Будь зі мною, мамо!

Щоб стати європейською країною (не лише в географічному сенсі), Україна, крім розв’язання інших проблем, зобов’язана позбутися дитячої безпритульності, незадовільного рівня опіки сиріт, «вершиною» якого стали інтернати. Проголошена стратегія позбавлення від цього радянського релікта, запровадження цивілізованої практики виховання дітей у родинах або закладах сімейного типу розрахована на тривалу перспективу. Але вже сьогодні можна побачити реальні результати нових підходів.

Спільна діяльність Броварської міськради, управління у справах сім’ї та молоді, служби у справах неповнолітніх, центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді та представництва міжнародної благодійної організації «Кожній дитині», створення нової спеціалізованої служби роботи з дітьми дали позитивний ефект. З 2002 року в державні інтернатські установи не прийшов жоден маленький броварчанин. Завдяки вжитим заходам діти повернулися в свої родини, які стали благополучнішими, знайшли прийомних батьків або опинилися в будинках сімейного типу. Минулої суботи в Броварах відбувся круглий стіл за участі члена ради директорів міжнародної благодійної організації «Кожній дитині» Авріла Девіса, виконавчого директора міжнародної благодійної організації «Кожній дитині» Анни Фойхтван, керівника проекту ЄС «Розвиток інтегрованих соціальних служб для незахищених сімей і дітей» Ілейна Саммона. На зустрічі підсумували зроблене й накреслили шляхи подальшого удосконалення роботи з неблагополучними родинами та проблемними дітьми. У рамках обраної стратегії було започатковано створення перших в Україні інтегрованих соціальних служб для незахищених сімей і дітей. У міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді з’явилися нові функції та завдання.

Ідея відмови від інтернатських форм утримання, зосередження зусиль та коштів на вихованні дітей у родині, усупереч скептичним прогнозам, виявилася перспективною, дала конкретні результати. Зміни позначилися як на рівні оснащення соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, так і на змісті їхньої діяльності. Фахівці, покликані займатися непростими «дитячими» проблемами, дістали додаткове фінансування. І слід особливо підкреслити: це, можливо, найскладніше питання вирішується не лише за рахунок надходжень грантів міжнародних організацій, допомоги міжнародної благодійної організації, а й за рахунок коштів міського бюджету. Це дозволило розмістити Центр у зручному приміщенні, залучити до роботи в ньому кваліфіковані кадри соціальних працівників, психологів, здатних виконувати дедалі складніші завдання. Адже одна справа — фіксувати неблагополучні родини, порушення прав дитини, позбавляти недбайливих мам і тат батьківських прав, і зовсім інша — спрямовувати зусилля на те, аби напоумити батьків, прагнучи зберегти сімейний осередок для дитини, а в разі невдачі знайти малюкові нову родину.

Учасники круглого столу під час дискусії змогли познайомитися із сім’ями, які завдяки новим підходам вдалося зберегти. Біди, що переслідували Ірину Л., були типовими для неблагополучних родин. Вона залишилася без чоловіка, роботи, занепала духом, зловживала спиртним. Донька Катя була покинута напризволяще. У такій ситуації найлегше було відправити дитину до інтернату. Раніше так і зробили б. Але почали працювати навіть із такою, здавалося б, безнадійною мамою. Спочатку занедбану дитину довелося все-таки забрати в «Любисток» — спеціально створену для таких випадків установу соціально-психологічної реабілітації дітей, тимчасово взятих із неблагополучних родин. Це зовсім не означало, що на матір махнули рукою. Соціальні працівники зайнялися мамою Катрусі. Ірину підлікували, працевлаштували і, коли вона прийшла в норму, дозволили спочатку відвідувати доньку, а потім забирати її на вихідні. Є перспектива повернення дівчинки в сім’ю.

