Бог не грає в кості

В одному підручнику з соціології автор наштовхнувся на безапеляційний текст такого змісту: на відміну від абстрактної філософії, соціологія шляхом збирання дослідно-емпіричних даних та їх математичного опрацювання дає справді об’єктивні знання про суспільство. Ця «глибока думка» добряче розвеселила! Підручники чомусь не пишуть про те, що розхожі погляди і методи соціології часто ставляться під сумнів, а то й просто спростовуються глибинною психологією та релятивістсько-хвильовими уявленнями про світ, про що йтиметься далі.

Для опрацювання дослідних даних соціологія використовує в основному статистичні методи, що дає непогані результати, але, знову-таки, у рамках усталених поглядів. Перш ніж будувати кількісні моделі, слід зрозуміти суспільство якісно, а тут соціологія, схоже, не дуже просунулася з часів Конта і Спенсера. Захоплення статистичними методами свідчить, радше, про неможливість побудувати детерміністську модель соціуму як складної динамічної системи. Найбільший геній «усіх часів і народів» Альберт Ейнштейн уперто відмовлявся визнати фундаментальну роль імовірності в природі і виклав свою позицію у знаменитому висловлюванні «Бог не грає в кості».

Наука ХIХ століття?

Найчастіше соціологічні дослідження проводяться шляхом опитувань громадської думки. При цьому соціологи з дитячою безпосередністю запевняють, що їхні методи забезпечують обгрунтованість і репрезентативність вибірки з погляду статистики та демографії. Трохи обережніше, але теж із юнацьким запалом говорять соціологи і про те, що їхні методи складання запитань та опрацювання відповідей дозволяють отримувати об’єктивні дані й долати суб’єктивізм респондентів. Про свій власний суб’єктивізм соціологи чомусь не говорять.

Головна вада представників академічної і прикладної соціології (про «політ-технолого-пройдисвітів» тут не йдеться) у тому, що вони затято дотримуються обмежених ньютоново-картезіанських поглядів, намагаючись витлумачити суспільство лише логічно, раціонально, історично, лінійно-причиннєво. Схоже, соціологія залишається наукою, у кращому разі, ХIХ століття...

Дещо із філософії науки, релятивізму та квантово-хвильової психології

Сучасна емпірико-математична соціологія виходить із такого надзвичайно важливого припущення картезіанської картини світу: результат спостереження однозначно визначається природою об’єктивного світу й апарату сприйняття. Це далеко не завжди так. Дані спостережень не завжди адекватні сприйняттю, що обумовлено досвідом, мовою, освітою, культурою. Одні й ті ж самі стимули можуть призвести до різних відчуттів, а різні стимули — до однакових.

Насправді в науці панують не спостереження, експеримент і логіко-математичні процедури опрацювання даних, а парадигма, тобто певний набір апріорних переконань, цінностей, фундаментальних метафізичних установок про природу реальності та знання. Але будь-яка, найпрогресивніша і найпереконливіша парадигма відносна і не є істиною про реальність. Один і той самий набір даних може бути абсолютно по-різному витлумачений у рамках різних парадигм, а наука далеко не завжди наближає до пізнання істини.

Західні «єретики від філософії науки» Філіп Франк, Пауль Феєрабенд, Томас Кун давно висловлюють такі ідеї, і це повністю узгоджується з теорією відносності Ейнштейна, з якої, зокрема, випливає, що результати спостережень, вимірів, експериментів не можна вважати об’єктивними без урахування позиції спостерігача.

Розвиток релятивізму веде до ще більш «єретичних» висновків: не тільки буття визначає свідомість, а й свідомість (а точніше — психіка як єдність свідомого і несвідомого) сама впливає на об’єктивний світ, взаємодіючи з ним динамічно. Це може бути витлумачено матеріалістично. Неординарні вчені біолог і біохімік Руперт Шелдрейк, нейрофізіологи Карл Лешлі і Карл Прібрам прийшли до розуміння того, що психіка і навколишній світ, маючи спільну квантово-хвильову природу, взаємодіють як хвильові поля. Можливо, суперпозиція й інтерференція хвиль створюють у психіці голографічні картини як об’єктивної реальності, так і неіснуючих об’єктів, що може служити моделлю масових помилок або, за Марксом, «ілюзій суспільної свідомості». Така модель робить безглуздими самі поняття обсягу, обгрунтованості й репрезентативності соціостатистичної вибірки в їх теперішньому розумінні. Соціологія часто досліджує ілюзії респондентів крізь призму ілюзій самих соціологів, що ще не свідчить про непізнаваність соціального буття, але це — окрема тема.

Такий поверховий екскурс показує, що «ігри соціологів» у розхожі запитання-відповіді та статистику в ХХI столітті видаються примітивом.

Думки чи пристрасті?..

Найпотужнішого удару по об’єктивності розхожих соціологічних методів завдали різні напрями глибинної психології. З.Фрейд і його послідовники зруйнували одну з найбільших помилок. Вони показали, що визначальним у психіці людей є не порівняно вузька свідомість, а величезний масив несвідомого. Саме несвідоме та його механізми вирішальним чином впливають на мислення і поведінку суспільства. Індивіди, їх групи і соціум у цілому — далеко не те, що вони самі про себе пишуть, говорять, думають, співають у піснях тощо. Розхожі фрази про уподобання, любов, відчуття обов’язку, патріотизм, віру в Бога (комунізм, ідеали свободи etc.) часто лише прикривають (раціоналізують) такі енергетично потужніші ірраціонально-несвідомі прояви психіки, як жага влади-слави-багатства, садомазохістські імпульси, несамостійність, залежність від групи, ханжество, індивідуальний, груповий і національний егоїзм та нарцисизм... Ці прояви мають не лише біологічне, а й психо-соціальне походження. Вони утворюються шляхом витіснення зі свідомості або генеруються самим несвідомим.

Отже, у соціумі існування часто суперечить мисленню. Такий розкол соціальної психіки
Е.Фромм справедливо називав «млявобіжучою шизофренією». Услід за Марксом Фромм наочно показав патологію нормальності, скаліченість «нормальної» середньостатистичної людини. «Глибокі соціологічні висновки», побудовані лише на опитуваннях думок індивідів із скаліченою соціумом психікою, видаються досить сумнівним заходом.

Прикладна соціологія вперто нехтує елементарною річчю: громадська думка, отримана в результаті опитування, порівняно неважлива! Думки часто залежать від того, до яких гасел, партій, ідеологій схилили людину традиції та соціальні умови. Індивід думає приблизно те ж саме, що думають інші, і це є схильністю до конформізму та залежності. Думку легко змінити, вона залишається незмінною, доки незмінні обставини. Опитування не відповідають на запитання: якою буде думка, коли зміняться обставини? Величезна вада «виборної демократії» полягає в тому, що на виборах голосування (те ж таки соціологічне опитування) визначає лише поверхову думку!

Суспільством, за Фроммом, рухають не так думки, як переконання, що укоренилися в характері. Сюди можна зарахувати віру (belief), прагнення (strivings), пристрасті (drives), які мають ірраціонально-несвідому основу. До розуміння соціуму веде насамперед пізнання переконань і пристрастей. Порівняно з опитуванням думок, це потребує проникливіших методів, уяви, асоціацій, навіть одкровення і роботи несвідомого, у якому міститься величезний пізнавальний потенціал.

Соціокурйози

1991 рік. Незалежність України розпочалася двома соціологічними опитуваннями. У березні референдум засвідчив, що більшість українців прямо-таки мріють жити в «оновленому СРСР». У грудні референдум показав, що та ж таки більшість палко прагне незалежності. Повний ірраціоналізм, відсутність логіки, неспроможність опитувань і соціостатистики! «Таємниця національної душі»? Ні. Між двома референдумами був путч у Москві — цей надзвичайно сильний афект ударив по масовій психіці. Тільки коли московська влада захиталася і стала непередбачуваною, українські обиватель і «бомонд» зрозуміли — час визначатися, у «хаті скраю» не сховаєшся!

А ось ще одне «опитування»...

1931 рік. У Німеччині щойно відбулися вибори цехових старост і депутатів рейхстагу. Вони засвідчили: більшість німців проти нацизму, а Гітлера підтримує незначна частина населення. Тоді ж Франкфуртський інститут соціальних досліджень провів анкетування, в якому брав участь співробітник інституту Е.Фромм. Анкетування було подібне вивченню спонтанних несвідомих установок методом «вільних асоціацій» у психоаналізі. З’ясувалося, що 10% респондентів мають «авторитарний характер»; відчуття сили і впевненості їм дає садомазохістський психосимбіоз із владою — прагнення підпорядковуватися самому, підкоряти собі інших, бути частиною влади; це корелювало з кількістю прибічників Гітлера на виборах. Інші 15% мали демократичний характер — вони дорожили особистою свободою, відмовлялися принижувати й експлуатувати інших і фашизм не підтримали б. Решта 75% мали змішаний характер, на словах теж були «за демократію», але, спонукувані стадним інстинктом, пішли б за фашистським натовпом. Отже, всього 10% фашистів, але Фромм робить дивний висновок: фашизм у Німеччині цілком можливий через байдужість масового обивателя. Керівники інституту Теодор Адорно і Макс Хоркхаймер ці висновки замовчали. Правота Фромма підтвердилася вже 1933 р., коли, рятуючись від фашизму, інститутові довелося терміново евакуюватися до США, бо в його складі було багато євреїв...

Made in Ukraine

Навряд чи можна говорити про повну аналогію, але, на глибоке переконання автора, сьогодні ситуація в Україні, а особливо соціальний характер обивателя багато в чому схожі на ті, які були в міжвоєнній Німеччині. До використання глибинної психології наша прикладна соціологія не доросла, як, утім, і західна, але нетривіальний погляд на результати низки чесних (!) досліджень підтверджує вищесказане і виявляє світоглядну обмеженість розхожих соціологічних методів.

У ході всеукраїнського опитування, проведеного Центром соціального прогнозування (ЦСП) 1—6 серпня 2003 р., було поставлено низку запитань, які дозволяють оцінити спонтанні несвідомі установки респондентів. На запитання «кого з історичних діячів ви хотіли б бачити на чолі Української держави?» 11,2% респондентів назвали Сталіна. На запитання «який тип громадської організації більшою мірою відповідає національному характеру українців?» диктатуру вибрали 5,2% респондентів, монархію — 2,5%, військову хунту — 1,3%, тобто всього — 9%. Тобто 9—11% респондентів — прибічники авторитарії в тому чи іншому вигляді, що начебто й небагато. Але! Директор ЦСП Анатолій Тихолаз відзначає: опитування засвідчило повну байдужість і пасивність українського обивателя; політичні маніпуляції влади мало його хвилюють, тільки б не погіршувалися умови життя; українці легко відмовляться від демократичних інститутів і погодяться на нерепресивний авторитаризм для «наведення ладу», поліпшення рівня життя та соціальних гарантій. В Україні наявний авторитарно-пристосовницький тип соціального характеру маси, що робить її схожою на Веймарську Німеччину початку 30-х років XX століття.

У звіті про дослідження громадської думки в червні 2004 р. Центром Разумкова («ДТ» № 26 2004 р.) зазначається, що 75% респондентів — за розвиток демократії, і тут-таки, у відповідях на інше запитання, — про наявність у 42% респондентів авторитарних настроїв та туги за «сильною рукою», оскільки вони хотіли б, аби новий президент сконцентрував у руках максимальну владу для наведення ладу. Суперечність очевидна.

Або ще приклад. Опитування ЦСП свідчить, що 75% респондентів негативно чи байдуже ставляться до незалежності України; а за опитуванням Центру Разумкова — 77% респондентів рішуче висловлюються за зміцнення незалежності України! Знову не стикується Неякісна (нерепрезентативна) вибірка? Навряд. Чи за період із серпня 2003 р. (опитування ЦСП) по червень 2004 р. (опитування Центру Разумкова) кількість українських обивателів, які прагнуть незалежності, зросла більш ніж утричі? Тузла вплинула?

Схоже, соціологи стали жертвою своїх «поглядів на життя», своїх методів складання/інтерпретації запитань/відповідей. Всупереч розхожій міфологемі, яку, свідомо чи несвідомо, сповідують і суспільствознавці, український народ (як і більшість інших) у масі своїй абсолютно не є втіленням розуму, шляхетності, волелюбності та демократизму, а в усіх бідах обивателя винна не лише влада (що теж справедливо), а передусім сам обиватель.

Поставте пресічному українському індивідові типове «соціологічне» запитання: що ближче вашій душі — демократія чи концтабір типу «архіпелаг
ГУЛАГ»? Переважна більшість висловиться «за демократію», але це поверхова думка. У «глибині душі» більшість відчуває, що демократія — це щось на кшталт анархії та розгнузданості. Активізація саме такого несвідомо-деструктивного змісту масової психіки була в 1990-х роках і призвела до катастрофічної психо-духовної деградації, яку, поряд із війнами й Голодомором, можна вважати однією з найбільших трагедій нашої країни у ХХ столітті. Той-таки Фромм вважав, що демократія і соціалізм — це особиста незалежність і відповідальність, усупереч владі, й солідарність, всупереч ізольованості індивіда. Готовий до цього масовий обиватель? Ні! Несвідомо боючись власної нікчемності і руйнівності, він шукає «тверду руку» у вигляді влади.

А тепер поставмо таке типове «соціологічне» запитання: чи потрібен на чолі країни суворий, але справедливий, «конкретний мужик», щоб «залізною рукою» навів лад? Великий відсоток згоден підкоритися такому «конкретному мужику», замість того, щоб самому «взятися за розум», що перекреслює розхожі розмірковування про переважний демократизм нашого обивателя і свідчить про авторитарно-пристосувансько-руйнівний соціальний характер маси.

Більшість обивателів заявлять, що вони самозабутньо підтримують незалежність країни, але часто це лише поверхова думка, бо всі так кажуть, так «правильно говорити». А коли того ж обивателя запитати: що ви отримали від незалежності, крім злиднів, нехтування ваших соціальних прав, безперспективності? Мабуть, більшість відповість, що така незалежність їм і задарма не потрібна. А до патріотизму ж матеріально і духовно зубожілу масу часто закликають нувориші, які цю масу обікрали, і їхня медіа-челядь...

Наведені приклади свідчать, що узвичаєні соціологічні методи найчастіше неспроможні. У ряді випадків вони дають об’єктивні дані, якщо їх поєднати з тими знаннями про природу людини, які прикладна соціологія ігнорує або навіть відкидає. Схоже, крім Фромма, ніхто й ніколи не займався дослідженнями не поверхових думок, а глибинних устремлінь, що рухають людьми. Методик таких немає, навряд чи це комусь потрібно, а тому звернемося до... Біблії.

Біблійна соціологія

Всупереч вульгарному матеріалізму, соціальна нерівність породжується не лише економічними, а й психологічними причинами. Старий Заповіт дозволяє зрозуміти, що часто несправедливість в економіці сама є наслідком.

У 8-му вірші 1-ї Книги Царств, схоже, соціальні суперечності серед юдеїв призвели до того, що знадобилася державна влада, аби запобігти братовбивству. Замість того, щоб вирішити суперечності шляхом солідарності та кооперації, євреї просять Бога дати їм царя для суду й управління. Через мудреця Самуїла Бог попереджає євреїв, що цар і його челядь заберуть у них кращі землі, худобу й інші багатства, а їх поневолять. Бог пропонує вибір: тяжкість життя «своїм розумом» — чи ірраціональний авторитаризм влади. Євреї вибирають владу на шкоду свободі та добробуту. Індивід відчуває і/або усвідомлює свою нікчемність, страх перед ворожим світом та соціумом; натовп, що складається з таких індивідів, втікає від свободи й відповідальності, довіряючи своє життя владі, а на посаду фюрера охочі є завжди.

У новітній історії України цей біблійний сюжет повторився. Під час розпаду СРСР Україні дістався один із найпотужніших потенціалів у світі, створений ціною надзвичайно великих жертв і поневірянь. Для побудови суспільства благоденства західного зразка у нас були всі передумови. Слід було, набравшись розуму і терпіння, подолати залишену від радянської командної економіки відчуженість робітника від власності, кооперуючись, стати свідомими і відповідальними співвласниками країни. Але наш народ чекав хазяїна, який наведе лад і дасть грошей, державу, що вирішить усі соціальні питання... Ось і дочекалися олігархо-бюрократії, при тому самі перетворилися на наймитів, а країна деградувала. Психосоціальна динаміка однакова що в давній Юдеї, що в сучасній Україні.

Як ці процеси підігнати під поширені імовірнісно-статистичні методи практичної соціології? А ніяк! Швидше, теорію імовірності та математичну статистику доведеться підганяти під Закон Божий. Бо сказано: Бог не грає в кості!