Чи потрібні в Україні мерчендайзери і джобери?

От і настав він — шостий рік нового тисячоліття...

Упровадження нових високих технологій і ринкової економіки викликали появу в Україні багатьох нових професій на ринку праці. Сьогодні вже нікого не дивують іміджмейкер, менеджер, брокер, дилер, аудитор, офісний секретар і психоаналітик... Щодня з’являється щось нове, а от чи правильно зорієнтовані наші діти на вибір майбутнього фаху?

На думку старшого наукового співробітника відділу психології і профорієнтації Інституту педагогіки, психології і профосвіти Віталія Синявського, більшість дітей мріють про традиційні «зіркові» професії — модельєра, актриси, космонавта, але їхні мрії відірвані від реальної дійсності. У початкових класах багато хто з них навіть точно не знають про професію своїх батьків, тільки 35% старшокласників готові до вибору професії, а в 45% випадків батьки нав’язують дітям свій вибір.

Допомогти дитині визначитися з майбутнім фахом покликані практичні психологи, але чи можливо це в непередбачуваному ХХІ столітті?

У 1996—97 роках в Україні налічувалося близько чотирьох тисяч практичних психологів, які займалися в навчальних закладах профорієнтацією молоді. Нині ж визначилася тенденція до різкого скорочення соціальних педагогів і психологів зі шкіл.

Вакуум у сфері психологічної допомоги спонукав до створення нової організації, яка б розробляла методики і виконувала координуючі й організаційні функції.

Саме тому 1998 року спільним указом Міністерства освіти і науки й Академії педагогічних наук України було створено Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи.

Сьогодні центр займається науково-дослідною роботою і керує психологічною службою у сфері освіти країни. За останні роки за його ініціативою в Україні організовано 24 обласних центри практичної психології і соціальної роботи.

Крім того, багато шкіл, ПТУ і дошкільних навчальних закладів почали вводити одиниці практичних психологів. У результаті психологічна служба збільшилася на 1—1,5 тисячі спеціалістів і становить нині 11,5 тисячі психологів і соціальних педагогів, перевищивши в чотири рази показник 1996 року.

Проте в Україні тільки загальноосвітніх шкіл не менш як 22 тисячі — половина з них не має свого психолога. Кількість таких співробітників регламентується нормативами чисельності учнів. Тому проблема психологічної допомоги дітям залишається в полі зору: минулого року на засіданні президії Академії педагогічних наук України вже розглядалося це наболіле питання.

З упровадженням 12-річного навчання в Україні розпочався процес більш ранньої профспеціалізації.

Зазвичай профіль навчання (наприклад, школа з математичним чи гуманітарним ухилом) і майбутня професія збігаються. Потрібно тільки допомогти дитині і батькам скоординувати майбутній фах із профілем навчання. Навіть якщо дитина — яскраво виражений гуманітарій, але хоче працювати у сфері обчислювальної техніки, вона має шанси з найменшими витратами зайняти цю нішу. Завдання психолога показати дитині її слабкі і сильні сторони, розповісти про плюси і мінуси професії. Чим молодша дитина, тим більше шансів розвинути в ній певні здібності...

Чи врятує шкільний психолог?

Двадцять років тому за кожним навчальним закладом було закріплене підприємство-шеф, яке оснащувало кабінети профорієнтації. На великих підприємствах працювали практичні психологи, соціальні працівники і комітети комсомолу, котрі здійснювали цей шефський напрям. Кабінети профорієнтації цілком насичували ринок праці якогось мікрорайону чи міста. За роки «перебудови» це починання зберегти не вдалося, проте питання профорієнтації само по собі не відпало: сьогодні в системі освіти працюють кілька міжшкільних навчально-виробничих комбінатів. Кожен із них обслуговує певну кількість шкіл, учні яких опановують за роки навчання одну чи кілька професій. Звичайно це професія, яка має попит у конкретному регіоні, і після закінчення школи випускник може без проблем працевлаштуватися.

— Якщо раніше центром профорієнтаційної роботи була школа, то нині цей центр перемістився в комбінати, — розповідає заступник директора науково-методичного Центру практичної психології і соціальної роботи Іван Цушко — На жаль, їх в Україні не так багато, як хотілося б, але вони добре виконують своє завдання. У навчальних планах цих підрозділів є спеціальний курс — основи вибору професії, половина його присвячена фаховій консультації, під час якої обстежується сам учень і робиться висновок щодо правильного вибору професії.

Дивно, але саме старшокласники, які мають освоювати майбутню професію, опинилися «на узбіччі» психологічної служби країни: за 2004—2005 навчальний рік індивідуальною психодіагностикою було охоплено багато дітей дошкільного віку (192774 дитини), тоді як учнів старших класів — усього 122520 осіб.

