«Ботаніки» і «дивні діти»

01 квiтня, 2011, 13:59 Роздрукувати Bипуск № 12, 1 квiтня-8 квiтня 2011р.
Автор
Відправити
Відправити

У словнику молодіжного сленгу з приводу «ботаніка» можна прочитати таке: 1) Ботанік — це людина, котра занадто багато вчиться; 2) Ботанік — нудний учень, понурий зануда; 3) Ботанік — «заучена» особа, відмінник.

Автор

У словнику молодіжного сленгу з приводу «ботаніка» можна прочитати таке: 1) Ботанік - це людина, котра занадто багато вчиться; 2) Ботанік - нудний учень, понурий зануда; 3) Ботанік - «заучена» особа, відмінник. Однолітки не люблять «ботаніка» навіть не тому, що він - «заучений», а тому що нудний і понурий. Однокласники «ботаніка», на жаль, вважають, що надмірна любов до знань і веселощі - речі несумісні, майже як геній і лиходійство. Уява відразу малює таку картину: нудний, невеселий хлопчик, такий собі дванадцяти-тринадцятилітній «доктор Фауст», у чорній «академічній» шапочці та темному довгому плащі гортає запилені фоліанти, підперши щоку рукою. Біля хлопчика живою спокусою в’ються веселі друзі, у вікно зазирає весна, але він ні на що не реагує, а все читає й читає... Потім хлопчик виростає і так само не звертає жодної уваги на різних Маргарит, як раніше - на друзів та весну.

Або, наприклад, ще одна картинка: «ботанічка» - така собі «синя панчоха», закоротко стрижена або з нудним мишачого кольору хвостиком на голові, сіро й нудно одягнена, неусміхнена... Вона все читає й читає або стукає пальчиками по клавіатурі, не звертаючи жодної уваги на хлопчиків, подруг та весну. Звісно, обидві ці картини - трохи перебільшене зображення «ботаніків». Але деякі характерні риси «ботанічної» поведінки в них наявні. Бо якби «ботанік» був жвавим, веселим і азартним, то його б називали не «ботаніком», а, скажімо, «зоологом». Рослини й дерева, на думку школярів і студентів, геть-чисто позбавлені темпераменту, тоді як у тваринному світі темпераменту і життєвої енергії - скільки завгодно!

Відразу зізнаюся, що, незважаючи на безмірну любов до книжок і знань, я в шкільні й студентські роки не була «ботанічкою». Мене підводили темперамент, авантюризм і жага життя. Але до «ботаніків» я ставилася з безмежним захопленням: дивувала їхня всидливість, вражав їхній олімпійський спокій, зачаровувала їхня працездатність. У «ботаніків» дивне відчуття обов’язку: вони виконуватимуть покладені на них завдання та доручення, не зважаючи на тепле весняне повітря за вікном і алергію на книжковий пил. Навіть Михайло Васильович Ломоносов і Дмитро Іванович Виноградов - корифеї російської науки - не були в студентські роки «ботаніками». Ломоносова послали на навчання до Німеччини, і там він захоплювався не тільки науками, а й своєю майбутньою дружиною - Єлизаветою-Христиною Цільх, сварився з професором мінералогії І.Ф. Генкелем, траплялося - і бився, і змішував вино з пивом, і навіть бродяжив, і потрапив у солдати до короля Пруссії Фрідріха, з військової фортеці якого дивом утік.

Дмитро Виноградов, творець російської порцеляни, взагалі мав репутацію гуляки. І в Ломоносові, і у Виноградові кипіла пристрасть до життя, вирувала невгамовна енергія. «Ботаніку» ж, на мій погляд, бракує саме темпераменту. Тому одноліткам так кортить підколоти його й покепкувати над ним. Однолітки зумисне будять у «ботаніку» звіра, щоб подивитися, чи здатен він на вчинки живі й дійові. І тоді тихий хлопчик відривається від книжок і доводить, що й він здатний на «зоологічні» вчинки. А якщо не доводить, то все більше й більше занурюється у себе і страждає.