Ще один показовий приклад. У двох сестер, тринадцяти і десяти років, через збіг обставин не виявилося ані батька, ані матері. Із ними залишилася тільки бабуся Альбіна Борисівна. Але вона, не маючи ані права опіки, ані коштів для забезпечення дітей, дуже боялася, щоб їх не забрали до інтернату. І тут нові підходи виявилися доречними. Соціальні працівники, познайомившись із родиною, дійшли висновку, що бабуся за відповідної допомоги зможе виховувати онучок, і подбали про оформлення опіки над дітьми, матеріальної допомоги сім’ї.

Втручання соцпрацівників, яке сприяло збереженню сімей, стало можливе у зв’язку з тим, що до Центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді завдяки вжитим заходам надходить вичерпна інформація з усього комплексу «дитячих» питань: про недбайливих батьків, бездомних дітей, підліткову злочинність. Допомагає справі створена система єдиного вікна. Броварчанам, котрі помітили неблагополуччя з дітьми, не доводиться бігати по організаціях і установах. Можна просто звернутися в єдине вікно Центру, і працюючий там фахівець залежно від характеру повідомлення направить куди слід.

Якщо хтось із представників громади повідомив про погане ставлення до дітей у родині, про малюків, залишених без нагляду, — тривожна інформація надходить у службу підтримки сім’ї. І це для соцпрацівників є сигналом до того, що в ситуацію необхідно втрутитися.

Але навіть особлива увага до неблагополучних родин не завжди приносить позитивні наслідки. На жаль, не всі сім’ї можна зберегти. Так що ж це означає для дітей — знову інтернат? Ні, є інші підходи. Якщо батьки безнадійні, вихід знаходять у підготовці прийомних сімей. Завчасно ведеться пошук тих, хто здатні стати прийомними батьками. Олександр Хостенко сам виховувався в інтернаті та зберіг про нього не найкращі спогади. Переконання в тому, що дитина має виховуватися в сім’ї, привело Сашка та його дружину Любу до бажання стати прийомними батьками для дворічних Паші та Даші. Малюки вже називають їх мамою і татом. Молода сім’я вважає: поки своїх дітей немає, варто брати прийомних.

Для захисту сім’ї та дитинства в Броварах зроблено чимало. І наслідки такої цілеспрямованої роботи відчутні. За три роки під супроводом соціальних працівників перебували 159 кризових родин, де виховувалися близько 300 дітей. 110 сімей уже виключено з супроводу з позитивними результатами. І ще для порівняння. За минулий рік в Україні, яка за прикладом цивілізованих країн узяла курс на «деінтернатизацію», створено 26 прийомних сімей, п’ять із них — у Броварах. Але міські соцпрацівники, заглибившись у проблеми, усвідомлюють: впроваджувана ними система, хоч і приносить плоди, далека від досконалості. Вона не передбачає розвиток напрямів, які дозволили б усунути проблеми бездоглядності на ранньому етапі виникнення. Під час роботи круглого столу було проголошено: у Броварах розпочинається реалізація проекту, який доповнює попередні напрацювання. Із цією метою створюються інтегровані соціальні служби для незахищених сімей і дітей. Це передбачає введення в систему нових напрямів. Часом криза в родині розпочинається ще до народження дитини. Отже, потрібна конкретна соціальна робота ще тоді, коли молоді мами відвідують жіночі консультації та перебувають у пологовому будинку. Відповідно до нової програми двоє співробітників працюють з майбутніми мамами: один у жіночій консультації, другий — у пологовому будинку. Їхнє завдання — попередити відмову мам від дітей.

Наступна, додаткова, програма передбачає ліквідацію ще однієї «прогалини» в вирішенні долі дітей із неблагополучних родин. Ідеться про повернення броварських дітей з інтернатів додому, про соціальний супровід підлітків. Не залишені без уваги й підлітки, котрі через хиби сімейного виховання стали малолітніми злочинцями. Беручи на себе турботу про їхнє виховання, Центр соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді виступає координатором діяльності всіх служб з їхнього перевиховання. Із запровадженням додаткових напрямів у Броварах буде завершено створення цілісної програми соціального захисту дітей, гарантування їхніх прав.