Будинок із химерами

Здавалося б, наша країна повинна бути Меккою світової туристичної індустрії, оскільки має без перебільшення унікальний природно-рекреаційний потенціал. Гори, моря, мінеральні води, цілющі грязі, ландшафтні парки, заповідники — усього вдосталь. Плюс величезна кількість історико-культурних ресурсів, які можуть зацікавити допитливих туристів. Додайте сюди зручне географічне положення України, низькі ціни, відсутність (тьху-тьху-тьху!) усіляких форс-мажорів. Чому ж статистика розвитку ринку туристичних і супутніх, зокрема готельних, послуг, як би це м’якше висловитися, ну, вже надто жалюгідна? Чому, незважаючи на очевидні переваги, українськими просторами не хочуть подорожувати не лише іноземці, але й самі українці?

Хитруєте, батечку!

Почнімо з того, про що не раз писало «ДТ» і що, на жаль, доводиться констатувати і сьогодні: вітчизняний турринок, незважаючи на наявність величезної кількості туристичних фірм, перебуває в зародковому стані. Показник тут один — кількість обслуговуваних туристів. Статистика свідчить: у нашій країні за рік продається приблизно півмільйона путівок на закордонні тури. Якщо зважити на те, що деякі наші співвітчизники протягом року вирушають за рубіж не один, а два, три і навіть більше разів, то вийде, що попит на закордонні тури забезпечує менш ніж один відсоток українців. Для порівняння: у деяких європейських країнах частина громадян, які подорожують по зарубіжжю, досягає 60%. Заперечення «Але ж у них там ЄС — їздити можна, де хочеш» не приймається, оскільки у нас тут СНД — їздити теж можна досить просто. Та й ті ж таки Чехію, Угорщину, Польщу, Румунію або Болгарію можна відвідати, маючи в кишені 100 євро, не надто обтяжуючись візовими проблемами.

Проте, незважаючи на воістину рахітичні обсяги виїзного туризму, у нашій країні зареєстровано аномально високу кількість туристичних компаній. Станом на 1 липня 2006 р. ліцензії на туроператорську і турагентську діяльність мають 3984 суб’єкти. У першому півріччі 2006 року видано рекордну кількість ліцензій — 910 (у першому півріччі минулого року — 663). А саме 599 ліцензій — на турагентську діяльність, 237 — на туроператорську і ще 74 — на туроператорську діяльність із внутрішнього і в’їзного туризму.

Вдумаймося: 910 ліцензій за півроку. Чи не занадто стахановські темпи?.. Адже і без того кількість туроператорів у нашій країні невиправдано велика. В Іспанії, приміром, їх усього 200. Вони потужні, мають досвід, у них багате розмаїття програм. Ми ж маємо таке. Торік 331 вітчизняна турфірма відзвітувала про відсутність діяльності, а 551 узагалі не відзвітувала. Іншими словами, кожна четверта компанія, яка одержала ліцензію, не працює. Або працює в тіні.

Окрім того, в умовах жорсткої, а часом жорстокої, конкуренції наші турфірми змушені заощаджувати. На всьому — зарплатах, підвищенні кваліфікації співробітників, маркетингу. При цьому маємо таку тенденцію: зниження витрат ніяк не співвідноситься зі стабілізацією цін на турпродукт. Середня ціна турпослуг за останній рік зросла на 34%. Чому «туристична інфляція» перевищує загальноекономічну? Причин декілька, основна — боротьба за підвищення рентабельності.

Отже, що маємо? Кількість туристичних фірм збільшується, але зростання кількості самих туристів, за словами глави профільного парламентського комітету Миколи Томенка, «уповільнилося». Це означає, що продуктивність туристичного сектора не підвищується, а знижується. У 2005 році одна фірма обслужила в середньому 646 туристів. Це на 14% менше, ніж 2004-го. Є підстави вважати, що аналогічну тенденцію буде зафіксовано і за підсумками нинішнього року.

Готель по-українськи: небезпечно, безвідповідально, неякісно?

В Україні зареєстровано 3083 засоби розміщення, зокрема 1192 підприємства готельного господарства. «ДТ» уже розповідало читачам, що багато з них не лише не пройшли перевірки на безпеку, але й взагалі не зареєструвалися. Тобто вони не сплачують податків і не несуть жодної (!) відповідальності за життя і здоров’я пожильців. Це — міні-пансіонати, садиби, а також квартири, які здаються погодинно і поденно.

Нагадаємо: більшість вітчизняних засобів розміщення, у тому числі і багато готелів, не відповідають не тільки міжнародним, але навіть національним (порівняно ліберальним) стандартам. Усього близько двох сотень готелів пройшли так звану категоризацію й дістали енну кількість «зірочок». Понад тисяча готелів «зірок» не мають узагалі.

Убогість і відсталість вітчизняної готельної бази пояснюється відсутністю привабливого інвестиційного клімату. Документи, земельні ділянки, меблі, обладнання — турбот і витрат багато, а віддача мала. Середня завантаженість вітчизняних готелів — на рівні 50—60%. Це означає, що пожильці, купуючи готельні послуги, оплачують не тільки своє проживання, але й простій інших номерів...

Якість готельного обслуговування в Україні низька — це скаже кожен, хто хоча б раз виїжджав за кордон і селився в тамтешньому, далеко не найшикарнішому, готелі. А либонь без нормальної готельної бази про якісний конкурентоспроможний турпродукт можна лише мріяти.

Назва гучна, а на ділі...

У країні є орган, який регулює розвиток туризму, — Міністерство культури і туризму. Здавалося б, статус галузі підвищився — її представник є членом Кабміну. Насправді все набагато прозаїчніше і... сумніше. Нонсенс, але факт: у міністерстві просто немає фахівців, котрих можна було б вважати справжніми туристичними професіоналами!..

Функції координатора галузі виконує Державна служба туризму і курортів — орган із гучною назвою і... куцими повноваженнями. Офіційно — урядовий орган державного управління. Фактично — служба функціонує в складі міністерства, не може самостійно ні бюджет узгодити, ні міжвідомчу нараду провести, ні навіть внести зміни до вже чинного наказу колишньої Держтурадміністрації — щоразу треба звертатися з чолобитною у міністерство. А скільки (і яких) у міністерстві фахівців, ми вже знаємо...

Робота молодого відомства була обмежена повною відсутністю фінансування програм і проектів, зокрема міжнародних — гроші виділялися лише на зарплату і комунальні платежі. У 2002—2004 роках Україна активно брала участь у міжнародних туристичних виставках — тому темпи розвитку в’їзного туризму нагадували нехай не геометричну, але прогресію. Останні два роки на ці цілі грошей немає. Отже, проект «Україна відома» перейшов у розряд фантастичних.

Туризм — одна з небагатьох сфер, де у центральних органів практично немає підпорядкованих структур. У цих умовах особливого значення набуває діяльність громадських організацій.

У галузі створено кілька професійних асоціацій. Але кількість їхніх членів така невелика, що про впливовість цих утворень говорити не доводиться. Багато директорів турфірм не бажають вступати до жодної з існуючих громадських організацій, мовляв, марнування часу. А деякі, найбільш незалежні, навіть скаржаться, що під прикриттям асоціацій дехто з ділків вирішують вузькокорпоративні і навіть особисті питання...

Підіб’ємо проміжні підсумки. Видавнича діяльність припинена. Якісних доступних буклетів і путівників, незважаючи на багаторічні заклики їх надрукувати, як не було, так і немає. Робота зі створення позитивного туристичного іміджу країни на міжнародній арені фактично паралізована. Результати наукових досліджень у сфері розвитку туризму і курортів нікому не відомі. Відсутня і система прогнозування туристичних потоків. Весело, нічого не скажеш...

«Гідні» результати

Напевно, немає і не може бути чітких і однозначних рецептів швидкого оздоровлення ситуації в туристичній сфері. Оскільки туристична індустрія — це, по суті, сукупна робота суб’єктів близько 60 видів економічної діяльності. Тому стан справ тут залежить не лише від зусиль влади, але й від загального стану економіки і бізнесу.

Не секрет, що нині обговорюється можливість реорганізації Державної служби туризму і курортів. Не виключено, що її трансформують у центральний орган виконавчої влади — адміністрацію або держкомітет. Напевно, рішення про «відчленування» туризму з міністерства буде правильним, оскільки сьогодні там туризмом серйозно ніхто не займається.

Багато говорилося про необхідність бюджетного наповнення туристичних програм. Зважаючи на останні віяння, щедрості не буде. Але хоча б на рівні запланованого у 2004-му — не завадило б. Водночас гроші варто розподіляти на основі нових підходів — під конкретні обгрунтовані проекти, а не на малозрозумілі і, відверто кажучи, мало кому (за винятком їхніх безпосередніх авторів і «вищестоящих товаришів») потрібні прожекти.

Слід також виділити гроші на реалізацію інноваційних проектів у сфері маркетингу національного турпродукту. Багато років говорять про створення центрів туристичної інформації — віз і нині там. А втім, ці центри можуть працювати прибутково — за рахунок продажу буклетів і путівників, а також завдяки наданню додаткових послуг. Багато років розмірковують і про створення наших туристичних представництв за кордоном. Грошей на це багато не треба: такі представництва можна створити при торгово-економічних місіях, які працюють у багатьох українських посольствах. Стіл, стілець, комп’ютер, методичні матеріали, зарплата одного фахівця — от і всі витрати... Багато років говорять і про сильний туристичний веб-портал. Розмов багато, реалізації — нуль.

Треба, нарешті, внести зміни до базового Закону України «Про туризм». Наприклад, чому розмір фінансового забезпечення відповідальності не залежить від показників роботи фірми? В усіх він однаковий, незалежно від того, скільки людей фірма відправила за кордон — 10, 100 або 1000. Чекає свого часу закон про сільський туризм, поданий на розгляд у парламент.

Необхідно також чітко визначитися — хто управляє вітчизняними курортами? МОЗ, Держслужба туризму і курортів, обласні адміністрації, місцеві ради?.. Закон «Про курорти» не виконується, курортні зони розвиваються стихійно. А наведення елементарного порядку в цій сфері — це сотні мільйонів гривень бюджетних доходів.

Ну, і найголовніше. Українському туризму як повітря необхідний привабливий інвестиційний клімат. Ні Міністерством культури і туризму, ні Держслужбою туризму і курортів у цьому напрямі не зроблено нічого. Немає ні пропозицій зі спрощення адміністративних процедур виділення землі для готелів і санаторіїв, ні ідей з добудови численних незавершених об’єктів, ні ініціатив, які стосуються виділення «дешевих» кредитів на реалізацію пріоритетних проектів у сфері внутрішнього туризму...

«Гідний» результат п’ятнадцятирічної роботи у форматі незалежної держави, чи не так?..