Білі слони адмірала Горшкова

Осінь, небо голубіє, птахи кричать, у вирій збираються. От і улюблені «Білі лебеді» Путіна, стратегічні Ту-160 у Венесуелу полетіли з підмерзаючої Росії. За ними й російський ракетний крейсер «Петр Великий» пішов у похід. Теж у Венесуелу. А куди ще? Окрім неї, і Сирії з Кубою, союзників більше немає. Друзів і поготів. Втім, це не наші проблеми, поговорімо краще про щось більш нейтральне, наприклад, про кораблі — такі, як цей крейсер.

В англійській мові вираз «білий слон» символізує щось дуже дороге, що виходить далеко за межі здорового глузду. Це прізвисько приклеїлося до трьох великих лінійних крейсерів першого лорда адміралтейства, ініціатора створення «Дредноута» знаменитого Джона Фішера. Бронюван­ня принесли в жертву надпотужній артилерії та приголомшливій швидкості, але жертва виявилася марною. Командувач флоту не пус­кав слонів у битви, і правильно робив. Їх пробивали наскрізь снаряди гармат середнього калібру і, подейкують, у матросів навіть вилучали консерв­ні ножі. Але з примхи історії саме ці крейсери стали першими авіаносцями!

Адмірал флоту СРСР Сергій Горшков був іще геніальнішим, аніж Фішер, у всякому разі, флотом він командував значно довше — з 1956-го по 1985 рік. Тридцять років! Автор концепції ракетно-ядерного океанського флоту, він утілив її в життя з таким розмахом, що на 1991 рік СРСР за числом і водотоннажем бойових кораблів перевершив США. І... розвалився. Океанський флот став останньою соломинкою, котра зламала хребет радянському верблюду. Але ми про слонів. У Горшкова їх було більше, ніж у Фішера, до них можна віднести і його атомні ракетні крейсери, і дивні авіаносці.

Почав він із вертольотоносців «Москва» і «Ленинград», але залишився незадоволений, кораблі були слабкі й неморехідні, після чого разом із Дмитром Устиновим, куратором військової промисловості в ЦК КПРС, адмірал створив гібриди авіаносців із ракетними кораблями — важкі авіанесучі крейсери. Але гіганти в 44 тис. тонн могли підняти в повітря не більше 12 літаків, оскільки половину палуби зайняли ракетні установки. До того ж Як-38 вертикального зльоту був відверто недосконалий, у тропіках міг злітати лише з розбігу, і в результаті авіагрупа не могла прикрити навіть свій корабель! Та й система виявлення цілей і наведення так і не почала працювати в штатному режимі. Зрештою їм поміняли завдання і, замість боротися з підводними човнами, доручили захищати від ворожої авіаносної авіації свої човни. Яки проти «Фантомів», «Хорнетів» і «Томкетів»? Ну-ну.

Кожен наступний корабель відрізнявся від попереднього. У поспіху модернізації на нещасливий «Новороссийск» навіть не поставили ЗРК ближньої дії, а коли Як-38 зняли з озброєння, то анітрохи не кращих Як-38М побудували так мало, що корабель узагалі залишився без літаків! Проте на «Киев» і «Минск» поставили торпедні апарати, як на царських броненосцях...

Дорогий експеримент не вдався, авіаносець вирішує свої завдання, крейсер — свої, а спроби схрестити коня і трепетну лань вдаються дуже рідко. Що ці кораблі робили в океанах? Прапор показували й адміралів катали. Їм присвячено книги, статті й цілі сайти, сотні фотографій, а щодо кількості зльотів із їхніх палуб — то в середньому виходить один виліт за місяць на пілота. Відтак немає сенсу заглиблюватися в їхні тактико-технічні дані. Доречніше навести мартиролог.

«Москву», «Ленинград» і «Новороссийск» продано на брухт. «Киев» і «Минск» стали музеями-атракціонами в Китаї, «Варяг» теж там. Новітні кораблі! «Новороссийск», приміром, не прослужив і десяти років. Ну, хоч у «Адмирала Горшкова» залишився шанс. 2004 року його подарували Індії в обмін на закупівлю палубних МіГів. Там його перейменували на «Вікрамадитью» — «Сильний як сонце». Так звали одного з наймогутніших правителів Індії, вправного воїна. Відтоді його модернізують. Будувати вже розучилися, кадри втратили, тож процес загрожує затягтися, і вже назріває скандал. До речі, індійці відразу поставили вимогу прибрати ракетні установки й очистити палубу для літаків горизонтального зльоту — їм потрібен авіаносець, а не дивний гібрид...

Просто-таки авіаносна Цусіма! Причому річ не в розвалі Союзу, кораблі стали на прикіл раніше. Найбільшою їхньою бідою була відсутність обладнаних пір­сів навіть у рідних портах. Гіганти стояли на рейдах і палили голов­ні енергетичні установки. Горшков вважав, що краще побудувати ще один корабель і потім уже вибивати гроші на берегову інфраструктуру. Гроші давали — і він будував ще один корабель!

І от 1985 року заклав таки авіаносець під літаки горизонтального зльоту. Щоправда, ще Дмитро Устинов, будучи міністром оборони СРСР (помер 20 грудня 1984 р.), не вірив, що промисловість — через 30 років після англійців! — спроможеться швидко зробити парову катапульту, тому Горшков погодився на корабель із носовим трампліном. «Адмирал Кузнецов», 56 тис. тонн водотоннажності, 36 потужних штурмовиків Су-33. Навчальні літаки. Літаки дальньої розвідки. Вертольоти. Сила!

Та от халепа: до складу флоту корабель зарахували 1991 року, коли все валилося; і довелося просто-таки гнати його в Росію. У результаті та отримала 56 тис. тонн бутафорії, і тільки на 1996 рік вдалося нашкребти чи то 26, чи то 15 літаків для авіагрупи, тим часом в ангарах більше семи ніколи не базувалося. Ще в «Кузнецова», побудованого наприкінці перебудови, від народження текли котли, через що він не міг дати й половини повного ходу, а кілька разів узагалі гаснув, як лампочка, і ледь не вилітав на скелі. Але ж навіть потужним Су важко злетіти без катапульти, якщо корабель не дасть повного ходу. Доводиться знімати підвісне озброєння, недоливати палива, і куди вже тут штурмувати ворожі авіаносці...

Далі. Для підйому Су-33 з ангарної палуби на злітну потрібно понад півгодини — треба щось відкручувати, потім прикручувати — ну не розраховані підйомники на такі літаки! Де легші МіГи? Де, де... Вони підуть на «Вікрамадитью». Коли ж урахувати ще 14 хвилин на підготовку до зльоту, то чи можна вважати «Кузнецов» авіаносцем? Рідко з його палуби літаків злітало більше, ніж ланка. Натомість час випуску ланки на американському «Німіці» — дві-три хвилини (літаки злітають парами), у нього чотири катапульти, і вся авіагрупа злітає за 45 хвилин.

Крім того, практика показала, що авіаносці не можуть базуватися на Півночі — у всякому разі на російській Півночі — почитайте в Мережі спогади тих, хто служив на кораблі. Картина жахлива. Тисячі тонн води в трюмі. Затоплені мазутом ЗРК і пости керування стрільбою. Корабель гниє і вимерзає. Рівень підготовки матросів і офіцерів украй низький, а льотчиків, які вміють злітати з палуби, менше, ніж космонавтів. У море корабель виходить рідко, та й куди ходити? За всі роки всього два дальні походи, обидва в дружню Сирію. До речі, першого разу, 1996 року, через легковажну браваду ледь не занапастили авіагрупу, влаштувавши біля кордонів Ізраїлю вищий пілотаж. Пальці ізраїльських льотчиків уже лежали на кнопках пуску ракет! Цього року вони не хвилювалися, авіаносець із порожньою палубою нікого не цікавив.

Блакитна мрія Горшкова — атомний авіаносець — почав втілюватися в життя вже після смерті адмірала, восени 1988 року, щойно стапель звільнився від «Варяга». Велетень, суперник «Німіца», 80 тис. тонн! 70 літаків і вертольотів. Дві катапульти. Але країна розвалилася, й «Ульяновск», з готовим на 35% корпусом, порізали на брухт. Слава Богу! Страшно подумати після «кузнецовських» котлів про якість його реакторів, згадайте бодай складну аварію паропроводу на «Петре Великом». Тим і завершилася авіаносна епопея.

Але, можливо, з крейсерами в адмірала Горшкова було краще? Як сказати. 1980 року до складу флоту ввійшов корабель неймовірної потужності, корабель XXI століття, плавучий ракетний арсенал — великий атомний крейсер «Киров». 1984 року адмірал отримав другий такий, а в рік його смерті флот прийняв третій. Потім почалася розруха, і останній у серії — «Петр Великий» — з великими труднощами ввели в експлуатацію тільки 1998 року. Відтоді він — флагман російського флоту і єдиний із четвірки, що залишився в строю. Але такі кораблі мають служити десятки років. Адже один крейсер обходився в мільярд доларів! Для довідки: учетверо більший авіаносець класу «Німіц» коштував тоді три мільярди. Як же так?

