Бійці "Невидимого батальйону", або Жінки до їжі не допускаються

З першого січня 2016 р. в американській армії жінкам буде дозволено займатися всіма видами діяльності без обмежень. Про це заявив міністр оборони США Ештон Картер.

А ось в українській армії потенціал жінок, які становлять 54% населення, використовується недостатньо. Так, у складі ЗСУ сьогодні служать 14,5 тис. жінок, майже 2 тис. - у званні офіцерів. Із них лише 35 обіймають керівні посади в Міноборони, Генштабі, різних видах ЗСУ. 938 жінок мають статус учасника бойових дій в АТО.

Вважається, що війна - справа не жіноча. Посідаючи, згідно зі статистикою, одне з перших місць у світі за рівнем освіти, в армії українки найчастіше опиняються не завдяки, а всупереч. Щоб потрапити туди, їм доводиться долати безліч перешкод. Хоча на календарі вже зовсім скоро 2016 р., українських жінок, як і раніше, посилають на кухню.

Про гендерні стереотипи щодо жінок-військовослужбовців серед командування і особового складу ЗСУ, юридичні колізії, побутові парадокси та інші нюанси йшлося на презентації першого соціологічного дослідження, присвяченого участі жінок у війні на Донбасі.

"Невидимий батальйон" - так назвали своє дослідження автори. Адже досвід жінок в українській армії непомітний. Принаймні для законодавства. Незважаючи на те, що участь жінок у Першій та Другій світових війнах досить добре описана й вивчена і що в найгарячіших точках країни жінок-військовослужбовців сьогодні тисячі, для інституцій, котрі можуть впливати на юридичні зміни, цей досвід залишається неочевидним. Жінки-військовослужбовці, як і раніше, не можуть обіймати багато посад (перелік яких досить значний), гірше забезпечені (для них не передбачене обмундирування відповідного розміру) і вимушені постійно спростовувати стереотипи про власні здібності та можливості.

Основою дослідження стали 42 глибинні інтерв'ю з жінками і 10 - із чоловіками, які служать в АТО. Практично, всі опитані жінки прийшли на фронт добровільно, прагнучи захищати свою країну, і планують залишатися там до закінчення війни. Тож, на думку дослідниць, мотивовані жінки-військовослужбовці більше за багатьох чоловіків: адже, щоб потрапити на війну, їм доводиться долати безліч перешкод, доводити своє право воювати і, як правило, змиритися з відсутністю соціального захисту. Жінок в АТО багато, але перебувають вони зазвичай у нижній ланці. Вкрай обмежені в ряді посад, регульованих наказом Міноборони України "Про затвердження тимчасових переліків військово-облікових спеціальностей і штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу та військовослужбовців-жінок і тарифних переліків посад вищезазначених військовослужбовців" (№337 від 27 травня 2014 р.), а також наказом міністра оборони "Про список посад офіцерського складу, на які можуть призначати жінок, прийнятих на військову службу за контрактом".

"Це два чудових документи, з яких можна багато чого дізнатися, - розповіла Марія Берлінська, одна з ініціаторів дослідження, керівник волонтерської організації "Центр підтримки аеророзвідки". - Наприклад, жінки в армії не можуть бути водіями, фотографами, перекладачами, кіномеханіками, інструкторами, хіміками. Марія Склодовська-Кюрі, лауреат Нобелівських премій з хімії і фізики, прочитавши цей список, мабуть, страшенно б засмутилася.

Стати розвідником або снайпером - про це не варто навіть мріяти. Майже всі посади, у назві яких є слова "начальник" або "командир", жінкам недоступні. Вони не можуть стати навіть "начальником холодильника" або "начальником продовольчого пункту", - до їжі жінок в армії допускають хіба що в ранзі кухарки. Взагалі, список дозволених посад надзвичайно короткий. Власне, з цієї проблеми наше дослідження й почалося.

Коли я (оператор удосконалення літального апарату, те, що називається аеророзвідкою) приїхала працювати на фронт, мені запропонували посаду чи то бухгалтера, чи то діловода. Вже точно не пам'ятаю. Підписувати такий "шлюбний контракт" з державою я відмовилася, на тому все й скінчилося. Наступного разу це питання виникло, коли я дізналася, що Віка Дворецька з мого ж батальйону, яка виконувала за фактом зовсім іншу роботу, значиться… начальником лазні. І тоді я зрозуміла, що це не поодинокий випадок, а нормальна практика".

При цьому, за словами Марії Берлінської, де-факто жінки виконують ті самі завдання, що й чоловіки. Та, оскільки ніде не зареєстровані або офіційно обіймають інші посади, відповідно, не мають права на пільги й соціальні виплати.

"До війни цю ситуацію замовчували, - продовжує М.Берлінська. - Знали хіба що історію Надії Савченко, яка цілодобово чергувала під Міноборони, аби зустрітися з міністром і отримати дозвіл вчитися на льотчицю. Але це було до війни. Тепер зовсім інша історія. Безліч жінок пройшли фронт, отримали поранення, контузії й досвід. Жінки довели, що вміють воювати. І часто - набагато краще за генералів, які не пускають жінок в армію".

Із 42 опитаних жінок офіційно оформлені тільки 17. Та й то здебільшого не на реальні посади. І це при тому що 40 із них прийшли служити добровільно, а дві вже були демобілізовані.

