Чи є життя після пенсії?

Вихід на пенсію — це крутий поворот у житті, який багатьом дається нелегко. Відразу змінюється не лише соціальний статус, а й ритм життя, його зміст, емоційне наповнення. Змінюється і характер взаємин з людьми, зокрема й з найближчими. Виникають невідомі раніше проблеми, іноді складаються дуже непрості ситуації.

Новий розподіл сімейних ролей

Люди похилого віку нерідко скаржаться: щойно вийшов на пенсію — і в домі все враз змінилося! Був годувальником, на плечах якого тримався сімейний бюджет, а опинився в становищі людини залежної, позбавленої самостійності. Був для близьких авторитетом, до кожного слова якого дослухалися, а тепер ніяк не може знайти своє місце в сім’ї. Починає щось робити, радити, а молоді незадоволені: «Не командуй, не на роботі! І взагалі, вгамуй-но свій запал, ти тепер на пенсії...»

Ось типова історія. Володимир Петрович працював на заводі складальником, був спеціалістом вищого розряду, у колективі його шанували, удома був авторитетом для дружини і дітей. Але в 68 років довелося піти на заслужений відпочинок — став підводити зір. Уперше опинившись ніби без діла, він з ентузіазмом узявся за домашню роботу. Затіяв у квартирі капітальний ремонт. Але молоді розкритикували його роботу: «Тату, ти зовсім не знаєш сучасних тенденцій! Краще б не брався!». Володимир Петрович розгубився: за які ж справи взятися? Вирішив трохи розвантажити дружину, почав ходити по магазинах, але — знову дорікання близьких: «Не вмієш ти вибирати товар, знову купив не те, що потрібно і не за ту ціну!». А пенсіонерові боляче це слухати. Він не може сидіти склавши руки, і радий би стати корисним, але не знає як.

— Такий перерозподіл внутрішньосімейних ролей кожна людина сприймає зазвичай дуже тяжко, — вважає психолог Наталя Столярчук. — І від того, як у цей період поведуться члени родини, залежатиме психічне та фізичне самопочуття літньої людини, її моральний стан. Вони повинні підтримати її в ці нелегкі дні, допомогти зберегти емоційну рівновагу, пристосуватися до нового ритму життя, знайти в ній своє місце. Там, де до старих ставляться дружелюбно, з повагою, турботливо, вони довше залишаються бадьорими, здоровими й активними. У таких родинах і діти з малих років дістають наочний урок чуйності, доброти, розуміння. І можна бути певним, що повага до старшого тут передаватиметься з покоління в покоління. Добро породжує добро — у сімейних стосунках це чи не основний принцип.

З начальниць — у безоплатні няньки

В Олени Борисівни ситуація інша. Довгі роки жінка працювала на заводі начальником зміни. Робота була відповідальна, забирала багато часу й сил, тому онукам вона приділяла увагу лише уривками. Кожен прихід бабусі був для них святом, у ній душі не чули й чекали з нетерпінням. Вийшовши на пенсію, жінка радо й охоче стала віддавати малюкам увесь вільний час. Але тепер її присутність сприймається як належне: «Цілими днями няньчить онуків? Подумаєш! А що іще їй робити на пенсії?». А жінці похилого віку так хочеться почути від близьких бодай слово вдячності...

— Доволі часто пенсіонерів перетворюють на безоплатних няньок і доглядальниць. Але хоч як би любили вони внуків, усе ж активним, досвідченим людям, які багато чого спізнали за життя, важко задовольнятися лише роллю няньки, — продовжує Наталя Столярчук. — Пенсіонерам необхідні суспільно корисна діяльність, посильні фізичні навантаження, а ще більше — увага близьких, усвідомлення, що праця їхня помічена і з вдячністю приймається. Саме з вдячністю! Це надає їм сили, піднімає настрій. На жаль, представники молодого покоління нерідко забувають сказати своїм літнім батькам елементарне «спасибі», приймаючи їхню допомогу як належне. Не дивно, що через якийсь час новоспечені пенсіонери вирішують: «Досить сидіти вдома, шукатиму роботу, хоч якусь!». Діти ображаються, адже людям похилого віку важко розраховувати на високі заробітки, і вони явно не зможуть врятувати сімейний бюджет. Але річ не в грошах, а в необхідності бути затребуваними. Якщо у пенсіонера з’явилося бажання знову піти працювати, не кваптеся заперечувати. Перш ніж прийняти рішення, обговоріть його на сімейній раді, спокійно зважте «за» і «проти», візьміть до уваги фізичні сили людини, її психічну ріновагу. Посильну фізичну активність слід усіляко заохочувати: вона сприяє життєстійкості, впевненості в собі. А в зрілому віці це дуже важливо.

Не втікайте у хворобу!

Кожен старіє по-своєму. Це залежить від особистісних рис і накопичених духовних цінностей людини. Чимале значення мають широта інтересів, бажання і можливість продовжувати суспільно корисну діяльність, ділитися своїм професійним і життєвим досвідом із колегами та друзями.

— Часто пенсіонери нарікають: «Раніше зі здоров’ям не було проблем, ніколи не брав лікарняних, а тут раптом зачастив до поліклініки! Невже це вік позначається?». Але, як показує практика, річ не лише у віці. Найчастіше погіршення самопочуття пов’язане зі зміною звичного ритму життя, — вважає Наталя Столярчук. — Адже довгі роки вони дотримувалися дисципліни, вставали і лягали у певний час, були підтягнуті, стежили за здоров’ям і зовнішністю. А тепер сплять допізна, апетиту немає, фізичне навантаження різко знизилося. І це швидко призводить до руйнації організму. Дуже важливо підтримувати звичний, роками напрацьований ритм життя. Обов’язково робити фізичні вправи. Особливо потрібні вони непрацюючим пенсіонерам, адже їм необхідно заповнити рухову активність.

Часом близькі самі погіршують стан людини, звільняючи її від якихось занять, постійно нагадуючи: «Ти ж тепер пенсіонер, сиди й відпочивай!». Зрозуміло, все це робиться з найкращими намірами. Але слід розуміти, що вихід на пенсію — аж ніяк не кінець життя, а лише новий його етап. Ігноруючи бажання і можливості літньої людини брати активну участь у житті родини, молоді не тільки кривдять стариків, а й обділяють сім’ю: де немає поваги до старшого, турботи одне про одного, там неминуча роз’єднаність. У такій атмосфері незатишно всім, а старим особливо. Відчуваючи себе непотрібними, зайвими, вони постійно пригнічені, подавлені, а це завжди негативно позначається на їхньому самопочутті, сприяє прогресуванню або загостренню хвороб.

Іноді старики «втікають у хворобу», щоб привернути до себе увагу. Стогнучи і скаржачись на болячки, вони вбивають двох зайців. По-перше, створюється ілюзія діяльності: треба ходити на аналізи, діагностику, спілкуватися з лікарями і пацієнтами. По-друге, члени родини несамохіть починають приділяти їм більше уваги й жаліти. У цьому разі не слід звинувачувати стареньких у мимовільній брехні, перебільшенні їхньої хвороби. Найчастіше вони самі свято вірять у свої недуги. Потрібно допомогти їм переключитися, знайти цікаву справу. Нехай згадають про приємні для них речі — улюблені заняття, захоплення. Вже помічено, що значно легше переживають вихід на пенсію ті, в кого й раніше було широке коло інтересів. Наприклад спів у хорі, участь у самодіяльній студії, спортивній секції, гуртку рукоділля чи робота на присадибній ділянці. Щоб заповнити виниклий вакуум, багато людей похилого віку захоплюються благодійністю, беруть участь у різних фондах, товариствах, опікуються тими, хто потребує догляду й турботи. Ця робота вимагає мудрості та життєвого досвіду. Вже помічено, що люди, які піклуються про тих, хто слабший за них, довго зберігають оптимізм і бадьорість.

Спеціалісти попереджають: родина, де літня людина пішла на пенсію, вступає в новий етап життя. Виникають невідомі раніше проблеми. Обов’язок молодших — узяти на себе їх вирішення. Але робити це треба делікатно, поважаючи звички й уподобання старших, ставлячись до них терпимо й уважно. Пам’ятайте: старість нікого не омине.