Червень. Саакашвілі

Після того, як грузинське вино перестало потрапляти на російський ринок, а у «Боржомі» знайшли компоненти, некорисні для російського користувача, після того, як російське Міністерство закордонних справ уперше визнало, що одна з грузинських автономій (поки що одна) має право на незалежність і таким чином поставило під сумнів територіальну цілісність сусідньої держави — після усього цього президент Грузії Михайло Саакашвілі зателефонував російському колезі і попросив його про зустріч. Володимир Путін погодився. Саакашвілі поїде до Санкт-Петербурга.

Тільки недавно я бачив його в Києві — на подвір’ї фешенебельного «Мандарину» лідер Грузії рекламував «вино свободи» — вино, демпінгові ціні на яке можуть поставити під сумнів майбутнє українських конкурентів. Але в цьому, звичайно, не провина, а успіх Саакашвілі — він має захищати інтереси власних виробників й не дуже замислюватися над перспективами тих, хто створює вино у далекій північній країні. Мені тільки цікаво, яке вино він вживатиме на переговорах із Путіним і чи буде цей напій вином свободи. Для Саакашвілі — напевне. Для Грузії — навряд. Для України — тим більш.

Проблема тих відважних номенклатурників, які й досі не соромляться називати себе революціонерами, а майстерно організовану боротьбу однієї частини панівного табору проти другої — революціями — в тому, що вони нічого не зробили — і нічого не зроблять, щоб змінити катастрофічну ситуацію у своїх країнах. Кричущу ситуацію принизливої залежності. Грузія на момент перемоги Саакашвілі на президентських виборах була майже повністю залежна від Росії. Росія купувала майже все її вино. Росія купувала майже всю її мінеральну воду. Росія контролювала всю її електроенергію. Росія фактично контролювала її бунтівні автономії — навіть бездарна політика Москви під час президентських виборів в Абахзії не змінила цього.

Що відбулося після перемоги молодого амбітного політика? Росія продовжує контролювати енергетику Грузії. Продовжує мати повний вплив на самопроголошені республіки. Росія сама відмовилася купувати воду і вино. І тепер кажуть, що вона зробила послугу Грузії. Незрозуміло тільки, хто раніше заважав грузинським бізнесменам знайти нові ринки збуту для своїх легендарних вин, створити для галузі можливості вижити в разі, якщо якась країна відмовиться пити «Кіндзмараулі»? Може, розуміння того, що виробляється вдвічі більше легенди, ніж є сировини для цього в Грузії? І знання про те, в чиїх кишенях осідає прибуток від цієї стереолегенди? Звісно, то не є твердження — то є припущення. Із твердженнями виступає сам президент Грузії, коли говорить про сфальшовані вина. Однак це відбувається не в Києві. Це відбувається у Тбілісі.

Очевидно, саме для того, щоб подякувати Володимиру Путіну за підтримку національних інтересів Грузії, Михайло Саакашвілі і прямує до рідного міста російського президента. Бо одна річ — виголошувати гасла, обіцяти возз’єднання батьківщини, європейську інтеграцію і НАТО. І зовсім інша — утримувати владу. Реальну владу в країні, у якій немає Абхазії, Південної Осетії, енергетики, прибутків від вина і виробництва «Боржомі», однак є чудові можливості для президента — тільки вмій користуватися.

Саакашвілі вміє. На зустрічі в Петербурзі він обов’язково продемонструє, що у президента Грузії немає вічних друзів і ворогів, а є вічний інтерес — бути президентом Грузії. Треба просто зрозуміти це сьогодні, а не завтра. Щоб завтра нічому не дивуватися...