А от як — не забувайте, вони ж атомні! Російський військовий флот і атомні реактори — це страш­не поєднання: почитайте список аварій на підводних човнах. Це безперервне передчуття Чорнобиля. По-перше (знову ж таки спасибі Горшкову), технологічна операція перезаряджання реакторів крейсерів узагалі не була розроблена. Цю дрібницю залишили на більш світле майбутнє (як і пірси для авіаносців), але воно так і не настало. По-друге, рівень підготовки військових фахівців-атомників різко поступався рівню цивільних фахівців навіть у Ра­дянському Союзі, а з розпадом ім­перії справи пішли й геть кепсько.

Це й пояснює швидкий вихід кораблів із ладу. На «Адмирале Ушакове» (колишній «Киров»), наприклад, у контур кормового реактора пустили солону забортну воду! У результаті — викид радіоактивних продуктів, частина екіпажу отримала статус чорнобильців, а корабель став на тривалий ремонт у Сєверодвінську. З нього він уже не повернеться, недавно корабель навіть імені позбавили і передали іншому кораблю. «Адмирал Лазарев» гниє на Тихому океані, «Адмирал Нахимов» багато років чекає вирішення своєї долі на стапелях «Севмаша».

Сумно? Кому як. От усі кажуть — флот, флот! А що — флот? У американців він найбільший — і чого вони домоглися? Південну Корею ледь відстояли, В’єтнам програли, із Сомалі евакуювалися, Ірак, щоправда, розбомбили, а що з того? Який же це інструмент геопо­літики, якщо у Ве­несуелі — Чавес, на Кубі — Фідель, в Ірані — Ахмадінеджад? Тож чи варто лити крокодилячі сльози про радянський океанський флот?

Та й міць атомних гігантів заперечується — ракет багато, а броні немає! Недарма знову точаться розмови про відродження лінкорів — на новому, звісно, рівні. Усі знають, що робить із сучасним картонним кораблем навіть не протикорабельна ракета (та розрізає його як бляшанку й вивертає навиворіт), а близький вибух невеликої зенітної, навіть власної ракети. Осколки перебивають численні в наш електронний час кабелі — і грізний бойовий корабель перетворюється на беззахисну баржу. З реакторами. Американцям довелося це випробувати на одному зі своїх фрегатів. То чи не краще було замість чотирьох гігантів побудувати штук 12 дешевих ракетних крейсерів, як янкі й зробили? Загалом, і ракетні слони повторили шлях авіаносних.

Але найбільшим став «Урал», велетенський атомний корабель СРСР — 35 тис. тонн! Заклали його 1985 р., начинили під зав’яз­ку антенами та електронікою і ввели в експлуатацію 1989-го. На диво швидко, але було вже пізно. І на позицію в район Маршаллових островів — відстежувати випробувальні пуски американських ракет — корабель так і не вийшов. Але ж навіть із Владивостока він міг прослуховувати радіоповідомлення всіх літаків і кораблів у північній частині Тихого океану й знімати телеметрію ракет і супутників!

Сергій Горшков цінував розвідку і вимагав щодня надавати йому зведення стосовно американських авіаносних з’єднань — аж до фрегатів супроводу. І «Урал», на відміну від його дивних авіаносців і недовговічних крейсерів, справді є гарним кораблем. Він цілком міг би замінити розвідбазу в Лурдесі, на Кубі, але пропав на Далекому Сході. Читав, хотіли пристосувати під енергетичну станцію для Находки. Що ж, американські авіаносці теж іноді перевозили автомобілі. Але це були старі авіаносці, новим вистачало інших справ...

Підіб’ємо підсумки. Звісно, Фішеру далеко до Горшкова. Але навіть його помилка стала поштовхом до народження нового і найперспективнішого класу кораблів, авіаносців. А от вік російських слонів виявився таким коротким, і натомість не з’явилося нічого нового. Якщо не рахувати розвалу Союзу. З усього стада в строю залишився один «Петр», інваліда «Кузю» не варто брати до уваги. Та й «Петр» може воювати тільки з морським противником. Цілі в глибині території він вражати практично не здатен. Тож його похід є суто демонстративним — аби плюнути в американський борщ!

І останнє зауваження. У похід ідуть чотири кораблі: «Петр», ВПК «Чабаненко», танкер і… океанський буксир. І це правильно! Про те, що на «Петре» траплялися аварії, у тому числі й важкі, я вже згадував. Кілька років тому навколо нього взагалі спалахнув скандал. «Корабель перебуває в такому стані, що може в будь-який момент злетіти в повітря. Це особливо небезпечно з урахуванням того, що його оснащено ядерною силовою установкою!» Це сказав не хтось там, а головком ВМФ Володимир Куроєдов. І втратив посаду, не все можна казати навіть головкому. Відтоді крейсер не став новішим. Що ж, кожен нехай сам робить висновки з цієї історії. Як на мене, доки російські слони паслися вдома, у світі було спокійніше.