«Ботаніками» часто стають навіть не через відсутність темпераменту, а через комплекс неповноцінності. Дитину лякає й сковує зовнішній світ, і вона занурюється у віртуальний комп’ютерний простір. Комп’ютер стає її твердинею, її «вежею зі слонової кістки» - тут вона ховається від ворогів та цікавих. Такий «ботанік» вступає у змагання з однолітками і життям, він намагається довести одноліткам свою першість: якщо не на полі життя, то на полі навчання. І, звісно, виграє. Але така перемога виявляється неповною - «ботанік» мусить довести свою першість і в звичайних земних справах. А це вже набагато важче: заважає комплекс неповноцінності, який може перетворитися в «ботаніка» на повну свою протилежність - гординю.

За термінологією Назіпа Хамітова, філософа і письменника, психоаналітика, доктора філософських наук, засновника і президента Міжнародної асоціації актуалізуючого психоаналізу, «ботанік» - це «дивна дитина». Така дитина завжди занурена у свою мрію, часто незрозумілу оточенню. Вона живе в іншій реальності, яку знаходить у книжках або комп’ютерних хащах. «Дивна дитина» незрозуміла не тільки одноліткам, а й своїм батькам, якщо тільки батьки самі - не «дивні люди». «Не кожна дивна дитина стає генієм, але кожен геній був дивною дитиною», - вважає Назіп Хамітов.

«Самотність дивної дитини може бути трагічно метушливою і галасливою, коли дитина ставить безліч запитань, на які батьки не знаходять відповідей, але може вона бути сумною й тихою, коли дитина замикається в собі, безмовно осягаючи світ», - пише Хамітов. Однак при цьому «дивна дитина» і вундеркінд - не одне й те ж саме. Вундеркінд - це дитина, котра механічно випереджає своїх однолітків. «Дивна дитина» якісно відрізняється від своїх однолітків, оскільки в ній «зріє щось принципово нове». Це «принципово нове» - мрія «дивної дитини», вигадливий світ фантазії і творчості, в який вона занурюється, відторгаючи навколишню дійсність.

Однак «дивна дитина» зовсім не позбавлена темпераменту і жаги життя. Просто така дитина вважає, що світ її мрій яскравіший і реальніший, ніж життя. Якщо життя потішить її несподіваним поворотом долі, любов’ю близьких чи удачею, «дивна дитина» полюбить земне буття. Якщо навколишній світ її не сприйматиме, вона, навпаки, замкнеться в собі. «Дивна дитина» постійно порівнює дійсність зі світом своїх мрій, і, на жаль, не на користь дійсності. Але життя може стати їй «сестрою» й переконати у своїй красі та мудрості. Тоді «дивна дитина» визнає його і вийде зі своєї «вежі зі слонової кістки».

Не кожен «ботанік» - «дивна дитина». Зануда-відмінник, який запобігає перед учителями й однаково цікавиться всіма предметами, - зовсім не «дивна дитина». «Дивна дитина» - це «ботанік», у якого є своя пристрасть, мрія. Такий «ботанік» не може однаково успішно робити все, він неодмінно вибере предмет собі до душі. І викладачам, можливо, не сподобається, що, захопившись однією дисципліною, він, напевно, забуде про іншу. «Ботанік», який зростає духовно, перетворюється на «дивну дитину». «Ботанік», позбавлений мрії, перетворюється на зануду і «заучку».

Однолітки інколи ставляться до «дивних дітей» тепліше, ніж до «ботаніків». «Дивні діти» можуть захопити однолітків своєю мрією, пасіонарністю. З «заучками» одноліткам просто нудно. Тому для «ботаніків» є одні ліки - духовне зростання. Тоді однолітки не тільки змиряться з ними, а й визнають їхню неординарність. «Дивні діти» можуть викликати і захоплення, і роздратування, «ботаніки» - переважно нудьгу. Я - за «дивних дітей»! А ви?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК