Богдан Струтинський: «Театр — це камертон суспільства»

Театральні відкриття, як і курчат з народної приказки, зазвичай рахують восени. Саме в цей оспіваний класиками час стає зрозуміло, чого чекати шанувальникам Мельпомени в наступному театральному сезоні. 15 вересня свій 78-й сезон відкрив Київський національний академічний театр оперети. Про плани на майбутнє, вихід із кризи та проукраїнську політику Національної оперети розповів художній керівник театру, заслужений діяч мистецтв України Богдан Струтинський.

- Столичні театрали пам’ятають, що донедавна Театр оперети був у стані занепаду. Нині Національна оперета вийшла на якісно новий рівень. Що довелося зробити задля цього?

- Коли 2003 року я очолив Київську оперету, то був наймолодшим художнім керівником-директором в Україні. І все було б чудово, якби не одне «але» - театр дістався мені в стані розрухи. У чому причина занепаду? Театром ніхто не опікувався всерйоз. Займалися війнами, інтригами, здачею приміщень в оренду - чим завгодно, тільки не розвитком театру. І це було дуже прикро, бо працювала дуже сильна акторська трупа, яка, до речі, на сцені й досі. Але тоді вони простоювали. Актори розповідали, що вони соромилися говорити про свою роботу в Київській опереті, бо театр був притчею во язицех. Навколо оперети витав незримий, але доволі відчутний душок вульгарщини, такий собі флер маразматичної панянки, котра прагне справити враження.

Та, крім занедбаного творчого процесу, не менш гострою була проблема фінансова. Я прийняв театр із мінусовим сальдо в 1 млн. 200 тис. гривень. Було важко - левову частку часу доводилося приділяти розв’язанню економічних проблем, а не творчій діяльності. Як вийшли з кризи? Я повністю поміняв адміністративний склад. Створив відділ маркетингу й реклами, інші великі важливі відділи. Ми придумали слоган. Кардинально змінили стиль афіш, налагодили випуск якісної поліграфічної та сувенірної продукції. Складніше виявилося змінити ставлення працівників до самого театру, змусити знову полюбити його, служити йому, а не відбувати поденщину.

Я прийшов у театр, який не мав навіть звання академічного. Через півроку звання ми отримали. На підході був великий ювілей - 70-річчя театру. Олександр Омельченко, екс-мер Києва, надав матеріальну допомогу, завдяки якій театр відремонтували. Я позбувся запльованих коридорів, зробив ремонт, поставив замість урн для недопалків вазони з квітами. Я керувався формулою: «Етика породжує естетику, а естетика - етику». І якщо театр - храм мистецтва, то й вигляд повинен мати, як личить храму, а не руїні.

Крім того, першого ж року ми оновили репертуар і почали активно набирати молодих виконавців, адже оперета - це жанр молодих. До нас у трупу прийшли чотирнадцять осіб. Ми розуміли, що масштабні постановки нам поки що не по кишені, й створили в театрі Малу сцену, яку позиціонували як салонний театр, і це принесло успіх.

Озираючись назад, можу з гордістю сказати, що нам удалося вивести театр на якісно новий рівень. Нині Київська оперета - один з найкращих музичних театрів Європи. Це не голослівні заяви - я бачу, як до нас ставляться за кордоном під час гастролей і фестивалів, бачу реакцію іноземних гостей і дипломатів, які в нас часто бувають. Крім того, серед 23 театрів Києва у нас найбільший фінансовий план, який ми під кінець року подужаємо. Я в цьому впевнений.

- «Театр і політика» - чи є в цих компонентів сучасного соціуму точки дотику? Як до Національної оперети ставляться люди, наділені владою?

- Театр як соціальна інституція не може бути поза політикою. Але в театру має бути одна політика - державна, проукраїнська, спрямована на поліпшення країни. Ми живемо в цій країні, і все, що відбувається на сцені театру, є реакцією у відповідь на події за його стінами. Театр - це камертон суспільства. І якщо режисер людина мисляча, він не може бути аполітичним. Він же не амеба. Театр цікавий, коли він актуальний. Глядач може погоджуватися, протестувати, йому може подобатися чи ні, але він не повинен залишатися байдужним. Якщо глядач байдужний - театр свого завдання не виконав. Театр як пластичний хірург, котрий, роблячи операцію, усуває дефекти, оперує душу, знімаючи втому, біль, сумніви. Для мене політика в театрі є тільки політикою театру. Творче життя коротке, і треба встигнути доторкнутися до найкращих творів світового мистецтва.

Що стосується підтримки держави - театру надають її регулярно. Нас підтримує міська влада. Київський театр оперети одержав звання національного, було профінансовано реконструкцію будівлі до чемпіонату Євро-2012 тощо. Я вдячний голові КМДА Олександру Попову за те, що його слова зумовлюють дії, а не залишаються на рівні порожніх розмов. У Сунь Цзи в «Мистецтві війни» є фраза: «Ти не став мені печатки, ти дай мені слово». Я це ціную найвище.

- Чи можна застосувати вашу програму воскресіння Театру оперети до української культури загалом?

- Можна. Ця програма проста для виконання: засукати рукава й працювати. Любити свою роботу, любити культуру та бути професіоналом. Крім того, треба робити висококласні проекти, які підносять престиж країни.

- Жанр мюзиклу - один з найпопулярніших у світі. Які стереотипи, що склалися за роки СРСР, заважають українському глядачеві сприймати оперету на тому ж рівні, на якому сприймаються мюзикли в Європі й Америці? Що робить Київська оперета для виходу з цієї ситуації?

- Жанр мюзиклу справді дуже популярний, але далеко не в усіх країнах. В Америці мюзикл на першому місці, а бабуся Європа надає перевагу класичній опереті. В Україні класичного бродвейського мюзиклу немає. Для цього немає приміщень, придатних для масштабних постановок. Зате в нас є чудові репертуарні театри.

Що робимо для популяризації оперети? Ставимо найкращі твори, які йшли на світових сценах. Купуємо на них авторські права. Багато з них уперше виконуються в Україні. Для мене це питання принципове - я хочу, щоб в Україні звучали найкращі зразки світового музичного мистецтва.

- Костюми й декорації в Національній опереті одні з найдорожчих серед київських театрів. Театр має меценатів? Завдяки чому вам вдається ставити спектаклі такого рівня?

- Є друзі театру. Ось, наприклад, Київській опереті до відкриття 78-го театрального сезону за підтримки голови КМДА Олександра Попова та компанії WOG подарували рояль усесвітньо відомої марки «Стейнвей». Це свідчить про те, що в Україні є ще благородні меценати, які продовжують традиції Терещенка і Морозових. Що стосується фінансування театру, то з 2007 року всі наші проекти ми оплачуємо самі.

- Буквально днями в театрі було відкриття нового театрального сезону. Розкажіть докладніше про ваші плани.

- Ми плануємо поставити бродвейський мюзикл «Цілуй мене, Кет!» Кола Портера. Над ним разом з нами працюватиме відомий литовський художник-постановник Вільма Галікаїте. Ще одна прем’єра майбутнього сезону - «Театр моди. Історія одного Кутюр’є». Ми хотіли його показати ще в 77-му сезоні, але перенесли на 78-й. Це експериментальний проект, який удосконалюється у процесі роботи - змінюється форма, вирішення і навіть фабула.

Крім того, продовжуємо працювати над дитячим мюзиклом «Острів скарбів», який усі пам’ятають за однойменним мультфільмом. Давид Черкаський і Аркадій Гарцман пишуть лібрето на музику Володимира Бистрякова. А ще плануємо поставити класичну оперету - не виключено, що це буде «Віденська кров» Й.Штрауса або ж одна з оперет Ж.Оффенбаха - цей композитор сьогодні дуже популярний у світі. Приходьте до нас - і все побачите самі!