Борис Губанов: невичерпна енергія

Арзамас-16 і Челябинськ-40

Борис був першим і єдиним сином у сім’ї Губанових. Батько, відомий у країні зв’язківець, сподівався, що син продовжить його справу, але Борис, «захворівши» на авіацію, обрав Казанський авіаційний інститут. Під час навчання з’ясувалося, що крім авіафахівців інститут почав готувати інженерів-механіків для новопосталої ракетної промисловості.

Перед тим як стати інженером, Губанов якраз став батьком і, коли захистив диплом, обрав Дніпро­петровськ - тут молодим фахівцям гарантували житло впродовж року. Спочатку Губанових оселили у вестибюлі гуртожитку на вулиці Театральній, і свою першу «квартиру» Борис і Ніна відгородили простирадлами. Трохи пізніше молодим виділили кімнату у двокімнатній квартирі - 16 квадратних метрів щастя. Тут Губанови прожили шість років, тут у них народилася ще одна донька. Конструкторську діяльність Губанова приховувала завіса суцільної таємничості. Він займався розробкою голов­них частин (ГЧ) - найважливішого вузла ракети. На заводі виготовляли тільки корпуси головних частин, які забезпечували комфортні умови зарядам (герметичність, міцність, температурний режим тощо). Але навіть без атомної «начинки» виготовлення ГЧ вважалося одним із найсекретніших виробництв.

Цілеспрямовані дії нових керівників КБ були скоординовані таким чином: головний вирішував стратегічні завдання, «наводив мости» із суміжниками і залагоджував справи «у верхах», його перший заступник вирішував безліч внутрішніх проблем, опікувався зв’язками із заводом і колосальними обсягами експериментальних відпрацьовувань, льотними випробуваннями. Чіткого розмежування дій тут не було, кожному доводилося вирішувати будь-які питання, якщо цього потребувала справа.

У 1973-1975 роках на полігоні Байконур проходили випробування бойових ракетних комплексів третього покоління з ракетами 15А14 і 15А15. Губанов брав особисту участь у цих випробуваннях, ділив усі тяготи полігонного життя з Леонідом Грибачовим, Олексієм Михальцовим, Борисом Горіним та іншими фахівцями КБ.

За особистий внесок у створення найпотужнішого й найефективнішого бойового комплексу з важкою міжконтинентальною балістичною ракетою 15А14 (у закордонній класифікації SS-18 Satan Mod.1) головному конструкторові комплексу Борису Губанову 12 серпня 1976 року було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

У 1976 році конструкторському бюро «Південне» доручили розробку бойового комплексу з твердопаливною ракетою РТ-23(15Ж44).

Розповідає головний конструктор Віталій Чеховський:

- Проектні роботи з твердопаливної тематики, які тривали все попереднє десятиліття, то розгорялися як вогнище, то загасали. Наказом міністра Б.Губанова було призначено головним конструктором ракети РТ-23. Всю свою невичерпну енергію Борис Іванович спрямовував на вирішення як нагальних, так і перспективних питань. Якщо з поточних питань працювала система і був «порядок» (у лапках улюблене слово Б.Г.), то з ідеологією проектування було не все так ясно. Це дуже турбувало Губанова. Разом із проектантами він шукав вихід із ситуації, що склалася. Наша перша твердопаливна ракета набула остаточного вигляду до початку 1980 року.

Завдяки зусиллям Губанова, його організаторським здібностям розпочалося інтенсивне опрацювання окремих вузлів і систем. З кожним днем ракета набувала свого закінченого вигляду. До пуску першої ракети 15Ж44 залишалося десять місяців...

У січні 1982 року наказом міністра загального машинобудування Б.Губанова призначили першим заступником генерального конструктора НВО «Енергія» (у минулому ОКБ-1 головного конструктора С.Корольова). Перехід Губанова до корольовської фірми всіх здивував і спантеличив. Що це: підвищення? Перспектива? Чи не спрацювався з Уткіним? Запитань безліч - і жодної відповіді, жодних коментарів ні Уткіна, ні Губанова.

Чи був перехід Губанова до «Енергії» несподіванкою для Уткіна - невідомо. Скоріш за все, генерального попередили. Та зробили це в останній момент, коли все вже було вирішено й підготовлено наказ. Самолюбство Уткіна було уражене, але він не став з’ясовувати стосунки з генеральним конструктором НВО «Енергія» Валентином Глушком і, тим паче, із владним міністром С.Афанасьєвим...

Енергія Глушка

Перехід Б.Губанова на фірму Корольова був спричинений надзвичайними обставинами. Створенню радянської багаторазової космічної системи (БКС) надавалося значення національної програми, у реалізації якої брало участь 1200 підприємств 86 міністерств і відомств. У розпал робіт з БКС на космодромі Байконур одночасно працювало 32000 будівельників і 2000 монтажників. Радянська ракетно-космічна галузь іще не реалізовувала настільки грандіозного проекту, за масштабом і складністю рівного багаторазовій космічній системі «Енергія»-«Буран». Роботи з її проектування велися під керівництвом генерального конструктора академіка Валентина Глушка та його першого заступника Ігоря Садовського.

Коли настав час виготовляти комплектуючі, здійснювати наземне експериментальне відпрацьовування та автономні випробування підсистем, дали про себе знати безліч невирішених технічних проблем, збої в організації власних робіт та в координуванні дій численних суміжників, невизначеність у діях керівників. Досвідчений проектант І.Садовський, якого свого часу високо цінував С.Корольов, перед масштабністю робіт виявився не на висоті, вирішення колосальної проблеми було понад його сили та можливості.

Глушко змушений був зробити радикальний крок, замінивши випробуваних корольовців П.Цибіна та І.Садовського. Наприкінці 1981 року головним конструктором орбітального корабля призначили Юрія Семенова, а на початку 1982 року головним конструктором багаторазової космічної системи в цілому і ракети «Енергія» зокрема - Бориса Губанова.

Борис Іванович досить швидко розібрався з технічними проблемами, проаналізував закладені рішення, не з усіма з них погодився, але не став ламати все і вся заради власного самоствердження, а енергійно взявся за реалізацію проекту.

Історія створення БКС «Енергія» досить широко висвітлювалася в пресі, і, здавалося б, уже все відомо. Однак прочитавши книжку Б.Губанова «Тріумф і трагедія «Енергії», розумієш, що це не так. Борис Губанов залишив нам не просто мемуари безпосереднього учасника історичних подій, а щось набагато більше - роздуми головного конструктора багаторазової космічної системи «Енергія».

Величезною заслугою Б.Губанова стало його неординарне рішення провести льотні випробування «Енергії» ще до завершення будівництва стартової системи та виготовлення першого льотного виробу. Суть цієї пропозиції, яка обіцяла економію колосальних коштів та скорочення термінів відпрацьовування, полягала в тому, щоб як стартовий комплекс використовувати стенд для вогневих випробувань, з якого здійснили запуск «Енергії», яка проходила стендові випробування.

Це сміливе рішення Губанова викликало шквал емоцій, пристрастей і нерозуміння. Думки були приблизно такі: «Дай боже цій ракеті бодай відлетіти подалі від старту». Так думали чимало опонентів, так стверджували В.Мішин, Д.Козлов, В.Ковтуненко і багато інших. Серед тих, хто не вірив, були й присутні в залі керування пуском, були вони й в НВО «Енергія». Про ті тривожні дні і ночі Губанов писав: «А ракета стояла на старті мов Попелюшка на балу - гарна й загадкова. Тривав невблаганний відлік часу до старту...».

У ці напружені передстартові дні на Байконур прилетів генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов. Він відвідав пам’ятні місця космодрому, спостерігав старти нових ракет, виступив із запальною промовою перед ракетниками. Уранці 12 травня 1987 року приїхав на стенд-старт «Енергії».

Зі спогадів Б.Губанова: «Допо­відати щодо нашої потужної ракети було доручено мені. В.Глушко був серед супроводу, і в нього в цьому показі була своя місія: він мав робити фінальну доповідь щодо сукупності розробок НВО «Енергія». Вийшовши з автобуса, привітавшись із зустрічаючими, Горбачов сказав, звертаючись до мене: «Політбюро не дозволить вам пуск цієї ракети...». Ошелешений, я не став уточнювати чи намагатися зрозуміти причину такого рішення, яке сформувалося в нього. Заяву від імені верховного органу було, певне, заздалегідь обговорено. Очевидно, були якісь докази. Не було сенсу розпочинати знайомство з цією вистражданою технікою із суперечок і доказів правоти. Це сталося якось швидко, і значення його слів стало зрозуміле пізніше. Тому я відразу почав доповідати про ракету - габарити, маса, призначення систем, особливості, водень, кріогенна температура, газовий лоток, потужність двигунів, порівнянна з Красноярською гідроелектростанцією, витрати води на охолодження лотка, які дорівнюють секундній витраті водоподачі Москві...

Після огляду всього комплексу я скористався моментом і запропонував: «Михайле Сергійовичу, ми перебуваємо у дводобовій готовності - запрошуємо Вас бути присутнім на пуску. Розуміємо, Ваш час надзвичайно ущільнений, але пуск майже епохальний - уперше в нашій країні стартує ракета такого роду. «Якби я був генеральним секретарем, я залишився б на пуск», - пожартував я.

«Тому ти й не генеральний секретар, а головний конструктор», - обірвав мене новий голова ВПК Зайков. Усі засміялися... Потім Лев Миколайович Зайков пояснив мені: «Невже тобі не ясно: якщо залишиться Михайло Сергійович на пуск і станеться аварія, то весь світ казатиме, що навіть генсек не допоміг, а якщо все буде в нормі, то скажуть, що генсек закручує гонку озброєнь...».

15 травня 1987 року відбувся перший успішний пуск «Енергії». Командний пункт стартового комплексу вибухнув оплесками, стали вигукувати, були сльози...

Серед потоку захоплених статей були й такі, в яких успішний політ «Енергії» називали випадковим. Головний конструктор Борис Губанов був стислий: «У позитивному результаті першого випробування «Енергії» не було, та й не могло бути випадкового. Таким випадком могла бути лише аварія».

Коментуючи успішний політ «Енергії», відомий американський журналіст та історик ракетної техніки Джеймс Оберт заявив: «Ніяка інша космічна держава не могла б за такий короткий строк, почавши з нуля, дійти до конструювання ракет, подібних «Енергії». Цим СРСР зобов’язаний своїм конструкторам і своїй розвідці».

У пресі часто висловлювалася думка, що Радянський Союз скопіював американський «Шаттл». З цього приводу Б.Губанов зауважив: «Системи «Енергія»-«Буран» і «Спейс Шаттл» схожі одна на одну такою ж мірою, якою радянський літак Ту-134 схожий на французьку «Каравелу», а американський винищувач Ф-16 схожий на наш МіГ-29, як англійський усюдихід «ленд ровер» схожий на американський «джип» або на радянський УАЗ-469. Чим більше подібні цільове застосування та функціональне призначення технічних систем або машин, тим більше вони схожі одна на одну за конфігурацією, аеродинамікою, навіть «начинкою». Але це завжди зовсім різні конструкції, які несуть відбиток особливостей і можливостей промисловості тієї чи іншої країни. Повною мірою це стосується також «Енергії» і «Бурана».

Через рік після першого пуску підготували до старту і першу льотну «Енергію» з «Бураном». У зв’язку з хворобою генерального конструктора В.Глушка рішенням державної комісії обов’язки технічного керівника льотних випробувань поклали на Бориса Губанова. Другий старт «Енергії» з «Бураном» відбувся 15 листопада 1988 року і завершився тріумфальною посадкою орбітального корабля в автоматичному режимі. Радість і щастя переповнили всіх учасників цієї грандіозної події. Тоді ніхто ще не знав, що це була перша й остання посадка «Бурана»…

P.S. Так завершилася одна з най­яскравіших сторінок у творчій біографії Бориса Губанова. Він іще намагався зберегти перспективну космічну систему, розробляв на базі «Енергії» нові космічні носії, захопився ідеєю «Повітряного старту». Здавалося, його енергії вистачить на роки, а він, не дотягнувши й до сімдесяти, згорів у «щільних шарах байдужості».

Досьє «ДТ»

Борис Іванович Губанов (1930-1999) - видатний конструктор, один із головних творців найпотужніших радянських ракет SS-18 («Сатана») та «Енергія».

Народився в м. Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Після закінчення Казанського авіаційного інституту (1953) - технолог цеху рульових машин заводу №586 (м. Дніпропетровськ). Того самого року переведений до Серійного конструкторського бюро (СКБ-586), яке забезпечувало виробництво перших бойових ракет С.Корольова. З 1953 року - інженер-конструктор, старший інженер, керівник групи, начальник сектора, заступник начальника відділу головних частин ОКБ-586 (із 1966 р. - КБ «Південне»). Головний інженер (1965-1967). Начальник і головний конструктор КБ-2 - головного конструкторського підрозділу КБ «Південне» (1967-1972). Перший заступник головного, із 1979 року - генерального конструктора КБ «Південне» (1972-1982).

Наказом міністра загального машинобудування в 1982 році переведений до НВО «Енергія» (м. Калінінград, нині м. Корольов Московської області). Перший заступник генерального конструктора, головний конструктор ракетного комплексу «Енергія» (1982-1993). Керівник колективу розроблювачів проекту «Повітряний старт» (1993-1999). Автор 150 наукових праць, капітальної чотиритомної праці «Тріумф і трагедія «Енергії» (Роздуми головного конструктора)», виданої в 1998-2000 роках.

Герой Соціалістичної Праці (1976). Лауреат Ленінської премії (1980). Доктор технічних наук (1978). Дійсний член Міжнародної академії астронавтики (1988). Член секції АН Росії з проблем освоєння Марса.