Боротьба з необоротністю

07 листопада, 2008, 15:25 Роздрукувати Bипуск № 42, 7 листопада-14 листопада 2008р.
Відправити
Відправити

Цієї важкої теми зазвичай не зачіпають публічно, однак масштаби проблеми настільки великі й від неї страждає так багато людей, що мовчати просто злочинно...

Цієї важкої теми зазвичай не зачіпають публічно, однак масштаби проблеми настільки великі й від неї страждає так багато людей, що мовчати просто злочинно.

Якби молодість знала, якби старість могла. У зв’язці із темою абортів ця приказка звучить особливо драматично. Найчастіше вагітність переривають у юності, коли ще не знають, до яких наслідків це може призвести. А от усвідомлюють усю тяжкість вчиненого вже в зрілому віці, коли нічого змінити вже не можна. Саме життю під тиском необоротності скоєного гріха присвятив свій гучний фільм «Острів» Павло Лунгін. Мистецтво поставило запитання, і соціуму, звісно, доведеться на нього відповідати.

До. А що ж після?

Тему абортів у вітчизняній пре­сі зачіпають із профілактичною метою — може якась нероз­важлива молодиця прочитає, злякається й відмовиться від страшного задуму. Воно й зрозуміло — будь-якій нерозвиненій державі збільшення чисельності робсили є важливішим, ніж якість життя своїх громадян. Але читають ці статті й ті, хто вже зважився і втілив у життя необоротне рішення. Як-то воно жінці, котра перенесла аборт, а то й не один, бачити соціальну рекламу на кшталт «Ма­мо, навіщо ти мене вбила?». «Как мир меняется! И как я сам меняюсь!/Лишь именем одним я называюсь,/На самом деле то, что именуют мной, —/Не я один. Нас мно­го. Я живой» — писав поет Забо­лоцький. Усі ми з віком змінюємося, і багатьом юнацькі вчинки видаються дикими, адже тепер ми — зовсім інші люди з іншими уявленнями про мораль, моральність і життя. А гріх уже висить, уже тяжіє, забирає вітальні сили.

Що ж робити тим, хто вже переніс аборт, а тепер карається? Ад­же таких чимало! За статистикою, сьогодні на кожні 100 пологів припадає близько 230 абортів, а Україна, як і Росія, продовжує посідати перші місця у світі за кількістю абортів. Причому їхній бум припадає на ранній вік. А потім ці дівчатка дорослішають і... «Останнім часом я дедалі частіше думаю про своїх ненароджених дітей, — каже 58-річна Ніна. — Мене страшенно мучить те, що я вчинила замолоду». «За­раз я б народила, попри всі обставини», — гірко кається 34-річна Олександра. «І головне, звинувачувати нема кого, — доповнює її однолітка Юля, — сама в усьому винна. Отже, й допомоги проcити якось соромно». Залиши­ти їх наодинці зі своїми докорами сумління? А коли врахувати, що майже в кожної з них є діти, і ці муки часто перетворюють на пекло життя не тільки самої жінки, а й її народжених дітей?

З погляду теорії родових систем*, які останнім часом набули в Україні великої популярності, аборт прирівнюється до вбивства і несе винуватцеві ті ж самі наслідки. Але ці наслідки потрібно долати бодай заради тих дітей, які все ж таки прийшли в цей світ і для котрих украй важливим є душевний стан матері. Ма­буть, кабінети, де проходять системні розставляння, — це єдине місце, окрім церкви, куди може прийти жінка із цією проблемою.

З верхівки родового дерева

Одне з ключових понять тео­рії родових систем — вилучені «ланки», тобто родичі або предки, яких забули, від яких відмовилися, про які забороняють собі згадувати. Берт Хелінгер і його послідовники вважають, що «святе місце» займає хтось із визнаних членів сім’ї, повторюючи спосіб поведінки, долю і поневіряння вилученого. «У нас була дівчина, котра скаржилася на проблеми з пам’яттю, зосередженістю, мисленням, а під час розставляння «згадала» про свого двоюрідного брата-дауна, котрого через страх усіма засобами витісняла зі своєї голови, — каже директор Південно-Східного інституту психоаналізу Світлана Свєтозарова. — Інший клієнт, чоловік, страшенно страждав від почуття покинутості й самоти, доки на розставляннях не з’ясувалося, що в його батька від першого шлюбу є син, про якого дітям не казали і з яким батько ніколи не бачився. Згодом батько нашого клієнта підтвердив цю інформацію. Часто приходять люди, котрі всією своєю поведінкою тяжіють до загибелі, а під час розставляннях виявляється, що причина — у прагненні з’єднатися з мертвими неоплаканими родичами». Страждання цих людей припиняються, коли забуті члени сім’ї повертаються із забуття на своє місце в системі.

Те ж саме відбувається в ситуації аборту. Ненароджені діти вже посіли своє місце в родовій системі. Про вбитого зародка жінки вважають за краще думати як про неживий предмет, а саму травму намагаються якнайшвидше забути. Але наше підсвідоме забути нічого не може — знання про вчинене сидить у ньому і гризе жінку прагненням піти слідом за своїм малюком. «У дуже багатьох жінок, які прийшли із зов­сім іншими проблемами, причиною бід виявляються перенесені і невідрефлексовані аборти», — каже Світлана Свєтозарова. Жін­ки, котрі не допускають думки про гріх у свою свідомість, часто стають заручницями алкогольної та наркотичної залежності, асоціального способу життя. «У нас була жінка, котра через невідрефлексований аборт ночами одна ходила в розважальні заклади й наполегливо заводила там украй сумнівні знайомства, — згадує пані Світлана, — вона ніби спеціально наривалася на великі проблеми. Навіть маленький син, який чекав її вдома, не міг зупинити цього прагнення смерті». Офіційній медицині теж відомі такі наслідки аборту (їх називають постаборт­ним синдромом), але вона, на жаль, на відміну від теорії родових систем, не пропонує шляхів подолання страшного стану, котрий іноді розтягується на все життя. До речі, якщо щодо фізичних наслідків аборту регулярно збирають багато різної статистики, то конкретно щодо постаборт­ного синдрому статистики взагалі немає.

Страждають діти

Наслідком перенесених абортів може стати й відмова жінки від статевого життя — самопокарання та профілактика повторення страшної ситуації одночасно. Жінка може стати фригідною, у неї можуть виникнути захворювання статевої сфери, вона може перестати стежити за собою, щоб не приваблювати чоловіків, — одне слово, несвідомо вигадує найрізноманітніші причини, аби уникнути статевих контактів. А шлюб, у якому жінка перенесла аборт, найчастіше розпадається, або між чоловіком і дружиною зникають інтимні й теплі стосунки, залишаючи після себе тільки видимість сім’ї.

Ще гірше те, що майже завжди страждає дитина, котра народилася після абортованої. Їй украй складно з’явитися на світ — теорія родових систем пояснює наступну бездітність або дуже важку вагітність і пологи психологіч­ними причинами. Дитина, якій, попри все, вдалося народитися, часто не може жити своїм життям, також намагаючись піти із цього світу: вона може часто й сильно хворіти, поводитися, ніби позбавлена інстинкту самозбереження, постійно нариватися на неприємності. Вона, за поняттями теорії систем, живе не зовсім у реальності, а радше в минулому.

Якщо ж прагнення до самопокарання й смерті через почуття провини перед ненародженою дитиною переважає в матері, дитині часто доводиться несвідомо йти на все, щоб утримати матір на цьому світі. Зрозуміло, що легше піти з життя тій матері, в дитини якої все гаразд і за майбутнє якої вона спокійна. Тому малюк стає «важким»: погано навчається, хворіє, бешкетує, постійно встряє в історії. Це дає йому змогу утримувати матір у побутовій реальності, аби вона не втікала у сфери, де живе її неспокутуване почуття провини.

Вихід тут

Необоротності вчиненого не усунути, але це не означає, що треба перетворити на пекло своє життя і життя своїх дітей. Насамперед жінці слід перестати уникати думок про вчинене. Прагнення забути, не думати — це шлях у нікуди: все одно, що не помічати розростання пухлини. Так, цей шрам залишиться на все життя. Але доведеться мужньо пережити весь біль своєї відповідальності за цей вчинок, прийняти почуття провини як справедливе й логічне і залишити у своїй душі вічну броню для пам’яті про своїх ненароджених дітей. Відрефлексо­ване переживання допоможе перестати витрачати всю свою енергію на забуття й спрямувати її на виховання своїх дітей, повністю повернутися в реальність, почати жити теперішнім, а не минулим.

У цьому можуть допомогти ритуали. Хтось просто час від часу молиться в церкві. Інші купують статуетки янголят, які нагадують про вчинене колись. Можна посадити поруч із могилою дорогих вам покійних родичів деревце й плекати його, бодай таким чином віддаючи данину пам’яті ненародженим душам.

Не слід перегинати палицю — давати ненародженим дітям імена, уявляти, якими вони вирос­ли б, складати уявні сценарії «а що, коли б я тоді народила…»... За­лишіть цю подію в минулому і спрямуйте всі сили на сьогодення.

Related video

*Метод Берта Хеллінгера — метод короткострокової психотерапії. Дозволяє виявити проблемні місця в сім’ях, групах, структурі особистостей, виявити конфлікти й клубки проблем, які іноді переслідують кілька поколінь. Колективне, а тим більше сімейне несвідоме — реальність, що потужно впливає на наше життя. Саме ці установки були базовими для творця методу — німецького психоаналітика та місіонера Берта Хеллінгера. Метод став відомим у всьому світі 1993 року, відтоді його популярність тільки зростає. Виявлення й опрацювання родових взаємозв’язків відбувається під час системних розставлянь. Метод Берта Хеллінгера дозволяє за дуже короткий час знайти шляхи вирішення проблеми, закласти добрий фундамент майбутнього й уникнути в ньому повторення запрограмованих помилок.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК