Білорусь, ти можеш

05 липня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Досвід України

Білорусь, ти можеш
© unsplash/shnipelson

«Ти не розумієш. Ми нічого не можемо. Ми ж фактично самі під окупацією Росії. Що ти пропонуєш — на протести виходити? Від мобілізації відмовлятися? Ти, взагалі, була в нашій шкурі?».

Розмови з моїми знайомими з Білорусі до болю нагадують такі самі розмови з моїми знайомими з Росії зразка 2014 року. Приблизно з такою самою результативністю. «Ми маленькі люди. Від нас ніщо не залежить. Вибачте нам. Ми не хочемо з вами воювати. Але нам доводиться. За нас усе вирішили. Від нас ніщо не залежить. Вибачте».

Читайте також: «Ні, це зробили ви». Мозаїки війни

І я б вибачила. І зрозуміла б. І пожаліла б, мабуть. Якби вірила в те, що від однієї людини ніщо не залежить. Але я не вірю. Понад те, я точно знаю, що навіть одна фраза, сказана вчасно, може викликати ефект лавини в горах. Або ефект метелика, якщо комусь так зрозуміліше. Навіть не дія. Одна фраза.

Я розумію, що мої співрозмовники можуть цього не пам'ятати. Але приблизно дев'ять років тому уряд Азарова (пам'ятаєте такого персонажа?) несподівано оголосив, що ми призупиняємо підготовку до вступу в ЄС. А натомість починаємо з надією дивитися у бік Митного союзу. Інакше кажучи — навіщо нам ці європи, коли є братні народи, з якими ми ого-го як заживемо. Що може бути природнішим за союз між Білоруссю, Україною та Росією? Спільне коріння, спільна мова, спільна культура, спільні цінності й ось оце ось усе...

Того дня більшість знайомих мені сімей обговорювали приблизно одну й ту саму думку — це кінець незалежності. Ми нічого не зможемо зробити. У країні немає згуртованої опозиції й немає можливості оперативно її організувати. Надто свіжа в пам'яті Помаранчева революція, яка відкрила нелімітований кредит довіри до нової влади, благополучно спущений в унітаз у рекордно стислі терміни. Надто велике розчарування та його супутниця апатія. І відчуття неминучості того, що відбувається, було таке сильне, що залишалося тільки вирішити: жити тут статистом чи спробувати виїхати до іншої країни й почати життя заново заради дітей. І про це говорили теж у більшості знайомих мені сімей того дня...

EuromaidanPR / Twitter

«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, хороший настрій та друзів». Пост Мустафи Найєма в контексті того, що відбувалося, здавався чим завгодно, тільки не відправною точкою подальших подій. А ви ж пам'ятаєте, що відбулося далі, так? На випадок, якщо забули, я дозволю собі пунктирно нагадати. Далі був тихий і дуже мирний студентський протест. Який, можливо, вичерпався б сам собою, коли б не впевненість влади у власній безкарності. Кривавий нічний розгін мав переконати суспільство в безглуздості опору, та натомість послужив спусковим гачком для справжнього протесту. Не за ЄС, не проти Митного союзу. І навіть не проти чинної влади. Проти сваволі. Із загальним настроєм: «З нами так не можна».

Далі ви вже маєте пам'ятати. Революція. Перші смерті. Точка неповернення. Втеча Януковича. Північний сусід, який, не отримавши країни мирно у складі незрозумілого союзу, злетів із котушок. Крим. Донбас. Вісім років спроб видати те, що відбувається, за громадянський конфлікт. Повномасштабне вторгнення. Світ ошелешено спостерігає за тим, як маленька країна день у день люто опирається другій за величиною армії світу. Світ спочатку такий упевнений у неминучості нашої загибелі, що в перші дні навіть не обговорює підтримки України. Зникнення з карти країни населених пунктів, окупація, тисячі й десятки тисяч смертей, сотні тисяч тих, хто залишив країну. Проте опір такої сили, що світова спільнота, вийшовши зі ступору, навперебій починає впроваджувати санкції, підтримувати і будувати віртуальні паркани між цивілізацією та дикунами. Планета вступає в нову фазу. Фазу, де повністю руйнується звичний порядок і гарячково розбудовуються нові зв'язки та нові системи безпеки. І так, це не війна між Росією та Україною. Це Третя світова.

Читайте також: Життя білорусів нічого не варті для Кремля — Зеленський

Тому, коли наступного разу ризикнете розповідати мені про маленьких людей, від яких ніщо не залежить, згадайте про те, як пост у Фейбуці на два речення став відправною точкою для зміни всього світового порядку. А коли згадаєте — починайте щось робити. Бо свободу ніхто не принесе вам на тарілочці з блакитним обідком. За все в житті треба платити. І чим жаданіша мета, тим вища ціна. Але повірте, що Свобода того варта. Перевірено Україною.

Related video

Більше статей Лесі Литвинової читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК