Борис Мозолевський: дарувати минуле

17 лютого, 2006, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 6, 17 лютого-24 лютого 2006р.
Відправити
Відправити

Відразу після завершення розкопок Товстої Могили Борис Миколайович знайшов Жовтокам’янську Товсту Могилу, або, як він її називав, Драну Кохту, і захопився бажанням її розкопати...

Борис Мозолевський
Борис Мозолевський
Борис Мозолевський

Відразу після завершення розкопок Товстої Могили Борис Миколайович знайшов Жовтокам’янську Товсту Могилу, або, як він її називав, Драну Кохту, і захопився бажанням її розкопати. В Інституті археології відбувалися жартівливі суперечки про можливі майбутні знахідки, відображені у своєрідному «документі»:

«У кургані Драна Кохта буде, ой буде!!!

1. Горит нового типу з металевою накладкою.

2. Золота фіала.

3. Меч із золотою ручкою. М.б. і піхви.

4. Срібний посуд.

5. Нові зображення скіфів (не виключено, що на гребені, пекторалі і т.ін.).

6. Небачені [підкреслено п’ять разів. — С.П.], неперевершені, єдині в історії кінські убори.

+ 1 (одна) непограбована гробниця.

29.02.1972 р.

Правильно: Б.Мозолевський (підпис)

Свідки: старшина міліції Подковирін В.Н. (підпис)

Черненко Є.В. (підпис)

P.S. Мозолевський припускає відсутність одного чи двох найменувань.

Б.Мозолевський (підпис)»

Надії на знахідки в цьому кургані не виправдалися через подвійне пограбування. Але якщо пригадати кургани, досліджувані ученим, ми знайдемо в них майже все зі згаданого.

4 лютого нинішнього року Борису Миколайовичу виповнилося б 70. Доля відвела йому набагато менше років. Але яких років... Кому ще зі скіфологів випало подібне?

Мозолевський народився 1936 р. у селі Миколаївка Миколаївської області в селянській родині. Батько загинув на фронті, ростила Бориса матір. Після закінчення семилітки, де тоді вже виявився його поетичний талант, 1951 р. Борис потрапив в армію вихованцем (у ті роки існувала така форма підгодовування напівголодної дітвори). Перебував у Одеській спецшколі ВПС, після її розформування залишився там у військово-морській частині. Пізніше поступив до військово-морського авіаційного училища в Єйську. Під час навчання перевівся курсантом-льотчиком у 93-є військово-морське авіаційне училище під Ленінград, пізніше повернувся до Єйська, де разом із ним в училищі опановували ази льотної майстерності майбутні космонавти Герої Радянського Союзу Г.Шонін і Г.Добровольський.

У 1956 році Борис потрапив під першу хвилю скорочення армії, був демобілізований і майже 10 років пропрацював кочегаром у Києві. Водночас, з 1958 р., заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету і продовжував писати вірші.

Як зазначав сам Борис, до 30 років він практично не думав про археологію. Перші поїздки в археологічні експедиції, швидше за все, були випадковими і проходили в пошуках нових вражень. Після здобуття університетського диплому в 1965—1968 р. Б. Мозолевський працював у видавництві «Наукова думка» редактором, де підготував до видання десять робіт, переважно з археології.

Поїздки в експедиції, робота зі спеціальною літературою, спілкування з провідними археологами України, зокрема з основоположниками українського скіфознавства О.Тереножкіним і В.Ільїнською, пробудили в ньому інтерес до далекого минулого. У цей час з’явилася й можливість спробувати себе в археології. Починалася епоха новобудовних досліджень на степовому українському півдні, і досі недоступний Інститут археології готовий був прийняти неофіта. 1968 року Борис звільняється з видавництва. За рекомендацією О.Тереножкіна, котрий очолив новостворену Північно-Рогачикську експедицію, Б.Мозолевського оформили на посаду заступника начальника експедиції.

Здавалося б, абсолютна підтримка маститого вченого гарантувала Борисові можливість удосконалюватися в новій галузі, але «підвела» несподівана популярність як поета. Необачно передруковані в канцелярії інституту вірші, як вважалося, відверто антирадянського змісту, («...Хрущова і Брежнєва я товаришами не назву... » — цитата вільна. — С.П.) потрапили на очі пильним товаришам і стали предметом розгляду в парторганізації. Двері інституту зачинилися перед ним на довгі три роки. Знову довелося повертатися в київську кочегарню.

В інституті опального поета таємно підтримували. У 1969—1970 рр. за договором, сезонно, він продовжував працювати на посаді заступника начальника експедиції, якою з 1969 р. керував В.Бідзіля. Наприкінці 60-х у м.Орджонікідзе Дніпропетровської обл. тривало будівництво нових кар’єрів і підприємств, і в
1969 р. тут виникла загроза знесення курганів. Оскільки всі штатні працівники інституту були завантажені роботами на інших новобудовах, єдиним вільним «кадром» з необхідним досвідом розкопок, якого можна було туди направити, був опальний і загалом безробітний Борис. Було створено Орджонікідзевський загін у складі його начальника Б.Мозолевского. В.Бідзіля відрекомендував новоспеченого начальника місцевому керівництву як повноважного представника інституту, і наприкінці 1969 р. Борис провів тут свої перші самостійні роботи з допомогою співробітників Орджонікідзевського народного музею. Доходило до смішного: улітку за договором він працював заступником начальника експедиції і начальником її загонів, але зимувати повертався в кочегарню.

Робота в Орджонікідзе звела Мозолевського з неординарною людиною — директором гірничо-збагачувального комбінату Героєм Соціалістичної Праці, кандидатом технічних наук Григорієм Середою. «Технаря» Середу вистачало на все — і на видобуток марганцю, і на будівництво нового міста, і на рекультивацію знищених кар’єрами земель, і на створення міського музею. Величезний інтерес викликали в нього й археологічні дослідження. Перше знайомство Середи з археологами відбулося 1961 року в с.Кірове Нікопольского р-ну, де експедиція О.Тереножкіна проводила розкопки скіфських курганів. Восени
1969 р., коли археологи в особі Мозолевського знову з’явилися в Орджонікідзе, старі плани розкопок великих курганів відродилися. Середу, усупереч пильній увазі Орджонікідзевського міськкому КПУ, абсолютно не турбував неблагонадійний статус Бориса. Наступного року його знову оформили за договором як заступника начальника експедиції і начальника загону. Того ж року Г.Середа «під Мозолевського» уклав договір з Інститутом археології про проведення археологічних досліджень на кар’єрах на десять років. Була створена постійно діюча Орджонікідзевська експедиція Інституту археології на чолі з Мозолевським. Це було порятунком для Бориса — він дістав постійну улюблену роботу. На десять років уперед! І тієї ж осені почалася підготовка розкопок Товстої Могили.

Дослідження Товстої Могили були блискуче проведені навесні-влітку 1971 року і докорінно змінили життя Бориса Миколайовича. Вже після перших відкриттів, дослідження гробниці скіфської цариці з дитиною і поховань коней і слуг до Орджонікідзе почали вчащати комісії Інституту на чолі з директором, членом-кореспондентом АН УРСР Ф.Шевченком. А після знахідки пекторалі у центральній гробниці для з’ясування результатів досліджень прибула урядова комісія, яку очолював заступник голови РМ УРСР П.Тронько. Після цього Борис Мозолевський їздив до Києва для доповіді у ЦК КПУ і Раді Міністрів.

Опала закінчилася. Заднім числом, із початку року, Бориса Мозолевського оформляють на постійну роботу в інститут молодшим науковим співробітником. Постановою РМ УРСР і Президії АН УРСР Борисові було встановлено персональну ставку в розмірі 200 карбованців і надано трикімнатну квартиру. Відбулися зміни і на поетичній ниві: він здобув офіційне визнання, 1971 року був прийнятий у Спілку письменників СРСР.

Після розкопок Товстої Могили Борис стає одним із найавторитетніших дослідників великих скіфських курганів. 1980 р. він блискуче захистив кандидатську дисертацію з Товстої Могили, роком раніше видав по ній книгу. З 1986 р. і до останніх днів Борис Мозолевський — завідуючий відділом, потім — сектором скіфської археології інституту. У ці роки він займався проблемами етногеографії Скіфії, паралельно проводячи польові дослідження. Останні два роки працював над докторською дисертацією, яку так і не встиг завершити.

13 вересня 1993 р. Бориса Миколайовича не стало. Певне, він був щасливою людиною. Улюблена робота, справжні друзі, утім, і вороги теж. Наприкінці життя у нього був Дім, Сім’я, його оточувала маса різних людей. Борис був людиною досить прямою і незалежною, що не спрощувало йому життя з начальством.

З ім’ям Бориса Мозолевського в українській археології пов’язано багато чудових відкриттів. Достатньо пригадати Хомину, Денисову, Завадські, Реп’яхувату, Товсту, Жовтокам’янську Товсту, Бабину, Водяну, Соболеву могили та інші кургани, дослідження Чортомлика, аби зрозуміти, що можна говорити про «епоху Мозолевського» у вітчизняному скіфознавстві.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК