ZN.ua
Дзеркало тижня не підводимо з 1994 року
Триває пошук

Червень. Таллінн

Віталій Портников
Автор Віталій Портников журналіст

Кожний приїзд до Таллінна для мене тепер пов’язаний із ностальгійними спогадами. Столиця Естонії вже практично нічим не нагадує радянський мегаполіс з недавнього минулого...

Кожний приїзд до Таллінна для мене тепер пов’язаний із ностальгійними спогадами. Столиця Естонії вже практично нічим не нагадує радянський мегаполіс з недавнього минулого. Це вже справжнє європейське місто, схоже на сусідні Гельсінкі або Стокгольм, тільки — додасть талліннець — краще, бо фінляндська або шведська столиці не зберегли такої середньовічної атмосфери... Все так, але око звично вихоплює з безлічі кав’ярень на Ратушній площі ту одну-єдину, яка існувала за радянських часів — як останній непереможений бастіон нормального життя, як музей естонського минулого і майбутнього...Сьогодні навряд чи хто повірить, що на Ратушній площі, де кожного вечора збираються сотні туристів і мешканців Таллінна, була усього одна кав’ярня, велике їй спасибі за один з найкращих спогадів мого дитинства...

Так, у спогадах і порівняннях, міг би минути мій талліннський день, якби я приїхав сюди, як завжди в останні роки, просто поблукати вуличками старого міста, з’їздити до Кадріоргу, побачитися із знайомими... Але цей візит був скоріш діловим — я приїжджав на конференцію, присвячену російським медіа. І моє найбільше враження від Таллінна — не те, що змінилося, а те, що не змінилося.

Протягом кількох днів я намагався зрозуміти, як сприймають Росію естонці, і як — росіяни, що мешкають в цій балтійській країні. І усвідомив, що відмінність полягає навіть не у оцінці ситуації, а в джерелі отримання інформації. Естонські співрозмовники посилалися на власну пресу, телебачення або західні ЗМІ. Російськомовні — на Перший Балтійський, тобто місцевий клон Першого каналу російського телебачення. І ось тут починалося!

Для тих, хто стежить за подіями в самій Росії, програма «Час» — це своєрідний різновид гумористичної чи драматичної передачі, все що завгодно, тільки не програма новин. Можна поважати чинну російську владу, любити Путіна, але це ще не означає — вірити власному телебаченню. Радянські люди також любили товариша Сталіна, але ж вони знали, що в кінострічках про щасливе життя, м’яко кажучи, не все правда...

Російськомовні мешканці Естонії — вже не радянські люди. Можливо, несподівано для себе, вони привчилися до інших стандартів журналістики, яка не спотворює реальність, а просто переповідає. Тому вони й вірять Першому Балтійському — ну а далі вже ставляться до його інформації у відповідності до власних переконань. Найголовніше — це те, що вони сприймають декорацію влади як реальність!

Можливо, тільки в Таллінні я усвідомив, яких успіхів досягла російська пропагандистська машина у створенні віртуального образу того, що відбувається в країні й експорті цього образу за кордон. Можливо, для Заходу цей образ не спрацьовує — саме тому і вирішено створити вже англомовний канал московської інформації на чолі з колишньою кореспонденткою путінського пулу. Але для російськомовного споживача — діє на відмінно!

Колись, на початку перебудови, російська журналістика була для нас взірцем — як треба змінюватися, як слід шанувати читача чи глядача. Сьогодні вона скоріш приклад перемагаючої пропаганди. Втім, ми могли б і цього повчитися — відразу скажу, що пропагандистський рівень наших провладних і опозиційних ЗМІ напередодні президентських виборів був далекий від російського — і за рівнем професійності, і за рівнем приховування «зайвих шматків» інформації. Справжнє обличчя наших політиків насправді відоме — ми тільки не бажаємо його побачити. Росіянину ж практично неможливо усвідомити справжній образ своєї політичної еліти — це все одно що переконувати людину, яка вперше потрапила до театру, що «благородний граф» — гастролер з Тамбова, а «красуня-молодиця» вже доньку до театрального училища відправила.

Не повірить!

Ми також можемо створити таку бездоганну театральну журналістику — зараз всі можливості є. Або створимо нормальну — ну хоча б таку, як в маленькій Естонії? Але тоді ми маємо відповісти собі на питання, чому це естонців турбує майбутнє російських медіа, а нас ні, чому в країні з населенням меншим, ніж в Києві, виходить кілька щоденних політичних газет, а нам запропоновано від щедрот Бориса Абрамовича «Коммерсант» — «кушать подано», чому естонські журналісти не дерев’яніють при появі якогось чергового політичного бонзи і не дивляться в його обличчя захоплено або презирливо — у відповідності від позиції працедавця — а просто розмовляють за кавою... Все-таки ж у маленької країни є свої переваги... Як, втім, і у країни цивілізованої...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі
Вас зацікавить