Як свідчить статистика системи освіти України, групова психодіагностика і соціально-психологічні дослідження проводилися найчастіше серед учнівських середніх класів — 901501 особа. Індивідуальні і групові консультації відвідало найбільше школярів саме цього віку.

За минулий навчальний рік у Кіровоградській області рекордне число звернень до психологів було з приводу емоційної адаптації — 2467 осіб, трохи менше з питання розвитку пізнавальної сфери, підвищення самооцінки і подолання страху під час відповідей на іспитах. З питанням про вибір майбутньої професії до психологів чомусь не зверталися.

Серед батьків, котрі приходили до психологів і соціальних педагогів, проблема профорієнтації дітей посідала скромне місце. Найчастіше запитання стосувалися визначення здібностей дитини, емоційної адаптації, причин неуспішності, залежності підлітків від комп’ютера, подолання агресивності дитини і правового захисту дітей.

У Кіровограді педагоги намагаються професійно зорієнтувати молодь, але про нові рідкісні професії тут знають мало.

Розповідає заступник начальника управління освіти Кіровоградської міської ради Олександр Шевченко:

— У місті є ряд профільних середніх навчальних закладів — це школа №8 (автосправа й обробка дерева), школа №24 (кулінарія), школа №33 (швейна справа). Багато шкіл міста уклали договори з Льотною академією, Педуніверситетом ім. В.Винниченка і Технічним університетом, а також знайомлять майбутніх абітурієнтів з технікумами й училищами.

Індивідуально проконсультувати 1000—2000 учнів нереально — школярам дається загальна інформація під час занять у гуртках і факультативів. Іноді психолог організовує екскурсії в центр зайнятості.

— Є комп’ютерні методики, але для цього потрібно мати у своєму розпорядженні комп’ютерний клас або хоча б один хороший комп’ютер, оператора і спеціальні методичні матеріали, — пояснює співробітник науково-методичного Центру практичної психології і соціальної роботи Людмила Гриценюк. — Під час паперового тестування кожній дитині необхідно дати хоча б 10 аркушів тексту, це в межах однієї школи колосальна кількість. Газета «Психолог» почала друкувати збірники методик, де даються бланки досліджень уваги, пам’яті тощо. Психологу достатньо розрізати цей журнал по вертикалі, щоб отримати серію бланків на цілий клас. До речі, існують і «професіограми» — книжечки з точним описом професії, вони мають бути в кожному центрі зайнятості. Ці збірники дають великий перелік професій і вимог, які кожна професія ставить до людини...

Більша частина нині діючих психологічних методик з профорієнтації створювалася ще за часів СРСР.

Коментує старший науковий співробітник відділу психології профорієнтації Інституту педагогіки, психології і профосвіти Віталій Синявський:

— Створювати нові методики з виявлення здібностей людини до певної професії нині просто немає необхідності — їх досить багато. Вони перевірені часом і добре працюють. Використавши з десяток існуючих методик, я можу визначити з точністю до 95% правильний вибір професії дитини. Інша справа — чи застосовує хтось ці методики в умовах нинішньої середньої школи? 400—500 існуючих методик — це і запитальник Голланда, і методика Русалова, і модифікований запитальник Подмазіна, і КОС-2...

А як же бути з тими професіями, яких раніше не було, наприклад, пов’язаних з комп’ютером і електронікою?

Чи відстежує хтось появу нових фахів на ринках праці різних країн? У кожній з них є щось цікаве. Наприклад, традиційні професії і заняття в Китаї швидко вимирають. Ще покоління 80-х прагнуло до стабільної роботи в державних установах, на фабриках і заводах. Але реформований ринок потребує нових професій, про які ще років п’ять тому ніхто не чув. «Хіт сезону» у Китаї — професії авторів і дизайнерів SMS. У країні налічується 207 мільйонів власників мобільних телефонів, багато з яких передплачують послуги SMS: зведення останніх новин, чати і навіть курси англійської мови. Високий попит на дизайн мелодій телефонного зумера, картинок-повідомлень і навіть жартів. Деякі способи китайців заробити на життя здаються досить екзотичними — наприклад, робота професіонального «координатора кольорів». Він допомагає клієнтам підібрати кольорову гаму — від внутрішнього оздоблення інтер’єру до аксесуарів гардероба...

Девіз Силіконової долини

Що ж відбувається у світі й у нашій країні на ринку нових професій, здатних забезпечити нас сьогодні і дати гарантії на майбутнє?

На Заході давно склалася система стандартів видів робіт, яка передбачає їхній докладний опис, страхування, каталогізацію і відповідну фахову підготовку населення. Ця орієнтація дозволяє людям не шукати посади на готових робочих місцях, а створювати робочі місця для розвитку власних ресурсів. Такий підхід дозволяє кардинально розв’язувати проблему зайнятості. У європейських країнах проблема працевлаштування своя: чи може людина виконувати роботу, необхідну для задоволення потреб клієнтів певної фірми? Якщо так — то вона потрібна, затребувана, а отже, може гарантовано заробити гроші.

