ЧАЙКА В КОСМОСІ

40 років тому, 16 червня 1963 р. у пілотованій космонавтиці відбулася видатна подія: у космос стартувала перша жінка у світі. Гасло про рівність чоловіка і жінки перетворилося на дійсність. І зробила це проста радянська дівчина Валентина Терешкова, ярославська ткаля, закохана в небо.

Зроблена послуга нічого не варта, — говорить грузинська приказка

Боротьба за пріоритет у космосі між СРСР і США мала гострий політичний характер. Після перших вражаючих успіхів росіян у космосі соціалізм, як суспільно-політичний лад постав зовсім в іншому, привабливішому світлі. Розуміли це й американці, котрі заявили вустами свого президента Дж.Кеннеді: якщо США не завоюють пріоритет у підкоренні космосу, здійснивши висадку американських громадян на Місяць, то багато держав світу можуть піти шляхом будівництва соціалізму. Так Кеннеді мотивував своє прохання до Конгресу США про виділення гігантської суми приблизно в 26 млрд. дол. на космічні дослідження.

І американцям, і росіянам було необхідно в цій пропагандистській війні, побудованій на нових космічних технологіях, постійно приголомшувати свого супротивника і весь світ несподіваними ходами, що були б переконливішими за багато вагомих доказів на користь того чи іншого політичного ладу. Такий сильний хід зробили Ради, запустивши в космос жінку, довівши, що в країні майже переможного соціалізму чоловіки та жінки мають рівні права й можливості на ділі.

Задовго до польоту в космос із метою залучення союзників з числа майбутніх замовників космічної техніки С. Корольов зумів заручитися підтримкою декількох вищих військових керівників, що входили в Раду оборони СРСР. Ними були головком Ракетних військ стратегічного призначення Митрофан Недєлін і головком ВПС Костянтин Вершинін. М.Недєлін незабаром загинув під час вибуху міжконтинентальної бойової балістичної ракети «Р-16» на випробувальному стартовому майданчику при проведенні пускових робіт 24 жовтня 1960 р. Ця втрата виявилася непоправною для космонавтики протягом багатьох десятиліть. У Корольова не стало однодумця і соратника у вищому військовому керівництві країни.

А Костянтин Вершинін незабаром забуде, що його нові владні повноваження і статус постачальника космонавтів для здійснення космічних польотів стали можливі лише завдяки ініціативі та підтримці з боку Головного конструктора. Зроблена послуга вже нічого не була варта, і головком ВПС Вершинін постарався про неї забути. Після польоту в космос першої людини у світі, льотчика-винищувача, майора ВПС Юрія Гагаріна у нього відпала потреба в спільних діях із С.Корольовим. До кінця своїх днів Корольов так і не простив собі цю помилку: добровільно віддати добір і підготовку космонавтів в інші руки. Лише його фантастична завзятість дозволила мати свою частину блискуче підготовлених, так званих цивільних космонавтів. Та й цього не було б, якби С. Корольов не заручився підтримкою директора Інституту медико-біологічних проблем Олега Газенка, наукові працівники якого щосили рвалися в космос. А слово полковника й академіка О.Газенка при доборі в космонавти було вагомим.

Микола Каманін, помічник Головкома ВПС із підготовки космонавтів, переконує заступника К.Вершиніна маршала авіації Сергія Руденка в тому, що час запускати в космос жінок, нагадавши про знаменитих льотчиць Валентину Гризодубову і Марину Раскову. К.Вершинін, минаючи військово-промислову комісію, прямо звертається в ЦК партії з ініціативою про набір нового загону космонавтів, у тому числі і жінок. Президія ЦК схвалила цю ініціативу, визнавши її своєчасною і політично корисною. Через деякий час випускає постанову Ради міністрів СРСР, дає «добро» на фінансування створення нового загону космонавтів, серед яких було і 5 жінок. Ініціатива про підготовку і запуск у космос жінки пройшла без узгодження з Корольовим, і це дуже його зачепило — вперше на його думку відкрито не зважали. У серпні 1962 р. ми, військові і цивільні, випробувачі, тоді вперше побачили у залі монтажно-випробувального корпусу на другому майданчику групу симпатичних молодших лейтенантів, які чудово виглядали у військових сорочках і спідницях. Ми розглядали їх, коли вони слухали пояснення по кораблі «2 МВ-1» № 3, призначеному для польоту на Венеру. Але натовп, який оточив дівчат, миттєво розтанув, почувши, що сюди йде Корольов. Він у цей час був у Москві, і ми про це знали. Але спрацювало «корольовське» правило: більше трьох не збиратися. Горе було тому, хто не встиг зреагувати на його появу, страшенного розносу в цьому випадку було не уникнути. Дівчата-космонавти теж швидко пішли геть. За порадою керівника випробувань корабля, котрий зібгав пояснення. Трьох із цієї п’ятірки я запам’ятав і знав за прізвищами ще тоді: Валентина Пономарьова, Валентина Терешкова й Ірина Соловйова.

У космосі чоловік і жінка

Вперше на Землі розгорнувся бій навколо кандидатур на політ. Точилася люта суперечка: роздільним чи спільним буде запуск двох космічних кораблів? Буде груповий політ суто жіночим, як на цьому наполягав М.Каманін, чи чоловічим або змішаним, як пропонували інші керівники ракетно-космічної галузі. Корольов і президент Академії наук СРСР М.Келдиш вважали, що нема сенсу поспішати з польотом жінки в космос, оскільки бажано було спочатку довести тривалість польоту до 6—8 діб, провести експерименти з ручного управління, а вже потім допускати до польоту жінок-космонавтів.

Це були не просто технічні й організаційні суперечки: К.Вершинін із подачі свого заступника С.Руденка і помічника М.Каманіна вперше дали відкритий бій Корольову під гаслом: Корольов дає нам техніку, а як нею розпорядитися — вирішувати тільки нам, і нічиї поради й рекомендації, окрім рішень вищого керівництва країни, не потрібні.

Однак, як показав хід подальших подій, військові керівники переоцінили свої можливості. Корольова, котрий набрав політичної ваги й мав високий авторитет в очах М.Хрущова, не так просто було відсунути убік при вирішенні питання добору кандидатур на космічний політ. У квітні 1963 р. Корольов і командування ВПС домовилися про головне: у космос має летіти жінка. Корольов і Гагарін підтримували В.Терешкову, а маршал Руденко і Келдиш пропонували основним пілотом-космонавтом Пономарьову, а дублером Терешкову та Соловйову. Кандидатура Валерія Биковського ні в кого не викликала сумніву, так само як і його дублера Бориса Волинова. Кожне крісло в точності повторює індивідуальні особливості фігури майбутнього космонавта, і Головний конструктор Гай Северін почав виготовляти три індивідуальні крісла. За участі перших осіб від ВПС, ОКБ-1, Академії наук СРСР і оборонного відділу ЦК відбулася велика нарада в Центрі підготовки космонавтів. Учасники схилилися у своєму виборі основного космонавта на користь В.Терешкової. Там же вирішили, що В.Биковський піде на встановлення світового рекорду за тривалістю польоту, а В.Терешковій встановили термін польоту не більше трьох діб. Пристрасті вгамувалися остаточно, коли 4 червня на засіданні Державної комісії затвердили на політ двох космонавтів — майора В.Биковського і молодшого лейтенанта В.Терешкову. Тепер можна було працювати спокійно.

Особливістю програми польоту В.Биковського і В.Терешкової була перевірка організації харчування в космосі при здійсненні тривалих польотів. Якщо перші космонавти обережно ковтали воду при питті в умовах невагомості, то вже на третьому і четвертому польотах питання прийому води було знято з порядку денного. У цьому польоті космонавти повинні були харчуватися телятиною, смаженими язиками, пиріжками з ковбасою, чорним хлібом, котлетами й апельсинами. Скажемо відразу: такий раціон припав їм до смаку.

Спільний політ

Пуск корабля «Восток-5» був із початку призначений на 7 червня 1963 р. Пуск «Востока-6» — через добу, 9 червня 1963 р. Але сильний вітер, більше 15 м/с, не дозволив йти на пуск з технічних умов, і його перенесли на 10 червня. Але й тут на всіх чекав сюрприз від директора Кримської обсерваторії академіка Андрія Сєверного, відомого у світі фахівця із питань Сонця. Через посилення сонячної активності прогнозувалося збільшення рівня радіації. Два дні в кабінеті президента Академії наук Мстислава Келдиша точилися наукові суперечки про можливість пуску людини в космос у цей період, і лише ввечері 12 червня остаточно переконалися, що рівень радіації усередині корабля «Схід» буде не вищим, аніж на атомній електростанції, що гарантовано безпечна для обслуговуючого персоналу.

Пуск Биковського перенесли на 14 червня. Здавалося, що все йде як по маслу. Але після оголошення на стартовій позиції годинної готовності до пуску, з’ясувалося, що чеку у катапультного крісла Биковського не знято. Оголосили 30-хвилинну затримку, відкрили люк №1 корабля, монтажник звісився униз головою і зняв чеку під Биковським, який сидів у кріслі. Тепер крісло з космонавтом при приземленні на висоті 7000 м могло бути катапультовано з корабля крізь люк. Якби чеку не зняли, то космонавт був би змушений приземлятися разом із кораблем, який не мав системи м’якої посадки, що неминуче призвело б до тяжких травм. Потім спрацював закон парності неприємностей: при оголошенні п’ятихвилинної готовності до пуску вийшов із ладу гірогоризонт, і його необхідно було міняти. Був вибір: або відкладати пуск на добу, або В.Биковський залишається в кораблі ще на кілька годин. Вирішили міняти прилад, затримавши ще на три години час пуску, які Биковський провів у закритому кораблі. Старт нарешті відбувся 14 червня 1963 р. Корабель вийшов на нерозраховану орбіту, гарантований час перебування корабля на якій не перевищував 10—11 діб, після чого він міг почати «зариватися» у щільні шари атмосфери, тобто гальмувати. Балістики змушені були постійно контролювати орбіту «Востока-5». Старт же «Востока-6» із В.Терешковою на борту пройшов без будь-яких ускладнень 16 червня 1963 р. Чиста космічна сила в усьому пішла назустріч жінці-космонавту. Пуски без ускладнень — істинна радість для керівництва і бойового розрахунку підготовки і пуску. Вони не приносять радості лише журналістам, яким нічого розповісти про героїзм космонавтів.

«Яструб» і «Чайка» — такі позивні отримали Биковський і Терешкова, почали спільний політ. За Терешковою він так і зберігся на все життя. Орбіта «Востока-5» знижувалася швидше розрахункового часу, і вже 17 червня прийняли рішення здійснити посадку корабля Биковського після 81-го витка. У В.Терешкової досить важко проходив період адаптації до невагомості, а Земля в особі Корольова постійно смикали її з тренуваннями щодо ручного управління кораблем, зокрема з ручної побудови орієнтації, що зрештою було виконано так, як влаштовувало Корольова.

Уранці 18 червня Держкомісія всю увагу переключила на Биковського: від нього була отримана радіограма про те, що був «космічний стук». Корольов негайно сів за складання переліку причин, які могли бути причетні до стукоту в космосі, дійшов навіть до удару метеорита в корпус корабля. Повторні запити на борт «Востока-5» допомогли з’ясувати, що це був зовсім не «стук», а «стул», як зазвичай висловлюються лікарі, що викликало гомеричний регіт у космосі і на Землі. 19 червня о 10 годині московського часу по командній радіолінії на два кораблі майже одночасно подали спускові команди. Надійшла доповідь від Биковського про початок орієнтації корабля за допомогою сонячної системи. Потім була його доповідь про вмикання гальмівної рухової установки, яку прийняли плавучі командно-вимірювальні комплекси біля узбережжя Африки з подальшою ретрансляцією доповіді про це в Одесу і далі в Москву. Доповіді від В.Терешкової Земля не отримала. Корольов поставив службу ППО й авіаційну службу пошуку та порятунки космонавтів на вуха, однак до 17-ї години доповідь не надходила. Сім годин невідомості здоров’я Корольову не додали. Він рвав і метав, діставалося всім, хто потрапив під його гарячу руку. Лише о 17-й годині Корольов отримав чіткі доповіді про те, що обидва космонавти живі й здорові.

В.Терешкова через шість років після польоту закінчила академію ім. М.Жуковського, стала генералом ВПС, рівна серед перших. І в повсякденному земному житті В.Терешкова домоглася видатних успіхів. 1968 р. вона — вже голова Комітету радянських жінок, 1969 р. — віце-президент Міжнародної демократичної федерації жінок, член Всесвітньої ради миру. 1974 р. Валентину Терешкову обрано депутатом Верховної Ради СРСР, членом Президії Верховної Ради, головою Товариства дружби народів Радянського Союзу. Після розвалу СРСР це товариство дістало назву Товариства дружби народів Росії, а в країнах СНД утворено культурні центри під патронатом В.Терешкової. Але для нас В.Терешкова так і залишилася «Чайкою» із нашої далекої тюра-тамської молодості.