, який навряд чи побачать українські глядачі.

Шведський автор-режисер Поль Холандер займається сексом з Ритою, яка стоїть навколішки. Поруч сидить Андріс — її наречений. Голос за кадром повідомляє, що майбутні молодята отримали за це 450 доларів.

Повія Сінтія працює на підприємстві, яке належить шведам. Заробляє 100 доларів на місяць. Це нижче навіть від офіційного прожиткового мінімуму однієї людини, й сім’ї цих грошей явно недостатньо. Ще 200 доларів на місяць «набігає» за торгівлю своїм тілом. Безпеку Сінтії на «робочому місці» забезпечує поліцейський, якому вона платить натурою. За секс у телекадрі вона отримала дві місячні зарплати.

Таксист показує багатому іноземцю фото голих хлопчиків і дівчаток на вибір і пропонує доставити їх у будь-яке місце.

І останнє. Стриптизерша Інга запевняє, що її «неможливо купити навіть за велику суму грошей». Проте через кілька кадрів об’єктив фіксує її секс із Холандером. При цьому звучить його голос: «Я роблю з цим дівчиськом те, що Швеція робить із Латвією».

Подібні «заявки» не могли залишитися непоміченими, тим паче що зйомки фінансувалися на гроші шведської держави. Фільм був показаний на Гетеборзькому фестивалі, а потім по телемережі TV-3. Відбулася теледискусія про надзавдання режисера та його методи роботи. У Швеції його побачила й латвійська журналістка. Обурення шляхетної дами прийняло форму різких нападок на посла Латвії, який не критикував фільм, його авторів і розгнуздану свободу преси. Вона зажадала домогтися заборони показу фільму, адже на підході англомовна версія. А одна з латвійських партій вимагала навіть відкликання посла.

У Латвії розгорілося бурхливе обговорення телеопусу, хоча його майже ніхто не бачив. Президент Вайра Віке-Фрейберга, якій розповіли про нього, відрізала: «Якщо там справді стверджується, що половина наших жінок — повії, то це не документальний фільм. Це — політична пропаганда».

Терміново зібралася комісія Сейму з оборони (!) і внутрішніх справ. Її вердикт: фільм — провокація з метою скомпрометувати Латвію й загальмувати рух Латвії в Європейський союз (адже Швеція зараз головує в ЄС). Перед початком дізнання «кому це вигідно?» і «чия розвідка стоїть за подіями?» депутати вирішили перевірити, чи сплатив Холандер податки в Ризі? Як відомо, податкова поліція часто діє ефективніше карної.

Прокуратура Латвії розглянула, але не знайшла можливостей притягти творців фільму до відповідальності. Міністр внутрішніх справ Марек Сегліньш, зопалу пригрозивши шведу судом за плями на мундирах латвійських поліцейських, після невдачі прокуратури пояснив громадськості свій відступ тим, що не хоче, щоб під час тривалого судового процесу світлий образ Латвії «заплямовувався» на сторінках жовтої преси.

Слідом за латвійською прокинулася й шведська Феміда. За її законами карному переслідуванню піддаються не лише сутенери, повії, а й їхні клієнти. Почали говорити про зміну закону: щоб «кохання за гроші» каралося, навіть якщо шведи купують його за морем. Проте закон не має зворотної сили й найбільше, чого можуть зажадати від Холандера, — представити свідків, що зйомки проводилися в Латвії, а не в Швеції.

Законослухняний режисер свої дії оформляв документально. Латвійські журналісти швидко «вирахували» нареченого й наречену, в оформленому за всіма правилами контракті яких була обговорена «стилізована сексуальна сцена».

Андріс заявив журналісту газети «Час»: «Поль запропонував зобразити з ним статевий акт і Риті, й мені. Проте я навідріз відмовився!». «Рита на моїй машині потрапила в аварію, пом’яла чужий автомобіль. Потрібно було відшкодовувати людям збитки. Отже пропозиція впала, як із неба», — пояснив майбутній чоловік.

Що стосується зміни закону, то підкований режисер зажадав у випадку його переслідування «притягти до карної відповідальності й тих шведських бізнесменів, які в Латвії своїм працівникам платять мізерну платню»: це теж порушення шведських законів. Бачите, куди мітить бунтар: підриває основи ліберальної економіки! Адже політики, привертаючи інвесторів, постійно підкреслюють дешевизну робочої сили в Латвії.

Торговельна палата Швеції оголосила, що минулого року в 90% крупних і половини дрібних шведських підприємств, які працюють у Латвії, Литві, Естонії і Росії, прибутки перевищили попередні розрахунки. У своєму фільмі Холандер стверджує, що 7% економіки Латвії контролюють шведи, ще 70% — інші країни Європи. Він не каже, скільки припадає на частку США й Росії і скільки залишається Латвії. Словом, «роблю з цим дівчиськом те, що Швеція робить із Латвією».

Швидше за все, шведи не встигнуть до червня змінити свої соціал-демократичні закони. І
7—10 червня, коли в Ризі проводитимуться «Дні Ганзи», чоловіки регіону Балтійського моря зможуть отримати в Латвії все, що нафантазують. Щоправда, уже є сигнали, нібито шведські сімейні пари відмовляються від заброньованих квитків на літаки й пороми, чим дуже засмучені власники готелів, казино та борделів.

Після першої хвилі фактів і коментарів настав час «ума холодных наблюдений и сердца горестных замет». Якщо раніше про латвійську проституцію у Швеції писали лише «жовті» газети, то тепер нею зацікавилися й солідні. Dagens Nyheter пише: «Обіцянкою заміжжя, громадянства й роботи в сфері секс-послуг посередники зі Швеції заманюють жінок, головним чином із країн Балтії, які опинилися в страшенних злиднях». У цьому ж номері наведені дані про різке зростання венеричних захворювань, частина яких «імпортована» із країн Балтії.

Латвійські газети іронізують над благородним обуренням влади з приводу кількості повій, названої у фільмі, — 18 тисяч аж ніяк не може бути, адже офіційна статистика дає 3 тисячі! А що ж до «7 мільйонів секс-послуг щорічно», вирахуваних Холандером, то нехай він розкриє свої джерела інформації! Однак й офіційна цифра безробіття в Латвії вдвічі нижча за дані ЄС. Річ в методиці підрахунку й у бажанні...

Забуто вже, що ще два роки тому Кабінет міністрів прийняв постанову про лібералізацію проституції й відведення спеціальних місць у містах, де б «путани» могли знаходити клієнтів. І той факт, що Ризька дума дотепер ніяк не може визначитися, де — у центрі чи на околицях? — організувати «стрілку», нічого не змінює. У волості Мазсалес, приміром, для цього відвели приміщення колишніх автовагів, а у волості Валлес — кілометр шосе за містом.

За іронією латвійської долі за тиждень до скандалу газета Vakara zinas опублікувала матеріали дослідниці проституції (!) Інги Берзіні. Вони не викликали ажіотажу, хоча автор констатує, що в центрі столиці «доступні повії різних національностей, розміру й віку, які свої послуги готові надати всюди, починаючи з під’їздів. ...Попадаються клієнти з дуже дивними бажаннями, приміром, некрофіли чи зоофіли. Тоді дівчині потрібно зіграти мерця чи явитися на зустріч одягненою, приміром, у костюм кішки».

На думку І.Берзіні, ці жінки нічим не відрізняються від «усіх інших»: вони трудяться «у магазинах як продавщиці, оператори бензоколонок чи просто навчаються». Коментатори удостоїли цю публікацію лише риторичними запитаннями на кшталт: «Проституція показана в статті як явище настільки масштабне, що непросто повірити: невже в Ризі й справді з’явилася така величезна кількість продажних жінок?»

А як не з’явитися, якщо Рудольф Виксніньш (часопис EVA) пише: «Якщо ви зустрічаєте дівчину, яка в 17 років ще незаймана, можете бути впевнені, що в неї є психологічні проблеми». Найпрестижнішими старшокласниці вважають професії фотомоделі, масажистки й навіть повії. Рідко яка газета обходиться без таких оголошень: «Дві милі дівчини (24,170 і 25,170), дуже ніжні й сексуальні, хочуть познайомитися з нежадібним чоловіком для цікавих і захоплюючих зустрічей. Є місце для зустрічей. Моб.тел...» («Російська реклама».)

Як не з’явитися, якщо продаж жіночого тіла «у розлив і на винос» (до інших країн) стає суттєвим елементом тіньової економіки Латвії, яка забезпечує робочі місця й виживання нації? Кожне суспільство повинно вільно розпоряджатися ресурсами, які має. І в кожного ресурси свої.

Підлило масла у вогонь щойно отримане щорічне повідомлення Держдепартаменту США Конгресу про торішній стан справ із дотриманням прав людини у світі. Зазначається, що в Латвії серед інших серйозною проблемою є проституція, особливо дитяча. Держдепартамент звертає увагу на статистику, що викликає побоювання, відповідно до якої 12—15% латвійських «жриць кохання» молодші 18 років. Збільшилася кількість дівчат, яких примусово залучають до проституції за кордоном, проте до кінця минулого року ніхто за це не піддавався кримінальному переслідуванню.

Іронізуючи над лицемірною реакцією на цей і подібні скандали, Ніл Ушаков (газета «Республика») пише: «Виникає враження, що середньостатистичного жителя Латвії в житті цікавить лише одна річ під кодовою назвою «що вони сказали про нас?» Психологічно це, напевно, можна пояснити двома народними звичками: слухати західні голоси й дивитися московські телеканали».

Погоджуючись із колегою, завкафедрою Латвійського університету Абрам Кльоцкін каже: «Фільм «Buy Bye Beauty» посередній. Якби його зробили про Францію, ми б його «з’їли, не замислюючись». Чому ж ми так неадекватно реагуємо? Потрібно показати фільм по TV, щоб кожний склав свою думку й перестав говорити про нього. Час перебороти комплекс національної неповноцінності!»

Олексій Аркадьєв (газета «Вести сегодня») йде далі: «сексуальний скандал погрожує перерости в серйозний латвійсько-шведський конфлікт в галузі захисту прав людини». Адже жінка — теж людина, як доводять із трибуни Сейму депутати від опозиції, котрі вже протягом шести років безуспішно намагаються відновити в списку червоних дат календаря 8 Березня.