В Україні при формуванні ринку професій і тепер існує колишня орієнтація — на посади і фах. У нас за ринкових умов досі неринкові правила. Це позначається і на ринку професій: люди дезорієнтовані, вони віддають чимало років навчанню, отримують диплом спеціаліста, а потім або не можуть знайти роботу за фахом, або знайшовши, не можуть працювати успішно, оскільки не відповідають сучасним вимогам. Наша освітня система орієнтована на підготовку ерудованих спеціалістів, але не на формування в них універсальної здатності розвитку ресурсів, потрібних на ринку праці. Проте майбутній клієнт платитиме не за диплом, а за якість роботи.

Гігантські людські ресурси не використовуються, а стосовно ринку професій ми відстаємо навіть від країн третього світу.

Ринок формується незалежно від тих професій, які пропонують наші вузи. Єдиний світовий стандарт продиктований самим життям, у ньому віддзеркалена суть сучасних ринкових правил: працюй якісно, і ти будеш потрібен. Сьогодні необхідна цілковита самовіддача, недарма девізом знаменитої Силіконової долини (світовий центр технологій) є: «Творити нарівні з богами, керувати нарівні з королями і працювати нарівні з рабами».

І справа тут не в новомодних назвах професій. Нині з’явилося багато нібито нових фахів, які є добре забутими старими. Наприклад, логістик (спеціаліст, що займається оптимізацією постачань і перевезень сировини, товару і засобів виробництва) багато в чому нагадує постачальника. Професія мерчендайзера — фахівця з просування продукції в роздрібній торгівлі (контроль за розташуванням товару на полицях, підтримка іміджу товару, контроль реклами і цін на товар) нагадує добре відомого товарознавця.

Є і реально нові професії. Наприклад, людям зі схильністю до психології підійде професія коучера, котрий розкриває потенціал особистості співробітників компанії, збільшує їхню продуктивність і ефективність. Тим, хто має творчі здібності і володіє мовами, підійде професія копірайтера — людини, яка розробляє креатив у рекламі. Серед його завдань — створення концепції рекламної кампанії, рекламних текстів, девізів, прес-релізів. Людям із тягою до підприємництва, ближча професія девелопера (фахівця з операцій із нерухомістю, який займається купівлею нерухомості, проектуванням і подальшим продажем чи здачею в оренду даного об’єкта). А ті, хто не боїться ризикувати, може спробувати себе в діяльності джобера — спеціаліста-посередника на фондовій біржі, що купує і продає акції за свій рахунок, на відміну від брокера...

З розвитком інформаційних технологій теж пов’язана поява цілої низки нових професій. Це системні і мережеві адміністратори, веб-дизайнери, веб-редактори, веб-дилери і багато інших.

Але, мабуть, найцікавішою з професій, пов’язаних з інформаційними технологіями, сьогодні є професія internet-архіваріуса. Особливо популярна вона у США.

Брюстер Кале, архіваріус із Сан-Франциско, вважає: середня тривалість життя документів у Internet становить лише 75 днів. Очолювана Кале організація Internet Archive визначила собі за мету зберегти все щохвилинно безвісти зникаюче в безоднях безмежного океану Internet. Для цього було розроблено спеціальну пошукову систему, яка фіксує всі новинки, що з’являються у Всесвітньому павутинні. Іншим шляхом пішла організація Afterlife із Сіетла (шт. Вашингтон). Її завдання — не тільки відкладати в архівах інформацію з приватних сторінок Мережі, але і її підтримка у вигляді так званих дигітальних надгробків. Подібні веб-сторінки — справжнє дзеркало персоналій у їхньому повсякденному вияві, — вважає засновник Afterlife Девід Блетнер.

Де готують таких спеціалістів? У нас поки що ніде — це занадто нові професії, і система освіти ще не встигла відреагувати на них належно. Багато хто зі спеціалістів здобули необхідні знання і навички в процесі практичної роботи і шляхом самоосвіти. Іноді до цього додаються короткострокові курси, які проводяться фірмами, що спеціалізуються на інформаційних технологіях. Сьогодні в усьому світі існує великий попит на ці спеціальності.

Нинішнім школярам варто самим визначатися у виборі майбутньої професії, шукати конкретну роботу (за своїми інтересами і здібностями) і постійно цікавитися тим, що відбувається у світі. А батькам — скористатися послугами професіонального консалтингу і, замість того щоб витрачати купу грошей на репетиторів, знайти для дитини фірму, де вона могла б набути потрібних навичок.

При цьому в жодному разі не слід забувати, що кожен із нас має потребу в самореалізації, — це одна з головних потреб людини, яка дає їй енергію і сенс життя...