«Боржомі» за ціною золота

За давнім грузинським переказом раз на добу вода засинає, на кілька миттєвостей зупиняючи свій плин. Кажуть, хоч би що зануриш у неї в цей час, — усе стає золотом. Точно не відомо, коли саме зупиняється потік води в знаменитому джерелі Боржомської долини. Але те, що ця вода для Грузії стала еквівалентом цього дорогоцінного металу, заперечити неможливо. Так само, як і те, що кожному, хто бував тут, «Боржомі» пропонувала свій еквівалент слову «золото».

Престиж

Відкрити бальнеологічний курорт європейського рівня було для Романових питанням престижу. Так заведено у Європі — і це виявилося достатнім аргументом, щоб Микола II наказав знайти в Росії джерела, які за лікувальними властивостями рівні популярним водам Віші і Баден-Бадена.

Слід зазначити, що на просторах Російської імперії було з чого вибирати. Але академіки Санкт-Петербурзької академії наук Струве і Йоффе зупинили свій вибір саме на воді з Боржомської долини. Їх привабило унікальне поєднання мінеральних речовин у її складі.

До цього моменту про цілющі властивості «Боржомі» людям було відомо як мінімум тисячу років. Виявлені в долині сім кам’яних ванн належать до часів Римської імперії. Тоді, з огляду на все, «Боржомі» не пили, у ній через незнання купалися. Після тривалого забуття на початку XIX століття історія знову приводить людей до цієї води: вона зцілила бравого полковника Херсонського полку. Джерело розчистили і виклали каменем. Пізніше доктор Аміров із полку грузинських гренадерів, захоплений ідеєю водолікування, відправляє посилку з пробою води до Санкт-Петербурга.

Поки вчені мужі за царським указом досліджували воду, на Кавказі продовжували відбуватися дива. «Чарівна» вода вилікувала від недуги доньку кавказького намісника Євгена Головіна. На честь її видужання над Боржомською долиною спалахують салюти і феєрверки, улаштовано бал, а 1841-ий входить в аннали історії як рік народження тут бальнеологічного курорту, куди прагнуть потрапити усі. Вода-цілителька набуває якості поки ще не золота, але вже магніту: вона притягує.

Царська династія розпочинає освоєння долини в другій половині XIX століття. Великий князь Михайло Миколайович улаштовує тут свою резиденцію. У Боржомській ущелині з’являються палаци і фешенебельні лікарні. До речі, Мавританський замок, на урочисте відкриття якого прибуває сам цар-батюшка, дотепер прикрашає долину.

Щоправда, сьогодні екскурсоводи розповідають про цей палац не стільки у прив’язці до князя Михайла Миколайовича, скільки до його сина — князя Миколи Михайловича, котрий жив тут до 1917 року. І це зрозуміло — романтичні історії надають місцевості особливого шарму. Нині будівля в східному стилі також недоступна для огляду, як і в царські часи, — це резиденція президента Грузії. Але подивитися на дах палацу завжди можна і здалеку. Саме там був елегантний флюгер у вигляді прапорця, який піднімав на резиденції Микола Михайлович. Цей прапорець слугував знаком доглядачці палацу Варварі Романенко, що її чекають.

Великосвітське панство, заінтриговане любов’ю найвищих осіб до Боржомі, прагне улаштуватися тут на літо. Віші і Баден-Баден в очах російської еліти втрачають колишню привабливість. 1868 року князь Михайло Миколайович перекидає через Куру міст і називає його ім’ям дружини — Ольгінським. Він також будує електростанцію, яка дає світло всій долині і трьом селищам в окрузі. 1894-го запускають розливний завод, через два роки — скляний, де пляшки виготовляють вручну. «Царське» виробництво процвітає. Вода «Боржомі» поступово стає обов’язковою окрасою застіль по всій імперії. Її розливають у пляшки з темно-зеленого скла просто біля джерела, закорковують і для надійності згори заливають сургучем. У ті часи так робили французи під час розливання своєї води «Віші». От так, дивлячись на Європу, вода Боржомської долини дебютувала, вийшовши у світ.

Натхнення

Окрасою боржомського вищого світу були не лише ясновельможні особи. Творчим людям «золоте» джерело дарувало натхнення, цілюща сила його води звільняла енергію творчості. Не раз бував тут Петро Ілліч Чайковський. Після спілкування з імпульсивними прибічниками його творчості в задушливому Тбілісі, де знаменитого композитора ледь на руках не носили, його душа прагнула самоти. Йому тут подобалось усе — вода, пейзажі, повітря. «От уже два тижні я в Боржомі, — писав він 1887 року у листі другу. — Скажу Вам, що це одне з найпрекрасніших місць, колись мною бачених... Усе тут так добре, що я цілком закоханий у Боржом... Я проливаю сльози захоплення від красот, на які на кожному кроці наштовхуєшся. Крім цих принад, Боржом має ще одну притягальну силу. Тут є чудові за складом і будовою мінеральні води. Одне із джерел дуже близьке до води Віші, яка принесла мені свого час велику користь...». Радісна музика балету «Лускунчик», основні теми якого зародилися під час відвідин великим композитором долини джерел, і сьогодні викликає асоціації з неповторним смаком води «Боржомі».

Вода з боржомського джерела також додавала сил жити і творити великій українській поетесі Лесі Українці. Грузія — особлива сторінка творчої біографії відомої українки. Вона тут бувала багато разів після 1903 року, коли вперше приїхала сюди за своїм чоловіком. Кавказькі пейзажі навіювали спогади про Україну. Саме тут з’явилися її «Лісова пісня», «Камінний господар» і «Ізольда білорука». Леся Українка навіть якось признавалася: якби не була українкою, то хотіла б стати грузинкою. І саме в Боржомській долині щоосені проходять дні «Лесіаоба», на які з’їжджаються українські і грузинські письменники. Тендітна українка викликала захоплення грузинів стійкістю і силою таланту.

Краса

Створюючи Боржомську долину, природа поєднала все найпрекрасніше. Мальовничі гори, повітря, настояне на хвої, мирний дзюркіт річечки Боржомки. У спеку тут не спекотно, у холод — не холодно. Автор «Боярині Морозової» російський художник Василь Іванович Суриков не раз освідчувався в любові до цього краю. Він не приховував, що відпочивав у Боржомі не через здоров’я, а через красу місцевості і чудового клімату. А один із найосвіченіших наркомів радянської влади Анатолій Васильович Луначарський любив повторювати: «Якщо існує рай, то він схожий на Боржомі». Навряд чи ці слова колись пролунали б, якби мала «Боржомі» інший смак. Відтоді минуло близько сторіччя, але смак і склад мінеральної води, які зажили їй слави, залишилися незмінними.

Престиж. Натхнення. Краса. Таке «золото», збагачене цілющим ефектом, дорожче за гори зливків. У Грузії давно зрозуміли, що не потрібно чекати заповітної миті, коли вода зупиниться. Адже, як і в часи аргонавтів, вода з боржомського джерела вирує — ніби поспішаючи назустріч людям. Треба тільки організувати цю зустріч. Нині «Боржомі» у пляшках із вигравіруваним зображенням оленя морським шляхом через Поті й Іллічівськ прибуває в Україну. Так золото води, яка відпочила за багато тисячоліть під землею, знаходить шлях до серця кожного.