Крім того, є два випадки, коли під час перебування жінки в АТО соціальні служби намагалися забрати в неї дитину.

Незважаючи на перелічені факти, психолог Головного управління Міноборони по роботі з особовим складом Оксана Бєльська вважає, що проблема надто роздута й надумана, а 42 жінки - занадто малий зріз: "Чесно кажучи, я розгублена. Статус учасника бойових дій я отримала без жодних проблем, про які тут почула. Отримати його справді складно, але тільки через велику кількість документів. Статусу не мають і багато чоловіків. Мені в його отриманні сприяло начальство.

На війні не має значення, якої ти статі. Коли точиться бій, не важливо, чоловік прикриває й витягує з поля бою жінку чи навпаки. Важливо, щоб витягли і прикрили.

З травня 2014 р. я постійно їжджу у відрядження в зону бойових дій і жодного разу не бачила якогось приниження або обмеження жінок у правах. Так, побутові питання є, але їх можна вирішити.

Так, щодо посад - я згодна. А ось що стосується ПТСР, то я б не стала діагностувати його поголовно. У нас загальносвітовий рівень ПТСР - 22%. І ми над цим працюємо. Говорити ж про відмінності ПТСР у жінок і чоловіків не варто".

Волонтер Діана Макарова думає інакше: "Проблема не надумана й надзвичайно актуальна. Те, що на презентації тактовно називають опікою, жінкам уже - впоперек горла. Насправді це реальна дискримінація, коли не дають робити те, що жінки можуть і вміють; те, на що вони здатні й могли б зробити. Нас просто притримують: "Дівчатка, не лізьте. Ваша справа вдома сидіти й борщі варити". Але як же нам сидіти, коли чоловіки йдуть на фронт? Ми волонтери і їздимо на передову. У нас жіночі екіпажі. І, знаєте, доходило до того, що ми стоїмо на блокпосту, а нас запитують: "Дівчатка, чому ви тут? Вам не страшно?". І раптом підходить хтось із військових і каже: "Та їм просто робити нічого". Нам є що робити. У нас діти, внуки. Але й там, на фронті, нам теж є що робити.

Жінок, що служать в АТО, значно більше, ніж тисяча, яка отримала статус учасника бойових дій. Безліч їх перебуває в добровольчих батальйонах, і вони не проходять як військовослужбовці. Багато жінок, дівчат, дівчаток - це волонтери, які не вилазять із фронту. І, я думаю, їх теж треба враховувати".

В Анастасії Цебринської з Тернопільської області статус учасниці бойових дій є. У добровольчому батальйоні "Золоті ворота" вона рік прослужила стрільцем на Луганщині. "Але зараз відбувається переатестація і формується полк "Київ", у якому буде штурмова рота, - розповіла дівчина. - На жаль, я туди не потрапляю. У списках у свого командира я була, та коли їх подали командирові полку, виявилося, що він проти присутності в роті дівчат. А ось мого хлопця, з яким познайомилася на передовій, в цю роту беруть. І мені б хотілося вирішити це питання.

За освітою я товарознавець-комерсант. Недавно вступила в Академію МВС. Хочу бути військовослужбовцем і сподіваюся, що ситуація в армії зміниться на краще".

У Юлії Прохорової, бійця 2-ї штурмової роти батальйону ДУК ПС, непорозумінь із побратимами на фронті ніколи не виникало. Відсутність підходящих розмірів обмундирування вона вважає найменшою жіночою проблемою. Зате вона зіштовхнулася з нерозумінням, повернувшись додому: "З сім'єю мені пощастило - ставляться нормально. Але я ніяк не можу звикнути до навколишніх людей. Та й вони мене не розуміють. Я побувала в іншому світі й сама стала іншою.

За професією я економіст і тренер з айкідо. У мене двоє дітей: старшому - 20, молодшому - 6 років. Статусу учасника
бойових дій у мене немає, тому що для держави Правий сектор - це ОЗУ. Я просто роблю свою роботу, і все".

"Так, є певні моменти й труднощі, - каже начальник відділу військово-соціальної роботи Головного управління по роботі з особовим складом ЗСУ полковник Віталій Голота (Генштаб). - Але, скажемо так, бачення авторів дослідження трохи відрізняється від мого. Питання "чи потрібні жінки в армії?" вважаю некоректним. Я б ставив його інакше - чи можуть жінки проходити військову службу? Чи доцільно це? Наприклад, посада водія в армії означає не просто керувати автомобілем. І жінка, попри всю мою до неї повагу, фізично може з цим не впоратися.

Проте жінки часто проходять військову службу, і це добре. А що ви вкладаєте у слово "дискримінація"? Військові звання в нас дають людям, які призначаються і обіймають посади певний час. Є посади, на які жінок не призначають. Це питання законодавства. Керівних посад жінки часто не можуть обіймати, оскільки в них менше можливостей для навчання військових спеціальностей".

Опитані жінки впевнені: армія з їхньою участю стане ефективнішою. Оскільки, по-перше, жінки не схильні до алкоголізму й значно рідше порушують дисципліну. А по-друге, вони часто кращі снайпери і медики, - в жінок краще розвинена дрібна моторика. Однак багато з опитаних чоловіків, визнаючи, що позитивні приклади участі жінок у воєнних діях є, все одно переконані: війна - справа не жіноча.